Постанова ВП ВС від 07.05.2020 року

Друк

Пошук

530

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 травня 2020 року

м. Київ

Провадження № 11-59сап20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

учасників справи:

скаржника ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Русакової І. Г.,

розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 30 січня 2020 року № 248/0/15-20 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 квітня 2019 року № 1107/3дп/15-19 про притягнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - рішення ВРП, оскаржуване рішення),

УСТАНОВИЛА:

10 лютого 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла скарга ОСОБА_1 на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати (далі - ТДП) від 10 квітня 2019 року № 1107/3дп/15-19 про притягнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а 7 квітня 2020 року надійшла уточнена скарга.

Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що рішення ВРП не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) є підставою для оскарження цього рішення.

Скаржник стверджує, що висновок ВРП про істотне порушення ним суддівської етики ґрунтується лише на даних, наявних в довідці (результат лабораторного дослідження сечі від 28 грудня 2017 року № 2605) Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотарапія», що є у кримінальному провадженні від 28 грудня 2017 року № 12017100000001324, про перебування його у стані сп`яніння, яка, на його думку є сумнівною, оскільки стан сп`яніння було встановлено через 6 годин після дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), та спростовується висновком Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 1243/Е від 26 липня 2018 року, проведеної у вказаному кримінальному провадженні.

За змістом скарги, ОСОБА_1 вважає, що ВРП безпідставно притягнула його до дисциплінарної відповідальності за вчинення істотного дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), оскільки 28 вересня 2018 року кримінальне провадження від 28 грудня 2017 року № 12017100000001324 закрито за відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК). Крім того, скаржник зазначає, що за наслідками перевірки працівниками Національної поліції України факту його перебування 27 грудня 2017 року у стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом встановлено, що протокол про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) не складався.

Тому скаржник вважає, що ВРП, притягнувши його до дисциплінарної відповідальності, порушила положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), у тому числі й щодо дотримання розумного строку розгляду його скарги на рішення дисциплінарного органу ВРП.

ОСОБА_1 звертає увагу на те, що відповідач не надав оцінки тому, що дисциплінарна справа була відкрита майже через рік після подання президентом Громадської організації «Ліга громадського контролю» (далі - ГО «Ліга громадського контролю») ОСОБА_2 скарги та що скаржниця відмовилася від свого звернення через неактуальність порушених у ньому питань.

Скаржник вважає, що при визначенні йому виду покарання було порушено принцип пропорційності вчиненому, бо не враховано таких обставин, як: відсутність негативних наслідків, відсутність станом на 30 січня 2020 року непогашеного дисциплінарного стягнення, обставини, що характеризують його особу та характеристика за місцем роботи, суддівське навантаження.

ОСОБА_1 у скарзі зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене без його участі та за відсутності кворуму у складі 11 членів ВРП.

Крім того, скаржник вважає, що на порушення частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VІІІ у розгляді його скарги на рішення ТДП ВРП від 10 квітня 2019 року № 1107/3дп/15-19 брав участь Овсієнко А. А., який 6 березня 2019 року входив до складу дисциплінарного органу ВРП та ухвалював рішення про відкриття дисциплінарної справи.

У відзиві на скаргу ВРП просить відмовити в її задоволенні та наводить доводи про відсутність передбачених статтею 52 Закону № 1798-VІІІ підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП та вважає необґрунтованими й безпідставними доводи ОСОБА_1 щодо відсутності у його діях ознак дисциплінарного проступку.

Відповідач у відзиві звертає увагу на те, що доводи скарги ОСОБА_1 аналогічні доводам його скарги до ВРП на рішення її дисциплінарного органу та були спростовані ВРП в оскаржуваному рішенні.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та представник ВРП підтримали відповідно викладені у скарзі та відзиві на неї доводи.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення її учасників, усебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

ОСОБА_1 . Указом Президента України від 16 листопада 2004 року № 1419/2004 призначений на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області строком на п`ять років, Постановою Верховної Ради України від 1 квітня 2010 року № 2009-VI обраний суддею цього суду безстроково.

Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи та оскаржуваного рішення, до ВРП 26 березня 2018 року (вх. № 348/0/13-18) надійшла скарга президента ГО «Ліга громадського контролю» ОСОБА_2 на дії судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 .

У скарзі зазначалося, що 27 грудня 2017 року суддя ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки «Land Rover Freelander», вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який помер унаслідок отриманих тілесних ушкоджень. За результатами аналізів установлено, що вміст алкоголю у крові ОСОБА_1 становив 1,8 проміле.

Рішенням ТДП ВРП від 10 квітня 2019 року № 1107/3дп/15-19 суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

Дисциплінарна палата дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києві розслідувалось кримінальне провадження № 12017100000001324 за фактом ДТП за участю ОСОБА_1

28 вересня 2018 року за результатами проведення слідчих дій та експертних досліджень у вказаному кримінальному провадженні прийнято рішення про його закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.

Як зазначено в постанові слідчого управління Головного управління Національної поліції в місті Києві від 28 вересня 2018 року, проведеним досудовим розслідуванням встановлено, що 27 грудня 2017 року приблизно о 17 годині 5 хвилин ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Land Rover Freelander», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись вулицею Васильківською в місті Києві зі сторони проспекту Глушкова у напрямку вулиці Ломоносова, навпроти будинку № 47 вчинив ДТП, а саме наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який помер на місці ДТП від отриманих травм.

Свідок ОСОБА_4 - інспектор Управління патрульної поліції у місті Києві повідомив, що 27 грудня 2017 року перебував на чергуванні у складі екіпажу з обслуговування Голосіївського району міста Києва. Приблизно о 17 годині 5 хвилин після отримання повідомлення про ДТП на вулиці Васильківській, 47 у місті Києві та прибуття на місце пригоди він побачив пошкоджений автомобіль марки «Land Rover Freelander», державний номерний знак НОМЕР_1 , а також водія автомобіля. Водій автомобіля відмовився пройти тест на вживання алкоголю за допомогою пристрою «Драгер» та в подальшому був доставлений до медичного закладу для проведення медичного огляду лікарем-наркологом.

Слідче управління Головного управління Національної поліції у місті Києві повідомило, що після закриття вказаного кримінального провадження його копії надіслано до Управління патрульної поліції у місті Києві для вирішення питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП. Управлінням патрульної поліції у місті Києві вказані матеріали були надіслані за належністю до Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області.

Васильківський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Київській області листом від 12 лютого 2019 року повідомив, що рішення за матеріалами щодо ОСОБА_1 не прийнято, проводиться перевірка.

Як вказано в рішенні ТДП ВРП від 10 квітня 2019 року, з акта медичного огляду № 010054 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакцій, складеного 27 грудня 2017 року о 23 годині Київською міською наркологічною клінічною лікарнею «Соціотерапія» (далі - КМНКЛ «Соціотерапія»), вбачається, що висновок та діагноз за результатами огляду ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - алкогольне сп`яніння, заключний діагноз - стан сп`яніння внаслідок вживання алкоголю.

Відповідно до висновку КМНКЛ «Соціотерапія» від 29 грудня 2017 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакцій, складеного на підставі акта № 010054, ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння.

За результатами лабораторного дослідження № 2605, проведеного у КМНКЛ «Соціотерапія», у сечі ОСОБА_1 виявлено 1,79 % етанолу.

З копії висновку № 1243/Е експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи Валіахметова Д. Е. вбачається, що згідно з даними огляду ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , клінічними лікарями 27 грудня 2017 року о 23 годині встановлено, що він перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Цей висновок підтверджується виконаним методом газорідинної хроматографії аналізом сечі ОСОБА_1 , який виявив вміст етилового спирту в концентрації 1,79 проміле.

Водночас експерт наголосив, що лише за умови аналізу крові та сечі на вміст спиртів можна категорично стверджувати про наявність/відсутність стану алкогольного або іншого сп`яніння, його ступінь. У висновку також указано, що в цьому випадку результати проведеного дослідження свідчать про попередній прийом напоїв/харчів, ліків, які містять алкоголь (або у складі яких є етиловий спирт). Однак зробити висновок щодо стану ОСОБА_1 на момент події(27 грудня 2017 року о 17 годині 5 хвилин) неможливо. Тому об`єктивних підстав стверджувати, що у вказаний час він перебував у стані алкогольного сп`яніння, немає.

Оцінюючи розбіжності між актом медичного огляду № 010054 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакцій, складеним 27 грудня 2017 року о 23 годині КМНКЛ «Соціотерапія», та висновком № 1243/Е експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи Валіахметова Д. Е. , ТДП ВРП, з якою погодилася ВРП, зазначила, що висновок експерта Валіахметова Д. Е. не містить доводів, які б спростовували висновки клінічних лікарів щодо стану сп`яніння ОСОБА_1 .

Крім того, висновок експерта Валіахметова Д. Е. про те, що лише за умови аналізу крові та сечі на вміст спиртів можна категорично стверджувати про наявність/відсутність стану алкогольного або іншого сп`яніння та його ступінь, спростовується Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 9 листопада 2015 року № 1452/735.

Відповідно до пунктів 12, 13 розділу ІІІ «Проведення огляду на стан сп`яніння в закладах охорони здоров`я і оформлення його результатів» вказаної Інструкції предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 12 цього розділу.

Оскільки пунктом 2.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водіям заборонено керувати транспортними засобами у стані будь-якого сп`яніння незалежно від його походження, ВРП погодилася зі своїм дисциплінарним органом, що посилання у висновку на те, що стан сп`яніння ОСОБА_1 начебто може бути зумовлений «передуючим прийомом напоїв/харчів, ліків, які містять алкоголь (або у складі яких є етиловий спирт)», не мають правового значення у цьому випадку.

Ураховуючи викладене, ТДП ВРП, з якою погодилася й ВРП в оскаржуваному рішенні, оцінивши встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, дійшла висновку, що поведінка судді ОСОБА_1 під час ДТП 27 грудня 2017 року містить ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).

Крім того, Дисциплінарна палата дійшла висновку, з яким також погодилася ВРП, що така поведінка судді ОСОБА_1 містить ознаки істотного дисциплінарного проступку.

ВРП за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 на вказане рішення дисциплінарного органу дійшла висновку про те, що доводи скаржника не спростовують висновків ТДП ВРП про допущення суддею істотного дисциплінарного проступку та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади.

З огляду на зазначене ВРП вирішила залишити без змін рішення ТДП ВРП від 10 квітня 2019 року № 1107/3дп/15-19, оскільки за результатами перевірки скарги і матеріалів дисциплінарної справи ВРП дійшла висновку про те, що дії судді ОСОБА_1 дисциплінарним органом кваліфіковано правильно, а його доводи не спростовують усіх установлених та доведених ТДП ВРП обставин.

ВРП наголошує, що доводи скарги судді ОСОБА_1 не спростовують обставин відвертого ігнорування ним правил етичної поведінки, оскільки керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, поведінка судді під час ДТП, унаслідок якої загинула людина, зокрема відмова від проходження тесту на вживання алкоголю за допомогою пристрою «Драгер», а отже, небажання судді ОСОБА_1 усунути сумніви щодо перебування його в такому стані, прибуття до медичного закладу для проведення медичного огляду лікарем-наркологом лише через шість годин після ДТП свідчать про недотримання суддею ОСОБА_1 норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Велика Палата Верховного Суду переглядає рішення ВРП про залишення без змін рішення її дисциплінарного органу від 10 квітня 2019 року № 1107/3дп/15-19 у спосіб, передбачений Законом № 1798-VІІІ.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Так, предметом оскарження до ВРП було рішення її дисциплінарного органу від 10 квітня 2019року № 1107/3дп/15-19 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Вирішуючи питання щодо меж перегляду Великою Палатою Верховного Суду оскаржуваного рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).

За змістом частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (пункт 123 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи загалом.

Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення щодо залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі статтею 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 , ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Статтею 108 Закону № 1402-VIIIта частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ установлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIIIсуддя зобов`язаний «дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів».

Згідно зі статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ (черговим) з`їздом суддів України, «суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду». Нездійснення службових обов`язків суддею за умови, якщо це сталося без поважних причин, свідчить про нехтування не лише високими стандартами поведінки, яких повинен дотримуватися суддя, а й мінімальними стандартами поведінки, яких має дотримуватися будь-який працівник.

У пункті 29 Висновку № 3 (2002) КРЕС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що судді повинні гідно поводити себе у своєму приватному житті.

Щодо правил поведінки судді КРЕС вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті (пункт 50 Висновку Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи № 3 (2002)).

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених резолюцією Економічної і соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов`язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти низку обмежень, і хоч пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Зазначені обов`язки судді є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися.

ТДП ВРП дійшла висновку, з яким погодилася й ВРП, про те, що суддя ОСОБА_1. вказаних вимог не дотримався, допустив поведінку, що дискредитує посаду судді, тобто поведінку, несумісну зі статусом судді, таку, що суперечить вимогам правил професійної етики судді.

Крім того, така поведінка ОСОБА_1 містить ознаки істотного дисциплінарного проступку, оскільки керування транспортними засобами у стані сп`яніння створює серйозну загрозу для життя та здоров`я як водія, так і інших осіб, насамперед пішоходів. Керування транспортними засобами у стані сп`яніння зазвичай розглядається як грубе порушення закону, що є несумісним із загальноприйнятими етичними вимогами.

Норми суддівської етики пред`являють до судді ще вищі вимоги, тому керування транспортними засобами суддею у стані сп`яніння, поведінка судді під час ДТП, унаслідок якої загинула людина, а також відмова від проходження тесту на вживання алкоголю за допомогою пристрою «Драгер» на місці події, що ВРП та її дисциплінарний орган обґрунтовано оцінили як небажання ОСОБА_1 усунути сумніви щодо перебування його у стані сп`яніння, а також прибуття його до медичного закладу для проведення медичного огляду лікарем-наркологом лише через шість годин після ДТП є грубими порушеннями норм суддівської етики.

Доводи ОСОБА_1 щодо відсутності у його діях ознак дисциплінарного проступку були предметом перевірки Великої Палати Верховного Суду та не знайшли підтвердження в матеріалах дисциплінарного провадження і спростовані наведеними вище доказами керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та неетичної поведінки ОСОБА_1 під час ДТП, зокрема показаннями свідка ОСОБА_4 , актом медичного огляду № 010054, результатами лабораторного дослідження № 2605, проведеного у КМНКЛ «Соціотерапія», та висновком експерта № 1243/Е,яким дисциплінарний орган, з яким погодилася ВРП, дав мотивовану та правильну оцінку.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 про те, що висновок ВРП про наявність у його діях дисциплінарного проступку є помилковим, а рішення ВРП не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Закриття кримінального провадження від 28 грудня 2017 року № 12017100000001324 за відсутності у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК, та непритягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП висновків дисциплінарного органу ВРП щодо вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку не спростовує, оскільки не свідчить про неможливість притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Доводи ОСОБА_1 щодо залишення ВРП поза увагою того, що дисциплінарна справа була відкрита майже через рік після подання президентом ГО «Ліга громадського контролю» ОСОБА_2 скарги та що скаржниця відмовилася від свого звернення через неактуальність порушених у ній питань, не можна вважати обґрунтованими, оскільки такі обставини не вплинули та не могли вплинути на висновок дисциплінарного органу ВРП про наявність у діяннях судді, щодо якого розглядалась справа, ознак дисциплінарного проступку.

У розумінні пункту 12.10 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року №52/0/15-17, відмова скаржника від скарги не може бути підставою для припинення дисциплінарного провадження.

При цьому частиною першою статті 46 Закону № 1798-VІІІ передбачено, що при вирішенні питання про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи дисциплінарний орган розглядає не дисциплінарну скаргу, а «висновок доповідача та додані до нього матеріали». Висновок формується не лише на підставі дисциплінарної скарги, а й за результатами проведеної перевірки.

Таким чином, правове значення звернення до ВРП як органу, відповідального, зокрема, за забезпечення функціонування судової влади на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, вичерпується моментом складання членом Дисциплінарної палати, що проводив перевірку, висновку за результатами такої перевірки. Інший підхід поставив би здійснення ВРП публічно-правових функцій у залежність від позиції заявника.

Так, вмотивований висновок члена ТДП ВРП - доповідача за результатами перевірки вказував на те, що у діях судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 вбачалися ознаки дисциплінарного проступку.

Правова позиція з цього питання висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 11-864сап18, де зазначено, що підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не скарга на його дії, а факт допущення таким суддею порушення закону, яке містить склад дисциплінарного проступку. Тому у випадку встановлення таких обставин дисциплінарним органом ВРП у процесі розгляду дисциплінарної справи сама по собі скарга та наведені у ній

мотиви вже не мають правового значення для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIIсуддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статтею 115 Закону № 1402-VIIIустановлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Згідно з пунктом 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, дотримання етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП про те, що ОСОБА_1 вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, який є істотним дисциплінарним проступком у розумінні пункту 1 частини дев`ятої статті 109 цього Закону. Доводи скарги ОСОБА_1 таких висновків ВРП не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII та частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VІІІ під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Обираючи ОСОБА_1 вид дисциплінарного стягнення, ТДП ВРП, з якою погодилася й ВРП, врахувала характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особу судді, наявність у нього на час притягнення до дисциплінарної відповідальності непогашеного дисциплінарного стягнення (рішенням Другої дисциплінарної палати ВРП від 22 грудня 2018 року № 3990/2дп/15-18 суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження) та застосувала дисциплінарне стягнення з урахуванням принципу пропорційності.

Як убачається з матеріалів дисциплінарного провадження та витягу з протоколу засідання ВРП від 30 січня 2020 року № 9, ОСОБА_1 на засідання не з`явився, хоч був належним чином повідомлений про дату й час його проведення. Жодних клопотань від нього до ВРП не надходило. Оскільки скаржник утретє не з`явився на засідання ВРП, відповідач дійшов висновку про можливість розгляду скарги ОСОБА_1 за його відсутності.

За таких обставин доводи ОСОБА_1 про порушення ВРП його права щодо участі в засіданні цього органу не можна вважати обґрунтованими.

Надаючи оцінку доводам скаржника щодо неповноважності складу ВРП, який ухвалив спірне рішення, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VІІІ ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП (частина друга статті 30 Закону № 1798-VІІІ).

Згідно із частинами першою та другою статті 33 цього Закону член ВРП не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть установлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. За наявності таких обставин член ВРП повинен заявити самовідвід. За наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, відвід члену ВРП може заявити особа, за поданням якої розглядатиметься питання, а також особа, стосовно якої вирішується питання, чи особа, що подала заяву, скаргу.

З матеріалів справи вбачається, що в засіданні 30 січня 2020 року, на якому розглядалася скарга ОСОБА_1 на рішення ТДП ВРП від 10 квітня 2019 року № 1107/3дп/15-19, взяли участь 11 членів ВРП, відводів жодному з них заявлено не було. За результатами голосування «за» ухвалення оскаржуваного рішення віддали голоси всі 11 членів ВРП.

Скаржник стверджує, що член ВРП Овсієнко А. А. не міг брати участі в розгляді скарги на рішення ТДП ВРП, оскільки він брав участь у вирішенні питання про відкриття дисциплінарної справи, про що свідчить ухвала від 6 березня 2019 року.

За правилами частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VІІІ у розгляді скарги на рішення дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення.

Як убачається з матеріалів дисциплінарного провадження, оскаржуваного рішення та витягу з протоколу № 9 засідання ВРП від 30 січня 2020 року, доповідачем у дисциплінарній справі був член ТДП ВРП ОСОБА_9

У прийнятті рішення про притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності брали участь члени ТДП ВРП ОСОБА_8., ОСОБА_5., ОСОБА_6. та ОСОБА_7., які не брали участі у розгляді скарги ОСОБА_1 на рішення ТДП ВРП від 10 квітня 2019 року № 1107/3дп/15-19.

Тому доводи скаржника про неповноважність складу ВРП з огляду на порушення нею вимог частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VІІІ є необґрунтованими, оскільки участь члена ВРП в ухваленні рішення про відкриття дисциплінарної справи не може вважатися обставиною, яка б унеможливлювала його участь у розгляді ВРП скарги на рішення дисциплінарного органу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2019 року у справі № 11-482сап19.

Отже, рішення ВРП прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма його членами, які брали участь у його ухваленні.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ВРП, ухвалюючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом № 1798-VІІІ, з дотриманням балансу у визначенні дисциплінарного стягнення, і таке рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП дійшла правильного висновку про необхідність застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, що є пропорційним вчиненому ним дисциплінарному проступку.

Отже, рішення ВРП повністю відповідає вимогам частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, а тому не підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 22, 266, 341, 342, 344, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 30 січня 2020 року № 248/0/15-20 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 квітня 2019 року № 1107/3дп/15-19 про притягнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 30 січня 2020 року № 248/0/15-20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяВ. С. Князєв Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко Т. О. АнцуповаВ. В. Пророк В. В. БританчукЛ. І. Рогач Ю. Л. ВласовО. М. Ситнік М. І. ГрицівО. С. Ткачук Д. А. ГудимаВ. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна

Історія справи

Юридические оговорки

О проекте

Партнёры