П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 820/2675/17

Провадження № 11-344апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року (судді Спаскін О. А., Сіренко О. І., Любчич Л. В.) у справі № 820/2675/17 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу МусієнкоОлени Іванівни (далі - Нотаріус), третя особа - ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування рішення і

ВСТАНОВИЛА:

27 червня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Нотаріуса про визнання незаконним та скасування рішення від 21 червня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35793929 (далі - Спірне рішення), та внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на ? частину будинку за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування позову ОСОБА_3 вказав, що у Нотаріуса були відсутні визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) підстави для прийняття Спірного рішення та внесення запису до Реєстру. Необхідного пакету документів для проведення державної реєстрації заявником ОСОБА_5 не надано та Нотаріусом не витребувано. Окрім цього, правоустановчим документом на будинок за адресою: АДРЕСА_1 на цей час є рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2010 року, яким встановлено, що цей будинок є спільною сумісною власністю родини ОСОБА_3, а ОСОБА_5 не має доказів часткового фінансування будівництва та сумісної діяльності з будівництва домоволодіння.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 21 вересня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 листопада 2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із вказаноюухвалою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що предметом спору в цій справі є державна реєстрація права власності ? частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, до якої реєстрація ? частини будинку за ОСОБА_6 не має жодного відношення. Будь-якого спору між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не існує, він повністю вирішений у судовому порядку. При зверненні до суду ОСОБА_3 чітко вказав, що оскаржує дії Нотаріуса виключно з підстав невиконання ним вимог Закону № 1952-IV.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 січня 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 20 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідач та третя особа відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету (далі - виконком) Київської районної ради м. Харкова від 17 серпня 2004 року № 211-9 ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво двоповерхового житлового будинку загальною площею 1043,6 кв. м, житловою площею 801,21 кв. м на АДРЕСА_1.

Рішенням виконкому Київської районної у місті Харкові ради від 03 червня 2008 року № 100-8 затверджено акт від 25 березня 2008 року державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом двоповерхового житлового будинку літ. «А-2» з підвалом літ. «Ап», терасою літ. «а1», балконом літ. «а2», приямками літ. «а3», «а4», «а5», «а6», входами у підвал літ. «а7», «а8», сходами літ. «а9», «а10», «а11» загальною площею 1513,0 кв. м, житловою площею 256,1 кв. м на АДРЕСА_1. Цим же рішенням рекомендовано гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_5 звернутися до Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Харківське МБТІ») для оформлення свідоцтва про право власності на житловий будинок літ. «А-2» на АДРЕСА_1.

На підставі розпорядження Київської районної у місті Харкові ради від 11 липня 2008 року № 933 ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11 липня 2008 року серії НОМЕР_1 на житловий будинок літ. «А-2» за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 звернулася до КП «Харківське МБТІ» щодо підготовки листа до виконкому Київської районної у місті Харкові ради стосовно видачі їй свідоцтва про право власності на ? частину житлового будинку літ. «А-2» загальною площею 1513,0 кв. м, житловою площею 256,1 кв. м на АДРЕСА_1.

Листом від 26 червня 2008 року № 2331226 КП «Харківське МБТІ» повідомило ОСОБА_5 про неможливість надання такого листа, оскільки згідно Державного акта про право власності на земельну ділянку від 20 жовтня 2004 року № 66353 право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3, дозвіл на будівництво будинку надано ОСОБА_3 рішенням виконкому Київської районної у м. Харкові ради від 17 серпня 2004 року № 211-9, актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом двоповерхового житлового будинку від 25 березня 2008 року та рішенням виконкому Київської районної у місті Харкові ради від 03 червня 2008 року № 100-8 прийнято до експлуатації житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2010 року у справі № 2-1212/10/15, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Харківської області від 19 серпня 2010 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2012 року, визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частину земельної ділянки та на ? частину житлового будинку

літ. «А-2», розташованих на АДРЕСА_1.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 01 квітня 2015 року № К/800/10189/14 визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Київської районної у м. Харкові ради від 11 липня 2008 року № 933.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року у справі № 640/8724/15-ц визнано недійсним свідоцтво від 11 липня 2008 року серії НОМЕР_1, видане головою Київської районної у місті Харкові ради, про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ. «А-2», загальною площею 1513,0 кв. м, житловою площею 256,1 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ. «А-2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року скасовано вказане рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року скасовано рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року та залишено в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 31 серпня 2017 року № 95986696, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором РадіоновимО.С. 24 квітня 2017 року внесено запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ. «А-2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення суду, серія та номер: 640/8724/15-ц, виданий 12.10.2015, видавник: Київський районний суд м. Харкова; рішення суду, серія та номер: 640/8727/14-ц, виданий 26.05.2016, видавник: Апеляційний суд Харківської області; ухвала суду, серія та номер: б/н, виданий 24.04.2017, видавник: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

06 червня 2017 року державним реєстратором ГаспаряномГ.А. проведено державну реєстрацію права власності на ? частини житлового будинку літ. «А-2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_6, підстава виникнення права власності: рішення суду, серія та номер:

2-1212/10/15, виданий 25.05.2010, видавник: Київський районний суд м. Харкова.

21 червня 2017 року Нотаріусом прийнято Спірне рішення, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності ? частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_5

Не погодившись з рішенням Нотаріуса про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що Нотаріус не вказав, яким саме нормативно-правовим актом в межах спірних правовідносин передбачено, що правовстановлюючим документом набуття права власності ОСОБА_5 є рішення виконкому органу місцевого самоврядування про затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку. Суд установив, що державному реєстратору під час прийняття оскаржуваного рішення не надано жодного документу, який би підтверджував набуття ОСОБА_5 права власності на ? частину будинку за адресою: АДРЕСА_1. За вказаних обставин суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем правомірності прийнятого ним рішення.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку спір фактично стосується оспорювання права власності на нерухоме майно, тобто цивільного права, що виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим такий висновок апеляційного суду з огляду на таке.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом № 1952-IV.

Відповідно до частини першої статті 2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження є засадою державної реєстрації прав (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV).

Правовий статус і компетенція державного реєстратора прав та їх обтяжень визначені статтею 10 Закону № 1952-IV. За приписами пунктів 1, 2, 8 частини третьої цієї статті державний реєстратор, зокрема:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

- перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Згідно із частиною першою статті 11 вказаного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

За змістом частини першої статті 18 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації прав включає, серед іншого: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрацію заяви в базі даних заяв; перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); видачу/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як убачається з матеріалів справи, вимоги ОСОБА_3 ґрунтуються на протиправності дій Нотаріуса як суб'єкта, наділеного Законом № 1952-IV владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, у зв'язку з невиконанням ним обов'язку щодо перевірки документів, поданих ОСОБА_5 для реєстрації права власності на ? частини будинку АДРЕСА_1, та їх витребування. При цьому позивач не порушував перед судом питання, пов'язані з його правом на вказаний об'єкт нерухомого майна.

Тобто у цій справі відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії Нотаріуса, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Апеляційний суд належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною першою статті 353 КАС України (у цій самій редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги позивача, а саме скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року скасувати, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко

Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.