Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 808/1528/17

Провадження № 11-1385апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до директора Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Каркоцького І. О. (далі - директор Центру МВС, Центр МВС відповідно), за участю третьої особи - ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року (суддя Гудименко Я. А.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року (судді Панченко О. М., Чередниченко В. Є., Іванов С. М.).

УСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив:

- визнати перевірку Центру МВС від 31 травня 2017 року № 63 такою, що проведена на порушення Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (далі - Постанова № 950), а тому вона є неповною та не всебічною у з`ясуванні всіх обставин та питань, поставлених у заявах ОСОБА_1 від 24 та 30 травня 2017 року до відповідача про службову перевірку;

- зобов`язати відповідача видати наказ на проведення службової перевірки по заявах ОСОБА_1 по кожному поставленому питанню в заявах від 24 та 30 травня 2017 року з документальним і правовим обґрунтуванням та заслуховуванням доводів заявника відповідно до положень Постанови № 950.

Під час розгляду справи суди установили таке.

20 лютого 2017 року судовому експерту Центру МВС ОСОБА_4 доручено проведення судової інженерно-транспортної експертизи з транспортно-трасологічних досліджень, призначеної постановою старшого слідчого СВ Камянка-Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області капітаном поліції Пархоменком М. Ф. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080260000169.

За результатами проведення вказаної експертизи складено Висновок від 13 травня 2017 року № 9-114.

До Центру МВС надійшли звернення ОСОБА_1 від 24 та 30 травня 2017 року, в яких позивач вимагав від директора Центру МВС звільнити судового експерта ОСОБА_4 на тій підставі, що, на думку позивача, ОСОБА_4 при проведенні експертизи у кримінальному провадженні № 12017080260000169 були допущені порушення і фальсифікації, які призвели до надання неправдивого висновку експерта. Крім цього, позивач вказував на відсутність відомостей про судового експерта ОСОБА_4 у державному Реєстрі атестованих судових експертів.

За вказаними зверненнями наказом Центру МВС від 31 травня 2017 року № 63 призначено перевірку у складі комісії.

Проведеною перевіркою в діях і рішеннях судового експерта ОСОБА_4 під час проведення експертизи у кримінальному провадженні № 12017080260000169 не виявлено порушень вимог нормативних документів і діючих методик щодо проведення і оформлення експертних проваджень. Висновок експерта від 13 травня 2017 року № 9-114 визнано достатньо обґрунтованим, правильно обрані методики і методи при проведенні дослідження; фотофіксація дослідженого об`єкта, наведена у тексті висновку експерта, визнана здійсненою з дотриманням правил судової фотографії; інформація стосовно судового експерта ОСОБА_4 в державному Реєстрі атестованих судових експертів визнана наявною і актуальною. За результатами перевірки комісія дійшла висновку визнати інформацію, викладену у зверненнях позивача від 24 та 30 травня 2017 року, такою, що не підтвердилася.

Про результати перевірки звернень ОСОБА_1 письмово повідомлено листом від 26 червня 2017 року за № 19/108/1-10098.

Не погодившись із результатами проведеної перевірки, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом прав та інтересів.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року, задоволено клопотання відповідача та закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час розгляду позову в суді першої інстанції. Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у порядку цивільного судочинства.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що позов, з яким позивач звернувся до суду, не є публічно-правовим спором і повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства, оскільки на працівників Центру МВС (як державної спеціалізованої установи судової експертизи) не поширюється дія норм, які регламентують публічну службу (діяльність на державних політичних посадах, професійну діяльність суддів, прокурорів, військову службу, альтернативну (невійськову) службу, іншу державну службу, службу в органах місцевого самоврядування).

Не погодившись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить їх скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач є установою, яка знаходиться в системі МВС України та виконує делеговані міністром МВС України специфічні управлінські функції для виконання завдань МВС України.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 вересня 2018 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 21 листопада 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки у касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення у зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС (тут і далі у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи те, що спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем з приводу здійснення ним повноважень як керівника Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, які не містять ознак здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанцій про те, що цей спір є не публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене касаційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді: Н. О. Антонюк С. В. Бакуліна В. С. Князєв Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков О. Р. Кібенко О. М. Ситнік О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська