П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року

м. Київ

Справа № 990/169/22

Провадження № 11-29заі23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя про визнання дій, бездіяльності неправомірними, зобов`язання вчинити дії і стягнення заподіяної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 грудня 2022 року (суддя Дашутін І. В.) та 09 лютого 2023 року (судді Дашутін І. В., Усенко Є. А., Ханова Р. Ф., Шишов О. О., Яковенко М. М.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України Зеленського В. О., Верховної Ради України (далі - ВРУ), Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду заяви від 29 грудня 2021 року;

- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 29 грудня 2021 року та надати обґрунтовану відповідь;

- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду заяви від 26 жовтня 2022 року;

- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 26 жовтня 2022 року та надати обґрунтовану відповідь;

- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду заяви від 07 грудня 2022 року;

- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 07 грудня 2022 року та надати обґрунтовану відповідь;

- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, Голови ВРУ, ВРП щодо нерозгляду заяви від 07 грудня 2022 року в частині ненадання інформації щодо їх грошового забезпечення за останні шість місяців;

- зобов`язати відповідачів, у тому числі й Голову ВРУ, розглянути заяву від 07 грудня 2022 року в частині надання інформації щодо їх грошового забезпечення за останні шість місяців та надати обґрунтовану відповідь;

- стягнути з Президента України моральну шкоду в розмірі 336 000,00 грн;

- стягнути з ВРП моральну шкоду в розмірі 65 660 171,94 грн;

- стягнути з ВРУ моральну шкоду в розмірі 9 983 990,34 грн.

Короткий змість ухвал суду першої інстанції

29 грудня 2022 року ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалу мотивовано тим, що

- позовна заява не відповідає вимогам пунктів 3, 4, 9 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позивач: не навів обґрунтованого розрахунку суми морально-матеріальної шкоди, про яку заявлено в позовних вимогах; не зазначив чітко змісту позовних вимог і викладу обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги до відповідачів, та не вказав, які рішення, дії чи бездіяльність відповідачів суд повинен визнати протиправними; не обґрунтував належним чином порушення оскаржуваною бездіяльністю його прав, свобод та інтересів;

- на порушення вимог частини шостої статті 161 КАС України позивач до позовної заяви не додав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин пропуску строку;

- згідно із частиною третьою статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, проте матеріали позовної заяви не містять документа про сплату судового збору.

Суд указав, що ОСОБА_1 слід привести позовну заяву у відповідність із процесуальним законодавством, а саме:

- чітко зазначити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими обґрунтувати свої вимоги до відповідачів, та вказати, які рішення, дії чи бездіяльність відповідачів суд повинен визнати протиправними, конкретизувати позовні вимоги та обґрунтувати порушення оскаржуваними діями чи бездіяльністю його прав, свобод, інтересів;

- звернутися із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та надати докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку;

- надати документ про сплату судового збору;

- додати розрахунок розміру заподіяної, на думку позивача, матеріальної шкоди.

На виконання цієї ухвали позивач надіслав заяву про усунення недоліків позовної заяви та клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

09 лютого 2023 року ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

Суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав жодних пояснень стосовно зауважень суду, в яких йому було наголошено на необхідності чітко зазначити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими обґрунтувати свої вимоги до відповідачів; вказати, які рішення, дії чи бездіяльність відповідачів суд повинен визнати протиправними; конкретизувати позовні вимоги та обґрунтувати порушення оскаржуваними діями чи бездіяльністю його прав, свобод, інтересів. Позивач не навів правового обґрунтування позовних вимог, не зазначив, які норми права регулюють спірні правовідносини та які саме норми права порушують відповідачі у спірних правовідносинах, з огляду на що неможливо встановити, в чому полягає порушення його прав ВРУ, Президентом України, ВРП виходячи з передбачених законодавством України їх повноважень та компетенції.Вимоги позивача не відповідають приписам норм процесуального права та позбавляють Верховний Суд можливості встановити дійсний зміст і суть правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачами. Відповідно предмет доказування в цій справі позивач так і не визначив, а обраний ним спосіб захисту порушеного права стосується лише його поновлення на посаді судді.

У цьому випадку, вивчивши характер спірних правовідносин, суд не вважав описану позивачем бездіяльність відповідачів триваючою, оскільки законодавством установлені чіткі строки, протягом яких необхідно надавати відповідь на звернення та заяви осіб, а тому строк звернення до суду в разі неотримання особою відповіді на звернення необхідно обчислювати з дня, коли мала бути надана відповідь на звернення. Суд також відхилив доводи позивача щодо необхідності застосування шестимісячного строку звернення до суду у спірних правовідносинах, оскільки звернення до суду в частині позовних вимог щодо неналежного розгляду заяви від 29 грудня 2021 року відбулось через рік після направлення такої заяви, а тому в цьому випадку пропущено як загальний шестимісячний строк звернення до суду, так і місячний строк, установлений для спорів щодо публічної служби. Також суд зауважив, що, крім доводів щодо помилковості обчислення строків звернення до суду, позивач не навів жодних обґрунтованих та поважних причин, які зумовили пропущення ним строку звернення до суду, що є підставою для повернення позовної заяви.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував, що позивач не усунув більшості недоліків позовної заяви (окрім надання розрахунку суми завданої шкоди) у встановлений судом строк, що свідчить про невиконання вимог його ухвали від 29 грудня 2022 року про залишення позовної заяви без руху.

Короткий зміст наведених в апеляційній скарзі вимог

Не погодившись з ухвалами суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 грудня 2022 року та від 09 лютого 2023 року, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувані ухвали складені таким чином, щоб їх неможливо було виконати, що свідчить про спрямованість дій суду щодо позбавлення ОСОБА_1 права на судовий захист з метою усунення відповідачів, від яких суд перебуває в посадовій залежності, від відповідальності за порушення прав позивача як громадянина, судді, що спричинило завдання йому шкоди.

На думку заявника, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не зазначив, у чому виражається нечіткість позовних вимог, які конкретно вимоги чи аргументи суд бажає, щоб позивач уточнив, що у свою чергу створює умови вибірковості правосуддя, оскільки ОСОБА_1 що б не виправляв, суд скаже, що позивач виправив не те. Отже, такі вимоги суду першої інстанції протирічать Конституції та законам України, містять двозначні вимоги, не конкретизовані, а тому не можуть бути виконані.

Вважає, що непризначення його на посаду судді є продовжуваним, тривалим порушенням його прав, яке не має і не може мати часових меж, бо такі межі призначення на посаду судді (поновлення прав) не встановлені Конституцією, законами України тощо. Таким чином, строк звернення до суду позивачем не пропущений. Бажання ж суду створити підстави неприйняття позовної заяви ОСОБА_1 до розгляду, чим позбавити його права на судовий захист, є очевидним. Указане, на переконання заявника, свідчить про несправедливий та упереджений суд, що є порушенням судом першої інстанції статей 1 2 5 6 КАС України та статей Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-III «Про судоустрій України».

У зв`язку з нерозглядом відповідачами його звернень від 29 грудня 2021 року, 26 жовтня та 07 грудня 2022 року порушені права ОСОБА_1 , передбачені статями 22 28 32 40 43 56 123 130 Конституції України, щодо права судді на працю та отримання належного йому як судді соціального забезпечення, чим завдано позивачу матеріальної і моральної шкоди.

ОСОБА_1 зауважив, що суд першої інстанції помилково визначив, що позовні вимоги ґрунтуються на проходженні позивачем державної служби і повинен застосовуватися місячний строк звернення до суду. При цьому суд свідомо не вказує, з якого часу він обчислив пропущення терміну звернення до суду, і не зазначає, до яких оскаржуваних позивачем правопорушень він вважає за потрібне застосувати місячний термін. Отже, позивач вважає, що оскільки в позовній заяві він оскаржує не проходження державної служби, а ненадання відповідей на його звернення Президентом України, ВРУ, ВРП, чим ОСОБА_1 спричинено матеріальної та моральної шкоди, то слід застосовувати шестимісячний термін звернення до суду.

Оскільки остання заява, в якій він звертався до Президента України, ВРУ, ВРП, датована 07 грудня 2022 року, строк звернення до суду (шість місяців) не пропущений. Таким чином, суд помилково зробив висновок про пропущення позивачем строку звернення до суду та необхідність звернення до суду про його поновлення.

ОСОБА_1 указав, що в ухвалі суду немає обґрунтування відхилення судом посилання позивача на пункт 13 частини другої статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI), за яким судовий збір у цій категорії справ не справляється. При цьому в ухвалі суду відсутні підстави відхилення пояснень позивача в позовній заяві, де він указує на неможливість встановлення розміру заподіяної матеріальної шкоди у зв`язку з порушенням судом пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України щодо розумних строків розгляду справи.

Указав, що з лютого 2004 року, коли він уперше звернувся до суду, по сьогоднішній час пройшло дев`ятнадцять років, у чому є реальна відповідальність відповідачів у справі - ВРУ та ВРП. Зауважив, що встановити реальний розмір матеріальної шкоди можливо лише у разі проведення експертизи, яка повинна робитися за рішенням суду.

ОСОБА_1 також зауважив, що суд першої інстанції не розглянув його клопотання від 11 січня 2023 року про відстрочення сплати судового збору.

Позиція інших учасників справи

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі просять залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 грудня 2022 року та 09 лютого 2023 року - без змін. На їх переконання, суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

23 березня 2023 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 грудня 2022 року та від 09 лютого 2023 року.

17 квітня 2023 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасниківна підставі пункту 1 частини першої та частини третьої статті 311 КАС України, оскільки у справі відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають участі сторін.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

ЄСПЛ указав, що там, де існують апеляційні та касаційні суди, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх прав та обов`язків (рішення у справі «Гоффман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Cudla v. Poland) від 26 жовтня 2000 року).

Щодо висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про невиконання позивачем частини шостої статті 161 КАС України

Згідно із частинами першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до пунктів 3 та 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, установленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, та чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням установленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

За змістом частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

На підставі частин першої та другої статті 123 цього Кодексу у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

В ухвалі про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказав, що заявлений позов стосується проходження позивачем публічної служби і строк звернення до суду з таким позовом відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України складає один місяць з дня, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів унаслідок прийняття відповідачем оспорюваного рішення.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом про визнання неправомірною бездіяльності Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду його заяв, зобов`язати розглянути заяви та відшкодувати завдану відповідачами моральну шкоду.

Як у своїх поясненнях на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року про залишення позовної заяви без руху, так і в апеляційній скарзі на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 зазначив, що суд помилково визначив, що його позовні вимоги базуються на проходженні державної служби і повинен застосовуватися місячний термін звернення до суду.

Такі доводи позивача є обґрунтованими.

Відповідно до пунктів 4, 6 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з вимогами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

- спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1);

- спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2).

Таким чином, спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження бездіяльності останнього та спори, що стосуються публічної служби (трудові спори), є різними видами спорів, що виникають з публічно-правових відносин.

Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

За частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Законодавець окремо виділив у частині п`ятій статті 122 КАС України строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби - один місяць.

Таким чином, строк звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання дій, бездіяльності Президента України, ВРУ, ВРП неправомірними, зобов`язання вчинити дії і стягнення заподіяної шкоди є загальним і складає шість місяців, що суд першої інстанції не врахував, чим порушив норми процесуального права.

ОСОБА_1 , оскаржуючи бездіяльність Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду заяв від 26 жовтня та 07 грудня 2022 року, зазначеного строку звернення до суду не порушив.

Заява ОСОБА_1 від 29 грудня 2021 року, про нерозгляд якої Президентом України, ВРУ, ВРП і зобов`язання розглянути позивач подав позов, стосується незаконних, на думку позивача, дій відповідачів щодо поновлення його на посаді судді, її нерозгляд, на думку позивача, порушує права, передбачені статтями 1 3 5 8 19 40 43 55 56 126 Конституції України, тому зазначене порушення права вважається триваючим до моменту припинення.

Щодо висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про невиконання позивачем пунктів 3, 4, 9 частини п`ятої статті 160 КАС України

За змістом пункту 3 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Позивач послався на те, що з лютого 2004 року, коли він уперше звернувся до суду, по день звернення до суду з цим позовом пройшло дев`ятнадцять років, у чому є відповідальність відповідачів у справі - ВРУ та ВРП, а також суду відповідно до вимог пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України та пункту 11 частини першої статті 4 КАС України стосовно дотримання розумних строків розгляду справи. Зауважив, що встановити реальний розмір матеріальної шкоди можливо лише в разі проведення експертизи, яка повинна робитися за рішенням суду.

Отже, позивач обґрунтував обчислення моральної шкоди, пов`язаної з недотриманням розумних строків розгляду спору, можливістю встановлення реального розміру матеріальної шкоди шляхом проведення експертизи.

Аналогічну правову позицію щодо обчислення моральної шкоди висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 9901/313/20 (провадження № 11-378заі20).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Згідно з пунктом 9 частини п`ятої цієї статті в позовній заяві зазначаються у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Як у позовній заяві, так і в заяві про виконання ухвали суду від 29 грудня 2022 року щодо усунення недоліків позову ОСОБА_1 зазначив, що в суді він оскаржує неправомірність дій, бездіяльності та рішень Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду його звернень, просить указану бездіяльність визнати неправомірною, зобов`язати відповідачів розглянути його звернення від 29 грудня 2021 року, 26 жовтня та 07 грудня 2022 року та надати йому обґрунтовану відповідь.

ОСОБА_1 указав, що у зв`язку з нерозглядом цих звернень порушені його права, передбачені статтями 22 28 32 40 43 56 126 130 Конституції України, щодо права судді на працю та отримання належного йому як судді соціального забезпечення, чим йому завдано матеріальної та моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлене порушене право. Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 640/7310/19(провадження 11-905заі19), від 27 жовтня 2021 року у справі № 9901/337/21 (провадження 11-416заі21)).

У постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23 (провадження № 11-103заі23) Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги. Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з`ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАС України, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо. Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

ОСОБА_1 зазначив зміст позовних вимог і виклав обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги до відповідачів, а також обґрунтував порушення своїх прав оскаржуваною бездіяльністю відповідачів, отже, виконав вимоги пунктів 4, 9 частини п`ятої статті 160 КАС України.

Необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що позивач не надав жодних пояснень стосовно зауважень суду, в яких йому було наголошено на необхідності чітко зазначити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими обґрунтувати свої вимоги до відповідачів, а також обґрунтувати порушення оскаржуваними діями чи бездіяльністю його прав, свобод, інтересів.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що ОСОБА_1 дотримано виконання вимог пунктів 3, 4, 9 частини п`ятої статті 160 КАС України.

Щодо висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про сплату судового збору

Відповідно до частин першої, другої статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 3 та 10 частини першої статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) та визначення розміру судових витрат.

У справі, що розглядається, при перегляді ухвали Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду від 09 лютого 2023 року необхідно здійснити перегляд і висновків цього суду, викладених в ухвалі від 29 грудня 2022 року щодо визначення розміру судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що 29 грудня 2022 року в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визначено розмір судового збору у 19 848,00 грн та зобов`язано ОСОБА_1 його сплатити.

Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 132 КАС України). Таким законом є Закон № 3674-VI.

ОСОБА_1 заявив такі позовні вимоги:

- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду заяви від 29 грудня 2021 року та зобов`язати її розглянути (немайнова вимога);

- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду заяви від 26 жовтня 2022 року та зобов`язати її розглянути (немайнова вимога);

- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду заяви від 07 грудня 2022 року та зобов`язати її розглянути (немайнова вимога);

- відшкодувати моральну шкоду (майнова вимога).

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір у цій категорії справ не справляється.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Тобто указана норма звільняє позивача від сплати судового збору при поданні позовної заяви, зокрема, про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 просив визнати неправомірною бездіяльність Президента України, ВРУ, ВРП, які є органами державної влади. Тому звільненню від сплати судового збору підлягає тільки позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення заподіяної незаконною бездіяльністю органами державної влади моральної шкоди з: Президента України в розмірі 336 000,00 грн; з ВРП в розмірі 65 660 171,94 грн; з ВРУ в розмірі 9 983 990,34 грн.

За подання інших позовних вимог судовий збір справляється за такими ставками.

За змістом підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, поданого фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною першою цієї статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», зокрема, визначено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено в розмірі 2 481,00 грн.

ОСОБА_1 заявив три вимоги немайнового характеру, за які позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 2 977,20 грн (2 481,00 * 0,4 * 3).

Проте суд першої інстанції неправильно обчислив суму судового збору, яку необхідно сплатити ОСОБА_1 за подання адміністративного позову, визначивши її в розмірі 19 848,00 грн, чим порушив норми процесуального права.

Крім того, у січні 2023 року разом із заявою про виконання ухвали суду від 29 грудня 2022 року щодо усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду клопотання про відстрочення сплати судового збору та додав до нього довідку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20 грудня 2022 року № 884 про доходи пенсіонера за період з 01 січня по 31 грудня 2022 року, а також відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми виплачених доходів та утримання податків за період із IVкварталу 2021 року по III квартал 2022 року (а. с. 38, 39).

У порушення норм процесуального права суд першої інстанції вказаному клопотанню ОСОБА_1 оцінки не надав, в ухвалі від 09 лютого 2023 року про повернення позовної заяви Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не зазначив про відстрочення чи відмову у відстроченні сплати судового збору та не надав строку для усунення недоліків позовної заяви в частині сплати судового збору.

Оскільки суд першої інстанції у порушення норм процесуального права: надав неправильну оцінку дотриманню ОСОБА_1 строку звернення до суду в частині вимог про визнання неправомірною бездіяльності відповідачів щодо нерозгляду заяв, у тому числі в частині ненадання інформації щодо їх грошового забезпечення за останні шість місяців, зобов`язання відповідачів розглянути ці заяви та надати обґрунтовані відповіді; помилково виснував про недотримання ОСОБА_1 вимог пунктів 3, 4, 9 частини п`ятої статті 160 КАС України; неправильно обчислив суму судового збору, яку необхідно сплатити ОСОБА_1 за подання адміністративного позову; не надав оцінки клопотанню позивача про відстрочення сплати судового збору; не зазначив про виконання або невиконання позивачем ухвали від 29 грудня 2022 року про залишення позовної заяви без руху в частині виконання останнім вимог частини третьої статті 161 КАС України щодо сплати судового збору, - Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року повністю, а ухвалу цього ж суду від 29 грудня 2022 року - в частині вирішення питання про сплату судового збору, справу направити до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Оскільки суд першої інстанції постановив оскаржувані ухвали з порушенням норм процесуального права, то вони підлягають скасуванню: ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 лютого 2023 року - повністю, а ухвала цього ж суду від 29 грудня 2022 року - в частині вирішення питання про сплату судового збору, справа підлягає направленню до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 266 308 311 320 322 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 лютого 2023 року скасувати повністю, а ухвалу цього ж суду від 29 грудня 2022 року - скасувати в частині вирішення питання про сплату судового збору, справу направити до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді: О. О. Банасько Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. А. Воробйова О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців О. М. Ситнік

Д. А. Гудима І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

Л. Ю. Кишакевич Н. В. Шевцова

Г. Р. Крет

Відповідно до частини третьої статті 321 КАС України постанову оформила суддя Ситнік О. М.