Постанова ВП ВС від 24.01.2019 року

Друк

Пошук

464

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 11-987сап18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження скаргу ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя від 24 липня 2018 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 28 березня 2018 року,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 24 липня 2018 року «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 28 березня 2018 року про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності».

Згідно із ч. 7 ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2018 року відкрила провадження у цій справі.

Свою скаргу ОСОБА_3 мотивував тим, що оскаржуване рішення ВРП від 24 липня 2018 року «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 28 березня 2018 року про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності», є протиправним, оскільки постановлене з порушенням вимог ч. 1 ст. 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), а саме не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких дійшла відповідних висновків. На думку скаржника, ВРП вийшла за межі своїх повноважень, оскільки надала оцінку судовому рішенню.

Також, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення ВРП, ОСОБА_3 зазначив зокрема те, що відповідач у порушення вимог ст. 51 Закону № 1798-VIII змінив мотивувальну частину рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 28 березня 2018 року (кваліфікацію допущеного суддею дисциплінарного проступку), не змінивши його резолютивну частину, і залишив зазначене рішення дисциплінарного органу без змін.

ВРП у своєму відзиві просить відмовити ОСОБА_3 у задоволенні скарги, оскільки її рішення від 24 липня 2018 року прийнято в межах наданих повноважень, обґрунтоване та законне. Рішення містить посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Відповідач дотримав усі вимоги законодавства та застосував до судді дисциплінарне стягнення в межах передбаченого законодавством строку.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 07 грудня 2009 року № 1016/2009 призначив ОСОБА_3 на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області строком на 5 років, а Верховна Рада України Постановою від 21 травня 2015 року № 479-VIII обрала його на посаду судді цього ж суду безстроково.

28 березня 2018 року Третя Дисциплінарна палата ВРП прийняла рішення, яким притягнула ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що ухвалою Вишгородського районного суду Київської області (головуючий суддя ОСОБА_3.) було відкрито провадження в адміністративній справі № 363/2423/16-а за позовом громадського об'єднання «Правозахисний центр «Ідея» (далі - ГО «ПЦ «Ідея») до Вишгородської районної ради Київської області про скасування її рішення від 02 червня 2016 року

№ 107-09-VII.

20 липня 2016 року суддя ОСОБА_3. задовольнив клопотання ГО «ПЦ «Ідея» про забезпечення позову і зупинив дію рішення Вишгородської районної ради Київської області від 02 червня 2016 року № 107-09-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці с. Лебедівки Вишгородського району Київської області».

У подальшому, а саме 16 серпня 2016 року ГО «ПЦ «Ідея» подало до Вишгородського районного суду Київської області заяву про відмову від адміністративного позову, яке суддя ОСОБА_3. ухвалою від 17 серпня 2016 року задовольнив: закрив провадження у зазначеній адміністративній справі і скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 20 липня 2016 року.

Підставою притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Третьою Дисциплінарною Палатою ВРП факти незазначення в ухвалі від 20 липня 2016 року про забезпечення позову внаслідок грубої недбалості суддею мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті спору,

За позицією дисциплінарного органу ВРП, ОСОБА_3 не навів у вказаній ухвалі будь-яких обґрунтувань того, у чому полягає очевидна небезпека заподіяння шкоди правам позивача, а також жодних мотивів, з яких суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову призведе до порушення таких прав. Також суддя не мотивував співмірності обраного способу забезпечення із позовними вимогами та не надав належної оцінки доводам ГО «ПЦ «Ідея» щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову.

На підставі зазначеного дисциплінарний орган ВРП дійшов висновку про наявність у діях скаржника складу дисциплінарного проступку, наслідком якого є притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 92 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»; далі - Закон № 2453-VI), а саме незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, який відповідає дисциплінарному проступку, передбаченому підп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Розглянувши 24 липня 2018 року скаргу ОСОБА_3, ВРП визнала помилковим висновок її Третьої Дисциплінарної палати щодо кваліфікації допущеного суддею дисциплінарного проступку за підп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 92 Закону № 2453-VI (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору) та змінила її на п. 4 ч. 1 ст. 92 зазначеного Закону (у зв'язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод), який відповідає дисциплінарному проступку, передбаченому п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII.

Разом з цим, ВРП зазначила, що зміна кваліфікації допущеного суддею дисциплінарного проступку не є підставою для зміни виду дисциплінарного стягнення, застосованого до судді, у зв'язку з чим 24 липня 2018 року прийняла рішення про залишення без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 28 березня 2018 року, яким ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Не погоджуючись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_3 звернувся до ВеликоїПалати Верховного Суду зі скаргою, що є предметом цього судового розгляду.

23 січня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання представника ВРП РусаковоїІ.Г. про відкладення розгляду скарги ОСОБА_3 у зв'язку з перебуванням на лікарняному представника, уповноваженого представляти інтереси відповідача у даній справі, та зайнятістю інших працівників правового управління секретаріату ВРП у судових засіданнях Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

На підтвердження зазначених відомостей, до клопотання додано виключно роздруківку із сайту Судової влади України переліку справ, призначених до розгляду Великою Палатою Верховного Суду і Касаційним адміністративним судом на 24 січня 2019 року, яка не може бути визнана судом належним доказом зазначених вище обставин.

24 січня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_3 про розгляд скарги на рішення ВРП від 24 липня 2018 року без його участі.

За правилами ч. 4 ст. 344 КАС України неприбуття учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду визнала за можливе розглянути цю справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скаржника й надані на противагу їм аргументи ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини в рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п. 2-5 ч. 10 ст. 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що підстави для скасування рішення ВРП від 24 липня 2018 року, передбачені п. 1-3 ч. 1 ст. 52 Закону

№ 1798-VIII, відсутні. Зокрема, оскаржуване рішення ухвалено повноважним складом ВРП: на засіданні 24 липня 2018 року були присутні 11 її членів, «за» прийняття оскаржуваного рішення проголосувало 8 членів, «проти» - 3; рішення підписано всіма членами ВРП, які були присутні на засіданні. ОСОБА_3 належним чином повідомлений про засідання. При розгляді цієї дисциплінарної справи був присутній його представник, який відповідав на питання членів ВРП і надавав пояснення.

Крім того, як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, під час прийняття оскаржуваного рішення ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку, що ОСОБА_3 унаслідок грубої недбалості допустив порушення прав людини і основоположних свобод. За позицією відповідача, постановлена ОСОБА_3. ухвала від 20 липня 2016 року про забезпечення позову є невмотивованою та необґрунтованою, у зв'язку з чим суддею порушено право на справедливий суд, що свідчить про наявність у його діях об'єктивної сторони складу дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII. Тобто, ВРП надано достатнє обґрунтування мотивів, з яких вона дійшла відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції». У рамках скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд Третьої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (п. 123 рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Можливість оскаржити рішення по суті є гарантією суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції та є визначеним ст. 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема, на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді попередження.

ВеликаПалата Верховного Суду переглядає ухвалене в спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII, рішення ВРП від 24 липня 2018 року «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 28 березня 2018 року про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності». Крім того, підстави для оскарження зазначеного рішення ВРП від 24 липня 2018 року, які наведені в скарзі ОСОБА_3, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі ст. 266 КАС України. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до застосування дисциплінарного стягнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено таке рішення, отримав у принципі доступ до суду (п. 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути скаргу ОСОБА_3, ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

У своїй скарзі суддя ОСОБА_3. посилається на ті обставини, що при постановленні ухвали від 20 липня 2016 року про забезпечення позову у справі № 363/2423/16-а за позовом ГО «ПЦ «Ідея» до Вишгородської районної ради Київської області про скасування її рішення від 02 червня 2016 року № 107-09-VII, він не допустив порушення права учасників справи на справедливий суд унаслідок грубої недбалості. На його думку, спірна ухвала відповідає засадам рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та прийнята з дотриманням вимог ст. 41 Конституції України та ст. 6 Конвенції.

Проте ці доводи суд не може вважати прийнятними з огляду на таке.

ВРП та її Третьою Дисциплінарною палатою вірно встановлено, що з ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2016 року не вбачається, чим саме керувався суддя ОСОБА_3., задовольняючи клопотання про забезпечення позову ГО «ПЦ «Ідея». Скаржником також не наведено будь-яких суджень і міркувань з яких він виходив, вважаючи що є небезпека заподіяння шкоди правам позивача, а також жодних мотивів, із яких суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення таких прав.

ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з доводами відповідача, що зміст зазначеної ухвали без іншого мотивування зводиться лише до цитування положень ст. 117 КАС України, яка регламентує порядок розгляду клопотань про забезпечення позову.

Крім того, з аналізу спірної ухвали неможливо встановити причини, з яких, на думку ОСОБА_3, захист прав, свобод та інтересів ГО «ПЦ «Ідея» стане неможливим без зупинення дії рішення Вишгородської районної ради Київської області від 02 червня 2016 року № 107-09-VII«Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці с. Лебедівки Вишгородського району Київської області». При цьому, з матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що ГО «ПЦ «Ідея» зареєстрована у с.Любимівка Вишгородського районуКиївської області і не надала жодних обґрунтувань того, яким чином захист її прав стане неможливим без зупинення дії рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення (зміни) іншого населеного пункту (с. Лебедівки).

ВРП в оскаржуваному рішенні від 24 липня 2018 року детально обґрунтувала, у чому виражено внаслідок грубої недбалості порушення ОСОБА_3 права учасників судового процесу на справедливий суд під час постановлення спірної ухвали від 20 липня 2016 року, а застосовані суддею заходи суперечать правовій природі забезпечення позову і меті його застосування.

ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення спірної ухвали про забезпечення позову) суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 165 КАС України ухвала, що викладається окремим документом, складається, серед іншого, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Проте, при постановленні ухвали від 20 липня 2016 року про забезпечення позову суддя ОСОБА_3. не навів належного обґрунтування щодо необхідності використання такого заходу забезпечення, як зупинення дії рішення Вишгородської районної ради Київської області (органу місцевого самоврядування) щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці с. Лебедівки Вишгородського району Київської області, яке мало суспільне значення і стосувалось, у першу чергу, інтересів громади с. Лебедівка.

У п. 3 Висновку № 11 (2008) КРЄС зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов'язків забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення в прецедентах Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» установлено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що їх почули. Крім того, умотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають виконувати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення всіх фактичних даних зі спору.

ВеликаПалата Верховного Суду наголошує й на тому, що ОСОБА_3 не звернув увагу на очевидні процесуальні зловживання з боку ГО «ПЦ «Ідея», зокрема шляхом подачі декількох ідентичних позовів одночасно (ухвалами Вишгородського районного суду Київської області від 30 червня та 04 липня 2016 року аналогічні позовні заяви залишені без руху, а в подальшому ухвалами цього ж суду від 26 та 28 липня 2016 року повернуті позивачу) та подання заяви про відмову від позову через невеликий проміжок часу після застосування заходів його забезпечення і зупинення дії оскаржуваного рішення Вишгородської районної ради Київської області.

Тобто, такий адміністративний спір мав штучний характер, а основною метою позивача був не захист прав та інтересів у судовому порядку, а саме зупинення дії оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування на певний період часу шляхом забезпечення позову.

ОСОБА_3 при розгляді дисциплінарної справи не надав ВРП жодних пояснень, чому він вважав обґрунтованим клопотання ГО «ПЦ «Ідея» щодо забезпечення позову. Скарга судді, яка є предметом даного судового розгляду, також не містить аргументів, які б спростовували зазначені обставини.

Більш того, ухвала від 20 липня 2016 року про забезпечення позову, спричинила негативні наслідки для Лебедівської сільської ради Київської області та її громади, які не були учасниками у цій справі, оскільки, зупинивши дію рішення Вишгородської районної ради Київської області від 02 червня 2016 року

№ 107-09-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці с. Лебедівки Вишгородського району Київської області», суддя перешкодив вчасному і запланованому розширенню меж населеного пункту для його подальшого розвитку.

Пунктами 3, 35, 36 Висновку № 11 (2008) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а є, насамперед, гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, з яких суддя ухвалив рішення.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що характер дій судді ОСОБА_3 під час постановлення ним спірної ухвали від 20 липня 2016 року, а також установлена ВРП груба недбалість, яка виразилась у відсутності підстав прийняття такого судового рішення, що свідчить про вчинення скаржником дисциплінарного проступку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 92 Закону № 2453-VI (умисне або у зв'язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод), і це відповідає кваліфікації дисциплінарного проступку, передбаченого підп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (у редакції, чинній на момент розгляду дисциплінарної справи).

Редакційні зміни визначених неправомірних дій судді, що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, не вплинули на суть проступку , а тому не можуть пом'якшити відповідальність за такі діяння.

Стосовно доводів ОСОБА_3 про неможливість притягнення його до відповідальності за фактичну реалізацію ним дискреційних повноважень судді та оцінку судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне зазначити слідуюче.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов'язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного умислу або грубої необережності (п. 66 Рекомендації від 17 листопада 2010 року CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки). А згідно з п. 69 цієї Рекомендації дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином.

Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) і Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи вважають, що дія чи бездіяльність судді можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо вони вчинені умисно або з грубою необережністю (п. 19 Спільного висновку щодо проекту Закону «Про дисциплінарну відповідальність суддів Республіки Молдова»), а дисциплінарне провадження, як правило, має порушуватися в разі грубої і неприпустимої професійної поведінки судді (п. 35 цього Спільного висновку).

Розглянувши доводи сторін та аргументи щодо їх обґрунтування, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП не втручалася в суть постановленої суддею ухвали про забезпечення позову від 20 липня 2016 року, а лише констатувала факт грубого порушення ОСОБА_3 вимог стосовно вмотивованості судового рішення, зокрема незазначення в ньому будь-яких мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті спору.

Крім того, обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_3 зазначає, що ВРП порушила вимоги ст. 51 Закону № 1798-VIII, оскільки, змінивши кваліфікацію допущеного ним дисциплінарного проступку, не змінила резолютивну частину рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 28 березня 2018 року і залишила його без змін.

Суд не підтримує таку позицію, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 10 ст. 51 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

З аналізу зазначеної законодавчої норми вбачається, що рішення дисциплінарного органу ВРП підлягає зміні у випадку, коли рада вирішує застосувати до судді інший вид дисциплінарного стягнення, а тому зазначені аргументи скаржника є безпідставними і не можуть слугувати мотивом для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

У п. 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року

№ 2-рп/2011 закріплено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Відповідно до п. 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування всіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне відзначити, що при розгляді цієї дисциплінарної справи, ВРП дійшла вірного висновку, що обраний Третьою Дисциплінарною палатою найменший вид дисциплінарного стягнення, враховуючи позитивну характеристику ОСОБА_3 з місця роботи та відсутність у нього дисциплінарних стягнень у минулому, є цілком виправданим вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає принципу пропорційності.

Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов вірного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_3. дисциплінарного стягнення у виді попередження, а тому відсутні правові підстави для задоволення скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 266, 341, 342, 344, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вищої ради правосуддя від 24 липня 2018 року «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 березня 2018 року про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності» залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І.В.Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима О.М. Ситнік

О. С. Золотніков О.С. Ткачук

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко