Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 876/6799/16

Провадження № 11-983апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства «Львівський керамічний завод» (далі - Товариство) до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові (далі - Інспекція), Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ), Департаменту ДАБІ у Львівській області (далі - Департамент ДАБІ), треті особи без самостійних вимог на стороні відповідачів - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «На Роксоляни, 51» (далі - Кооператив), Львівська міська рада (далі - Міськрада), про визнання бездіяльності протиправною та скасування реєстрації декларацій

за касаційною скаргою Товариства на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року (колегія суддів у складі Сапіги В.П., Обрізка І.М., Яворського І.О.),

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про:

- визнання протиправною бездіяльності Департаменту ДАБІ щодо проведення позапланової перевірки та скасування реєстрації Декларації про початок виконання будівельних робіт № ЛВ 083152791244 від 1 жовтня 2015 року;

- визнання протиправною бездіяльності Інспекції щодо проведення позапланової перевірки та скасування реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЛВ 143153151510 від 10 листопада 2015 року.

На обґрунтування позовних вимог Товариство послалося на те, що Департамент ДАБІ за зверненням Кооперативу зареєстрував декларації про початок будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації щодо об'єкта будівництва - 24-квартирного житлового будинку з нежитловими приміщеннями, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Роксоляни, 51 (далі - Декларації).

При цьому у пункті інформації про земельну ділянку зазначених декларацій, як документ, що посвідчує право замовника на земельну ділянку, зазначено договір оренди земельної ділянки від 15 грудня 2005 року № З-390, який укладений між Міськрадою та Товариством. Відповідно до указаного договору земельна ділянка на вул. Роксоляни, 51 передається в оренду Товариству на десять років для обслуговування 10-поверхового житлового будинку та завершення будівництва.

Позивач вважає, що оскільки інформація про земельну ділянку, подана Кооперативом у Деклараціях недостовірна, то Декларації підлягають скасуванню. У зв'язку із чим у серпні 2016 року Товариство на адресу Департаменту ДАБІ та Інспекції направило заяви-вимоги.

У відповідь на вказані заяви 2 вересня 2016 року Інспекція повідомила, що в Інспекції відсутні підстави для здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю щодо перевірки достовірності інформації, зазначеної у Деклараціях, оскільки реєстрацію декларації про готовність об'єкта за вказаною адресою проведено 11 листопада 2015 року, а станом на момент звернення позивача до Інспекції - у серпні 2016 року - тримісячний строк з моменту реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації сплинув.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 10 травня 2017 року відмовив у задоволенні позовних вимог виходячи із того, що в Інспекції відсутні правові підстави та повноваження щодо перевірки даних, зазначених у Деклараціях, а відповідальність за достовірність цих даних покладена на замовника. При реєстрації Декларацій Інспекція діяла правомірно, в межах, у спосіб та у відповідно до вимог законодавства, відтак відсутні підстави для скасування їх реєстрації. Також суд послався на те, що у цих правовідносинах відсутнє порушення суб'єктивного права Товариства, що є достатньою підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив, оскільки цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

При цьому апеляційний суд, посилаючись на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 21 лютого 2011 року (справа № 21-3а11) та 3 листопада 2015 року (справа № 21-2054а15), дійшов висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про видачу дозвільних документів та введення в експлуатацію таких об'єктів з видачею правовстановлюючих документів подальше оспорювання правомірності таких дій має вирішуватися у порядку господарської (цивільної) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Окрім того, апеляційний суд зауважив, що на день звернення позивача із заявами про проведення перевірок реєстрації Декларацій спірний об'єкт був прийнятий в експлуатацію та на частину квартир зареєстровано право власності за фізичними особами (пайовиками).

Не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду, у вересні 2017 року Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

22 серпня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2018 року прийняла до розгляду цю справу та призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 346 КАС, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАСпровадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною другою статті 4 КАС (у зазначеній редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

За змістом частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції станом на час звернення з позовом) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду Українита адміністративних судів.

З матеріалів справи убачається, що спір стосується не стільки правомірності дій Інспекції, скільки правомірності наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області від 17 червня 2013 року № 00859 «Про передачу у комунальну власність територіальної громади м. Львова незавершеного будівництва 24-квартирного житлового будинку на вул. Роксоляни, 51», ухвали Львівської міської ради від 30 травня 2013 року № 2321 «Про надання згоди на прийняття у власність територіальної громади м. Львова об'єкта незавершеного будівництва 24-квартирного житлового будинку на вул. Роксоляни, 51», акта-приймання передачі об'єкта незавершеного будівництва 24-квартирного житлового будинку на вул. Роксоляни, 51, що призвело до порушення речового права позивача, тобто цивільного права.

Окрім того, суди встановили і цього не спростовують сторони, що на день звернення Товариства із заявами про проведення перевірок, об'єкт будівництва був прийнятий в експлуатацію та на частину квартир зареєстровано право власності за фізичними особами (пайовиками).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій - без змін.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Львівський керамічний завод» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. ПрокопенкоСудді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.С. Князєв О.Г. Яновська