Постанова ВП ВС від 12.12.2018 року

Друк

Пошук

511

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 204/2221/17

Провадження № 14-416цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3,

заінтересована особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» Іраклієнко ЮрійПетрович (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «Платинум Банк» відповідно)

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3

на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року в складі судді Книш А. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року в складі колегії суддів Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.

у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність уповноваженої особи Фонду, та

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що уповноважена особа Фонду чинить йому перешкоди у виконанні рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2016 року у справі № 204/4893/16 шляхом невключення його до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду на підставі виконавчого листа.

Посилаючись на вимоги статей 383, 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), просив визнати бездіяльність уповноваженої особи Фонду неправомірною та зобов'язати уповноважену особу Фонду включити його до списку вкладників.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час поставлення ухвали.

Суд першої інстанції керувався тим, що уповноважена особа Фонду є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби чи приватним виконавцем, тому вимоги заявника підлягають розгляду у порядку позовного провадження з обранням способу захисту своїх цивільних прав та інтересів, передбаченого статтею 16 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі зазначив, що уповноважена особа Фонду не є державним чи приватним виконавцем або іншою посадовою особою державної виконавчої служби, а тому вимоги ОСОБА_3 не підлягають розгляду в порядку вимог статей 383, 384 ЦПК України, проте заявник не позбавлений права звернутися до належного суду з відповідним позовом до уповноваженої особи Фонду про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання включити його до реєстру вкладників та (або) кредиторів банку, тобто у порядку позовного провадження.

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу позивач мотивував тим, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Розгляд скарги щодо невиконання судового рішення, яке набрало чинності, є невід'ємною частиною судового процесу, і підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Зазначив, що посилання судів першої та апеляційної інстанцій щодо звернення до суду в порядку позовного провадження є незрозумілими.

Вважав, що підстав для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства немає, оскільки він звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 29 серпня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 вересня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що 14 грудня 2016 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська видав виконавчий лист про стягнення з ПАТ «Платинум Банк» на користь ОСОБА_3 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення вкладу за договором про розміщення вкладу «Готівка щомісяця» від 25 червня 2014 року № 00272812 у розмірі 367,87 доларів США та за договором про розміщення вкладу «Готівка щомісяця» від 25 червня 2015 року № 00368424 у розмірі 207,76 доларів США, а всього - 575,63 доларів США; стягнення з ПАТ «Платинум Банк» на користь ОСОБА_3 процентів за користування вкладом за договором про розміщення вкладу «Готівка щомісяця» від 25 червня 2014 року № 00272812 у розмірі 1 570,19 доларів США та за договором про розміщення вкладу «Готівка щомісяця від 25 червня 2015 року» № 00368424 у розмірі 886,78 доларів США (а. с. 5).

Національний банк України (далі - НБУ) за пропозицією Фонду прийняв рішення від 23 лютого 2017 року № 95-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Платинум Банк».

08 лютого та 16 березня 2017 року ОСОБА_3 звертався до уповноваженої особи Фонду із заявою, в якій просив включити його до списку вкладників відповідно до пункту 1 частини другої статті 27 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) для отримання коштів відповідно до частини першої статті 28 цього Закону (а. с. 3, 4).

Оскільки станом на квітень 2017 року позивач не був включений до відповідного реєстру Фонду, ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність уповноваженої особи Фонду, посилаючись на вимоги статей 383, 384 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою). Просив визнати бездіяльність уповноваженої особи Фонду неправомірною та зобов'язати уповноважену особу Фонду включити його до списку вкладників.

Розділом VII ЦПК України передбачено судовий контроль за виконанням судових рішень.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 5 Закону № 1404-VIII закріплено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з вимогами статті 384 ЦПК України скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після прийняття її судом.

Таким чином, ЦПК України передбачено подання скарги на дії (бездіяльність) саме державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця у порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

У статті 6 Закону № 1404-VIII вказано, що у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Разом з тим згідно із Законом № 4452-VI у контексті пункту 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

За вимогами частини четвертої статті 39 Закону № 1404-VIII постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду.

Отже, належним органом, який має виконувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2016 року, є Фонд, який може делегувати свої повноваження, передбачені статтями 37, 48 Закону № 4452-VI, уповноваженій особі Фонду.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності уповноваженої особи Фонду при виконанні судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, статтею 383 ЦПК України не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Оскільки іншого порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності інших органів, які виконують судові рішення при вчиненні виконавчих дій не передбачено, такі дії підлягають оскарженню у позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства.

Зазначений порядок є універсальним і відповідає вимогам ефективного захисту сторін виконавчого провадження у разі вчинення виконавчих дій іншими органами та установами, а не державними чи приватними виконавцями.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Сплачений ОСОБА_3 при зверненні до суду з касаційною скаргою судовий збір не підлягає поверненню відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 258 259 400 402 403 409 410 415 416 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н.П. Лященко

В. В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л.І. Рогач

О. С. Золотніков І. В. Саприкіна

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська