Історія справи

Постанова ВП ВС від 21.11.2018 року у справі №826/11120/16
Ухвала КАС ВП від 06.05.2018 року у справі №826/11120/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 826/11120/16

Провадження № 11-581апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» (далі - ПАТ «Альфа-банк») на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року (суддя Кузьменко В. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року (судді Мельничук В. П., Лічевецький І. О., Мацедонська В. Е.) у справі № 826/11120/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «О.П.» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорнєй Віти Володимирівни (далі - Нотаріус), третя особа - ПАТ «Альфа-банк», про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ТОВ «О.П.» звернулося до суду з позовом до Нотаріуса, в якому просило визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 30 жовтня 2013 року, індексний номер 7417731, та запис про зміну умов обтяження об'єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Чернівці, вул. Сагайдачного (Волгоградська), 2.

На обґрунтування позову ТОВ «О.П.» зазначило, що оскаржуване рішення та запис про зміну умов обтяження об'єкта нерухомості є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1952-ІV) Нотаріус має право здійснювати повноваження державного реєстратора лише одночасно із вчиненням нотаріальних дій та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 08 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, адміністративний позов ТОВ «О.П.» задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення Нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 жовтня 2013 року, індексний номер 7417731, щодо зміни умов обтяження об'єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Чернівці, вул. Сагайдачного (Волгоградська), 2. В іншій частині позову суд відмовив.

Не погодившись із постановленими в справі судовими рішеннями, представник ПАТ «Альфа-банк» у касаційній скарзі зазначив, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи. На думку скаржника, цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач оскаржує нотаріальні дії, які вчиняються Нотаріусом, який не є суб'єктом владних повноважень. На думку скаржника, дії відповідача не призвели до порушення прав та законних інтересів позивача. При цьому рішення відповідача є правомірним, оскільки воно прийнято внаслідок надання заявником усіх документів, передбачених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868. На підставі викладеного ПАТ «Альфа-банк» просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нову постанову, якою відмовити ТОВ «О.П.» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 07 червня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України.

10 липня 2018 року представником позивача подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що рішення судів попередніх інстанції прийнято з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. На думку представника позивача, у касаційній скарзі містяться посилання на докази, які відсутні в матеріалах справи, що порушує вимоги частин першої та другої статті 341 КАС України. У зв'язку з викладеним ТОВ «О.П.» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення Окружного адміністративного суду міста Києва та Київського апеляційного адміністративного суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі й відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (далі - ПАТ «Промінвестбанк», банк) та Сумароковим П. О. (позичальник) укладено кредитний договір від 26 лютого 2007 року № 396, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 300 тис. доларів США на строк по 26 лютого 2027 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між банком і ТОВ «Стефанія», правонаступником якого є ТОВ «О.П.», укладено договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 26 лютого 2007 року № 362, відповідно до умов якого ТОВ «Стефанія» виступає майновим поручителем по зобов'язаннях Сумарокова П. О.; предмет іпотеки - бар, об'єкт житлової нерухомості за адресою: м. Чернівці, вул. Сагайдачного (Волгоградська), 2.

07 лютого 2013 року Сумарокова П. О. повідомлено, що первісним кредитором право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки відступлено ПАТ «Альфа-банк» починаючи з 17 грудня 2012 року.

На підставі рішення від 30 жовтня 2013 року, індексний номер 7417731, Нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про зміну іпотекодержателя (ПАТ «Альфа-банк») за договором іпотеки від 26 лютого 2007 року № 362.

Не погодившись із вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «О.П.», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Нотаріусом при прийнятті оскаржуваного рішення порушено вимоги Закону № 1952-ІV та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішенням Нотаріуса про державну реєстрацію змін умов обтяження нерухомого майна, яке є предметом іпотечного договору, та, як наслідок, реєстрації третьої особи - ПАТ «Альфа-банк» як іпотекодержателя цього майна.

Проте заявлені в справі вимоги є похідними при вирішенні судом питання щодо виконання умов договору іпотеки та правомірності набуття третьою особою прав іпотекодержателя.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення Нотаріуса як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки виконання умов цивільно-правової угоди, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень)господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; у редакції, чинній на час постановлення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи суб'єктний склад цієї справи й те, що спірні правовідносини пов'язані з виконанням умов кредитного та іпотечного договорів, а також договору про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ «Промінвестбанк» і ПАТ «Альфа-банк», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин, а тому має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 та 14 листопада 2018 року (справи № 826/3130/17 та № 826/7619/16 відповідно).

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постановлених цими судами рішень із закриттям провадження в адміністративній справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

О. Р. Кібенко О. С. Ткачук

В. С. Князєв В. Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко