Постанова ВП ВС від 04.04.2019 року

Друк

Пошук

1175

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року

м. Київ

Провадження № 11-945сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., ПрокопенкаО.Б. , РогачЛ. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,

учасники справи:

скаржник ОСОБА_3 ,

представник скаржника - ОСОБА_22,

представник Вищої ради правосуддя - Цуцкірідзе І. Л.,

розглянула у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 10 травня 2018 року № 1366/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 21 лютого 2018 року № 579/3дп/15-18, і

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 10 травня 2018 року № 1366/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2018 року № 579/3дп/15-18 «Про притягнення судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності».

На обґрунтування скарги ОСОБА_3 вказав на те, що відповідач ухвалив оскаржуване рішення з порушенням вимог пунктів 1, 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).

Зокрема, у скарзі зазначається про те, що у ВРП не було повноважень розглядати дисциплінарні скарги прокурорів та ухвалювати оскаржуване рішення, оскільки ці скарги не містять відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді та посилань на фактичні дані (свідчення, докази) проступку, тому вони підлягали поверненню на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 44 Закону № 1798-VII, а відтак підстав для відкриття дисциплінарної справи щодо судді ОСОБА_3 немає. До того ж ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_3 не були скасовані в установленому законом порядку, набрали законної сили та відповідно до основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України) були обов`язковими до виконання, тому вони не могли бути предметом дисциплінарного дослідження ВРП в розумінні вимог пункту 16 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів.

Крім цього, члени Третьої Дисциплінарної палати ВРП не мали права розглядати об`єднане дисциплінарне провадження, оскільки, на думку скаржника, всі без виключення були упередженими. Так, при відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_3 за скаргою прокурора Запорізької області Романова В. П. (ухвала від 09 серпня 2017 року № 2393/3дп/15-17), а також при відкритті та об`єднанні дисциплінарних справ за скаргою прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 2 Мазурика Р. В. (ухвала від 04 жовтня 2017 року № 3119/3дп/15-17), Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що дії ОСОБА_3 як слідчого судді суперечили вимогам процесуального законодавства, що, на думку членів цього дисциплінарного органу ВРП, могло свідчити про істотне порушення норм процесуального права, тобто ще до виходу до нарадчої кімнати члени Третьої Дисциплінарної палати ВРПвисловили свою позицію стосовно дій судді, а відтак були упередженими.

У скарзі також указано, що всупереч вимогам частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII у розгляді скарги судді на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 21 лютого 2018 року № 579/3дп/15-18 брала участь член ВРП ОСОБА_5 , яка з 20 березня 2018 року входить до складу Третьої Дисциплінарної палати ВРП.

На думку скаржника, ВРП, що утворилася шляхом реорганізації Вищої ради юстиції, на час ухвалення оскаржуваного рішення діяла, не набувши відповідних повноважень. Склад ВРП протягом її діяльності змінювався, в основному після обрання з`їздом суддів України нових членів ВРП. Проте ВРП фактично набула б повноважень з 06 березня 2018 року (частина дев`ята статті 131 Конституції України).

На переконання ОСОБА_3 , оскаржуване рішення ВРП є необґрунтованим та немотивованим. Скаржник як слідчий суддя не допустив жодних порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні судових рішень, що стали підставами дисциплінарних скарг прокурорів, діяв виключно на виконання дискреційних повноважень, спрямованих на дотримання прав, свобод та інтересів учасників кримінального провадження, проте був притягнутий до дисциплінарної відповідальності внаслідок неправильного тлумачення вимог статті 220 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Скаржник також зазначив, що підстави дисциплінарної відповідальності є неналежними, оскільки ні рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП, ні рішення ВРП не містить посилань на конкретне порушення, в рішеннях не вказано прізвища осіб, права яких порушив скаржник. На думку ОСОБА_3 , підстави дисциплінарної відповідальності, на які послалася ВРП, зокрема, істотні порушення під час здійснення правосуддя, створення перешкод для учасників судового процесу, можуть бути застосовані виключно до осіб, які здійснюють правосуддя в ході судового засідання (статті 319, 321 КПК України) та не можуть застосовуватись до осіб, які здійснюють контроль на стадії досудового розслідування.

Крім цього, дисциплінарний орган ВРП під час обрання ОСОБА_3 виду дисциплінарного стягнення не дотримався принципу пропорційності, визначеного частиною п`ятою статті 50 Закону № 1798-VII, та застосував найбільш суворе дисциплінарне стягнення, що залишилося поза увагою ВРП.

Вказані вище доводи скаржника є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

28 грудня 2018 року ВРП подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на скаргу, в якому зазначила, що оскаржуване рішення прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні. Рішення містить посилання на підстави та мотиви, з яких суддю ОСОБА_3 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. З приводу доводів, викладених у скарзі судді до Великої Палати Верховного Суду, ВРП зазначила, що питання правомірності задоволення скарг на бездіяльність прокурора не оцінювалося її Дисциплінарною палатою і не було предметом оцінки ВРП. Водночас важливим є те, як діяв слідчий суддя ОСОБА_3 під час розгляду скарг на бездіяльність прокурора та при постановленні ним ухвал у справах № 335/4083/17, № 335/3006/17. ВРП не оцінювала зміст судових рішень, а досліджувала та оцінювала висновки її Дисциплінарної палати та дії судді в контексті дотримання ним встановлених Конституцією України, процесуальним та спеціальним законодавством прав, обов`язків і компетенцій під час розгляду скарг та при постановленні ухвал. У цій конкретній справі важливим для кваліфікації дій судді є його власне ставлення до обставин, що досліджуються, та встановлення відповідності дій судді основним принципам правосуддя. Висновки рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП щодо оцінки дій судді ОСОБА_3 відповідають позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловленій у листі від 12 січня 2017 року № 9-49/0/4-17 «Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», у якому зазначено, що пункт 1 частини першої статті 303 КПК України дозволяє звернутися до суду зі скаргою не на будь-яку бездіяльність, а лише щодо обов`язків, строк виконання яких чітко регламентований кримінальним процесуальним законодавством.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник скаргу підтримали та просили її задовольнити з викладених у ній підстав. Представник ВРП просив відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_3 .

Заслухавши суддю-доповідача, виступи скаржника, представників скаржника та ВРП, перевіривши матеріали справи й наведені у скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги.

Матеріалами справи установлено, що Указом Президента України від 23 серпня 2012 року № 484/2012 «Про призначення суддів» ОСОБА_3 призначено на посаду судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя строком на п`ять років.

07 червня 2017 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга прокурора Запорізької області Романова В. П. на дії судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_3 У скарзі зазначено, що суддею ОСОБА_3 під час розгляду справи № 335/4083/17 допущено істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасникам судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, а також порушено принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, закріплений у статті 22 КПК України, що є підставою для дисциплінарної відповідальності судді відповідно до частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон № 1402-VIII).

Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 09 серпня 2017 року № 2393/3дп/15-17 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_3 за скаргою прокурора Запорізької області Романова В. П.

01 серпня 2017 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 2 Мазурика Р. В. на дії судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_3 У скарзі зазначено, що 03 березня 2017 року суддею ОСОБА_3 незаконно відкрито провадження у справі № 335/3006/17 за скаргою ОСОБА_7 про скасування постанови прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 2 Кулініча Д. Ю. про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яку за результатами розгляду задоволено. Крім того, зазначено, що під час розгляду вказаної скарги слідчий суддя ОСОБА_3 допустив упереджене ставлення до сторони обвинувачення, яке виразилось у врахуванні доводів захисту та ігноруванні доводів прокурора, вибірковості їх урахування, та виніс рішення, яке не ґрунтується на вимогах КПК України. За твердженням скаржника, такі дії судді ОСОБА_3 містять ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 04 жовтня 2017 року № 3119/3дп/15-17 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_3 за скаргою прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 2 Мазурика Р.В. та об`єднала її з дисциплінарною справою, відкритою стосовно судді ОСОБА_3 ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 09 серпня 2017 року № 2393/3дп/15-17 за дисциплінарною скаргою прокурора Запорізької області Романова В. П., оскільки обидві скарги обґрунтовані аналогічними доводами.

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 21 лютого 2018 року № 579/3дп/15-18 суддю Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя на шість місяців з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Під час розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата ВРП установила, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19 квітня 2017 року у справі № 335/4083/17 слідчим суддею ОСОБА_3 задоволено скаргу підозрюваного ОСОБА_10 на бездіяльність прокурора, скасовано постанову прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення Прокуратури Запорізької області молодшого радника юстиції Сердюка Є. О. від 03 квітня 2017 року про відмову у задоволенні клопотання підозрюваного ОСОБА_10 про закриття кримінального провадження від 26 січня 2016 року № 12016080000000025 за підозрою ОСОБА_10 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, та зобов`язано прокурора Запорізької області вчинити дії, визначені пунктом 1 частини другої статті 283, пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 284 КПК України в частині підозри ОСОБА_10 , розглянути і за наявності підстав винести постанову про закриття кримінального провадження від 26 січня 2017 року за № 12016080000000025.

Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що 26 січня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016080000000025 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення (правова кваліфікація вчиненого - частина четверта статті 368 КК України; фабула: ОСОБА_10 у період з 22 по 26 січня 2016 року, діючи умисно, з корисливих мотивів, одержав від ОСОБА_11 неправомірну вигоду на загальну суму 500 тис. грн за вирішення питання стосовно реалізації та пиляння саду (фруктові дерева) Державного підприємства «Дослідне господарство «Відродження» Донецької державної сільськогосподарської станції Національної академії аграрних наук України» (багаторічні насадження), розташованого на площі 28 га (поле № 8, сівозміна № 4)).

У вказаному кримінальному провадженні 23 березня 2017 року за погодженням із прокурором Запорізької області старшим радником юстиції Романовим В. П., слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції в Запорізькій області капітаном поліції Міщенком А. Є. вручено ОСОБА_10 . письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України. ОСОБА_10 , вважаючи, що рішення про повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення прийнято передчасно та з порушенням вимог КПК України, а в подальшому прокурором на порушення вимог статті 283, пункту 6 частини першої статті 284 КПК України не виконано обов`язку щодо закриття кримінального провадження, не погоджуючись із такою бездіяльністю, 28 березня 2017 року звернувся до прокурора з клопотанням про закриття кримінального провадження.

Постановою прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні Прокуратури Запорізької області молодшого радника юстиції Сердюка Є. О. від 03 квітня 2017 року у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження було відмовлено, кримінальне провадження не закрито.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_10 , слідчий суддя ОСОБА_3 в мотивувальній частині ухвали від 19 квітня 2017 року у справі № 335/4083/17 зазначив, що постанова прокурора від 03 квітня 2017 року про відмову в задоволенні клопотання є необґрунтованою, прийнятою з порушеннями норм чинного законодавства, з огляду на те, що процесуальний керівник, всупереч вимогам статей 3, 8, 19, 62, 68 Конституції України, статей 2, 8, 9, 28 КПК України не забезпечив швидке, повне та неупереджене розслідування кримінального провадження від 26 січня 2016 року № 12016080000000025 в частині того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, а жоден невинуватий не був обвинувачений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У дисциплінарній скарзі прокурор Запорізької області Романов В. П. вказав на те, що відповідно до вимог пункту 18 частини першої статті 3 КПК України слідчий суддя повинен здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні у порядку, передбаченому КПК України. Одним із способів такого судового контролю КПК України визначає можливість оскарження до суду під час досудового розслідування рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора, при цьому скаржник звертає увагу на те, що статтею 303 КПК України визначено вичерпний перелік рішень, дій та бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування слідчому судді, а частиною четвертою статті 304 КПК України передбачено, що слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.

Аналогічно ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_3 від 03 березня 2017 року у справі № 335/3006/17 задоволено скаргу адвоката Багаурі О. В. на бездіяльність прокурора та скасовано постанову прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 2 Кулініча Д. Ю. про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження від 18 січня 2013 року № 12013080170000036 на підставі пункту 6 частини четвертої статті 283 КПК України, а також зобов`язано уповноваженого прокурора у вказаному кримінальному провадженні вчинити дії, визначені пунктом 1 частини другої статті 283, пунктом 2 частини першої, частиною четвертою статті 284 КПК України, в частині підозри ОСОБА_8 та протягом трьох днів з часу постановлення ухвали слідчого судді прийняти постанову про закриття кримінального провадження.

Як убачається зі змісту вказаної ухвали, адвокат Багаурі О. В. звернувся до суду зі скаргою на постанову прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 2 Кулініча Д. Ю. від 16 лютого 2017 року про відмову у задоволенні клопотання від 14 лютого 2017 року про закриття кримінального провадження та просив її скасувати, а також зобов`язати прокурора у встановлені строки виконати вимоги статей 283, 284 КПК України та закрити кримінальне провадження від 18 січня 2013 року № 12013080170000036 на підставі пункту 6 частини четвертої статті 284 КПК України. На обґрунтування поданої скарги адвокат Багаурі О. В. зазначив, що орган досудового розслідування ігнорує наявність обставин, що мають наслідком закриття кримінального провадження (зокрема, закриття кримінальних проваджень за тим самим обвинуваченням ухвалами Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 29 грудня 2010 року та Якимівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2013 року), натомість 09 лютого 2017 року оголошує ОСОБА_8 підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. Прокурор щодо задоволення скарги заперечував, зазначаючи про відсутність підстав для закриття кримінального провадження, оскільки відсутні кримінальні провадження, в яких ОСОБА_8 висувались обвинувачення, при цьому стверджував, що оголошення останньому підозри зумовлено вимогами досудового розслідування та результатами проведених слідчих дій, а визначення статусу ОСОБА_8 як підозрюваного дасть можливість досягти мети кримінального провадження.

В ухвалі від 03 березня 2017 року у справі № 335/3006/17 слідчий суддя ОСОБА_3 зазначив, що, незважаючи на наявність підстав для закриття кримінального провадження відповідно до пункту 6 частини першої статті 284 КПК України, прокурор безпідставно 16 лютого 2017 року виніс постанову про відмову в задоволенні клопотання скаржника про закриття кримінального провадження, у зв`язку із чим вона підлягає скасуванню, а уповноважені особи органу досудового розслідування - спонуканню до вчинення дій, спрямованих на виконання вимог, передбачених статтями 283, 284 КПК України, та закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 284 КПК України.

У дисциплінарній скарзі прокурор Запорізької місцевої прокуратури № 2 Мазурик Р. В. вказав, що статтею 303 КПК України визначено вичерпний перелік рішень, дій та бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування слідчому судді, а частиною четвертою статті 304 КПК України передбачено, що слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.

Оцінюючи обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата ВРП керувалася тим, що слідчим суддею ОСОБА_3 допущено низку порушень законодавства, які є підставою для дисциплінарної відповідальності судді, а саме:

- прийняття прокурором постанови про відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого (захисника) в межах встановленого триденного строку свідчить про вчинення ним процесуальних дій, які він зобов`язаний був вчинити у встановлений КПК України строк, та вказує на відсутність ознак бездіяльності прокурора щодо розгляду такого клопотання;

- частиною другою статті 303 КПК України встановлено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу;

- відповідно до вимог частини четвертої статті 304 КПК України у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню, слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження;

- здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні має здійснюватися у порядку, передбаченому КПК України. Скарги на постанову про відмову у закритті кримінального провадження та доводи сторін на їх обґрунтування можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді, з дослідженням матеріалів кримінального провадження, доказів сторін, допиту свідків тощо. Лише під час судового розгляду переданого до суду обвинувального акта може бути вирішено питання про винуватість чи невинуватість особи. У такий спосіб будуть дотримані загальні засади кримінального судочинства стосовно всіх учасників кримінального провадження (не лише обвинувачених, але й потерпілих), у тому числі презумпція невинуватості й забезпечення доведеності вини, принципи змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередності дослідження показань, речей і документів;

- своїми діями суддя ОСОБА_3 фактично виключив можливість притягнення осіб до кримінальної відповідальності без дотримання процедури, встановленої законом.

Ураховуючи чітке законодавче врегулювання порядку розгляду клопотань під час досудового розслідування та визначення переліку рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_3 не мав правових підстав для незастосування вказаних норм та прийняття судових рішень всупереч встановленим ними приписам з посиланням на загальні засади кримінального провадження відповідно до частини шостої статті 9 КПК України та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

На думку Третьої Дисциплінарної палати ВРП, скасування суддею ОСОБА_3 під час розгляду справ № 335/4083/17, № 335/3006/17 постанов прокурорів, якими відмовлено у задоволенні клопотань про закриття кримінального провадження, що згідно з вимогами статті 303 КПК України не підлягали оскарженню під час досудового розслідування, свідчить про істотне порушення ним норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зокрема позбавило сторону з боку обвинувачення (слідчий, прокурор, потерпілий тощо) можливості реалізувати свої права та обов`язки у вказаних кримінальних провадженнях.

Зважаючи на характер порушень, допущених суддею ОСОБА_3 під час розгляду справ № 335/4083/17, № 335/3006/17, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що в його діях наявний склад дисциплінарного проступку, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме істотне порушення норм процесуального права, та застосувала до судді дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя на шість місяців з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

19 березня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до ВРП зі скаргою на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 21 лютого 2018 року № 579/3дп/15-18.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_3 ВРП прийняла рішення від 10 травня 2018 року № 1366/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2018 року № 579/3дп/15-18 «Про притягнення судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності».

ВРП дійшла висновку, що дії судді ОСОБА_3 . утворюють проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків), та з огляду на характер дисциплінарного проступку, його наслідки та форму вини, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя на шість місяців з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді є пропорційним і достатнім.

Оцінюючи оскаржуване ОСОБА_3 рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу ЄСПЛ у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Так, частинами першою, сьомою, восьмою та десятою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники.

У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.

Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов`язані зі скаргою, із дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.

Якщо в процесі розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата дійде висновку про наявність ознак дисциплінарного проступку в діяннях інших суддів або про наявність ознак іншого дисциплінарного проступку в діяннях судді, щодо якого розглядається справа, Дисциплінарна палата може ухвалити рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення.

Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.

Стаття 18 Закону № 1798-VIII передбачає, що ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Як убачається з витягу з протоколу від 10 травня 2018 року № 33 оскаржуване рішення ВРП ухвалила у складі 12 її членів: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, які на момент прийняття рішення мали повноваження членів ВРП, що відповідає положенням частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII.

З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що ВРП на час ухвалення оскаржуваного рішення діяла, не набувши відповідних повноважень, є безпідставними.

Як зазначено у скарзі ОСОБА_3 , всупереч вимогам частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII у розгляді скарги судді на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 21 лютого 2018 року № 579/3дп/15-18 брала участь член ВРП ОСОБА_29, яка з 20 березня 2018 року входить до складу Третьої Дисциплінарної палати ВРП.

За змістом частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII у розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення.

Проаналізувавши наведені вище положення Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вказаною нормою встановлено неможливість участі у розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді тих членів ВРП, які брали участь у прийнятті цією Дисциплінарною палатою оскаржуваного рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. У такий спосіб законодавець установив неможливість участі члена ВРП в перевірці законності рішення, прийнятого за його ж участю. Натомість, якщо член ВРП з тих чи інших причин не брав участі у прийнятті Дисциплінарною палатою, до складу якої він входить, рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, він має право брати участь у розгляді ВРП скарги на таке рішення цієї Дисциплінарної палати.

Матеріалами справи установлено, що 21 лютого 2018 року в розгляді дисциплінарної справи судді ОСОБА_3 брали участь члени Третьої Дисциплінарної палати ВРП Мамонтова І. Ю. (головуючий), Гречківський П. М., Мірошниченко А. М., а також доповідач Худик М. П.

Таким чином, член ВРП ОСОБА_5 , яка не брала участі у прийнятті Третьою Дисциплінарною палатою ВРП рішення від 21 лютого 2018 року № 579/3дп/15-18 про притягнення судді ОСОБА_3 . до дисциплінарної відповідальності, мала право брати участь у розгляді 10 травня 2018 року ВРП скарги судді на рішення вказаної Дисциплінарної палати, незважаючи на те, що станом на 10 травня 2018 року вона входила до складу цього дисциплінарного органу ВРП.

Не заслуговують на увагу й доводи скаржника про упередженість членів ВРП під час відкриття та об`єднання дисциплінарних справ стосовно ОСОБА_3 , оскільки використання Третьою Дисциплінарною палатою ВРП передбаченої законодавцем термінології на відповідних етапах дисциплінарного провадження, зокрема і при постановленні ухвали про відкриття дисциплінарного провадження, а також зазначення в тексті ухвали про відкриття дисциплінарного провадження про можливу наявність ознак дисциплінарного проступку в діях судді, відсутність або наявність яких підлягає встановленню під час дисциплінарного провадження, не є належним аргументом для констатації упередженого ставлення членів Дисциплінарної палати до скаржника.

Наявна в матеріалах справи ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП свідчить про те, що воно підписане всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні. При цьому в скарзі ОСОБА_3 цей факт під сумнів не ставиться.

На підставі пункту 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути скасовано також у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП.

Відповідно до частини п`ятої статті 30 Закону № 1798-VIII особа, питання щодо якої має розглядатися ВРП, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання, крім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи у засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом.

Згідно із частиною дев`ятою статті 51 Закону № 1798-VIII розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді здійснюється в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

Частиною четвертою статті 49 Закону № 1798-VIII передбачено, що у разі неможливості з поважних причин взяти участь у засіданні Дисциплінарної палати суддя може заявити клопотання про відкладення розгляду дисциплінарної справи. Повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи за його відсутності.

Як убачається з матеріалів справи, листом від 27 квітня 2018 року за № 14125/0/9-18 відповідач повідомляв ОСОБА_3 про те, що розгляд скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 21 лютого 2018 року № 579/3дп/15-18 призначено на 10 травня 2018 року о 10 годині.

Вказану інформацію було також своєчасно оприлюднено на офіційному веб-сайті ВРП.

10 травня 2018 року ОСОБА_3 взяв участь у засіданні ВРП з розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 21 лютого 2018 року № 579/3дп/15-18. При цьому судді на засіданні ВРП було надано можливість підтримати наведені у скарзі доводи, навівши відповідні пояснення та відповіді на запитання членів ВРП, чим забезпечено право скаржника на участь у прийнятті рішення.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

У скарзі ОСОБА_3 зазначив, що в оскаржуваному рішенні ВРП не наведено посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності та мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про наявність в діях судді дисциплінарного проступку, а також те, що у ВРП не було повноважень розглядати дисциплінарні скарги прокурорів та ухвалювати оскаржуване рішення, оскільки дисциплінарні скарги не містять відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді та посилань на фактичні дані (свідчення, докази) проступку, тому вони підлягали поверненню на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 44 Закону № 1798-VII.

Оцінюючи рішення ВРП від 10 травня 2018 року № 1366/0/15-18 щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.

Як зазначалося вище, слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_3 постановив ухвали від 03 березня та 19 квітня 2017 року у справах № 335/3006/17, № 335/4083/17 відповідно, якими задовольнив скарги на бездіяльність прокурорів: скасував постанови прокурорів про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінальних проваджень та зобов`язав прокурорів вчинити дії, визначені пунктом 1 частини другої статті 283, пунктом 2 частини першої, частиною четвертою статті 284 КПК України в частині підозри особам, розглянути і прийняти постанови про закриття кримінальних проваджень.

ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку про те, що дії судді ОСОБА_3 за межами своїх процесуальних повноважень позбавили прокурора самостійності в подальшому прийнятті рішень, фактично становили заміщення повноважень прокурора на досудовому слідстві, віднесених до його компетенції, що є очевидно свавільним з огляду на чіткість розподілу таких повноважень законодавцем.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України суди, як і інші органи державної влади, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розподіл функцій між державними органами і посадовими особами як елемент системи стримувань і противаг є фундаментальним принципом демократичної організації держави.

Однією з форм вираження цього принципу у кримінальному судочинстві є змагальність і диспозитивність як загальні засади кримінального провадження. Згідно зі статтею 22 КПК України змагальність передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими зазначеним Кодексом. У цій же статті закріплено заборону покладення у кримінальному провадженні функцій державного обвинувачення, захисту та судового розгляду на один і той самий орган чи службову особу. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Диспозитивність відповідно до положень статті 26 КПК України полягає в тому, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, як і суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що віднесені до його повноважень зазначеним Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Зазначена правова норма гарантує незалежність посадової особи органу державного обвинувачення у виборі у визначених законом межах способу здійснення своїх повноважень, в тому числі у прийнятті тих чи інших рішень, що є запорукою їх неупередженості й ефективності.

Процесуальна самостійність прокурора і його свобода нарівні з протилежною стороною у відстоюванні тієї чи іншої правової позиції є чинниками справедливого балансу прав та законних інтересів усіх учасників процесу, а також інших осіб, держави й суспільства.

Завданням слідчого судді відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України, частини п`ятої статті 21 Закону України № 1402-VIII є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Способи такого контролю обмежені визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою, яка передбачає, в тому числі, чіткий розподіл повноважень і недопустимість заміщення слідчим суддею, як і судом, функцій органів державного обвинувачення та досудового розслідування.

Вичерпний перелік рішень, дій та бездіяльності слідчого, прокурора, які можуть бути оскаржені до слідчого судді під час досудового розслідування, наведено в частині першій статті 303 КПК України. Зокрема, предметом такого оскарження є бездіяльність слідчого, прокурора у формі нездійснення процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, а також рішення прокурора про закриття кримінального провадження.

Частина друга зазначеної статті встановлює заборону розгляду під час досудового розслідування скарг на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора. Такі скарги можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження в суді згідно з правилами статей 314-316 зазначеного Кодексу.

У розумінні статті 303 КПК України нездійснення процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов`язані вчинити у визначений КПК України строк, може вважатися протиправною бездіяльністю й оскаржуватися до суду лише у випадках, коли законний обов`язок службової особи щодо їх вчинення є безальтернативним і не передбачає дискреції як можливості вибору одного з кількох варіантів правомірної поведінки.

Порядок розгляду клопотань під час досудового розслідування врегульовано статтею 220 КПК України. Відповідно до цієї статті клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об`єктивних причин - надсилається їй.

У цьому разі бездіяльність як предмет судового оскарження має місце тоді, коли в установлений статтею 220 КПК України термін слідчий, прокурор не виконує дій, визначених цією статтею як обов`язкові, - не повідомляє особу, яка заявила клопотання, про результати його розгляду та/або не приймає жодного з альтернативно можливих рішень - не задовольняє клопотання і не виносить мотивованої письмової постанови про відмову у його задоволенні.

Прийняття слідчим, прокурором у межах передбаченого статтею 220 КПК України строку постанови про відмову в задоволенні клопотання не може розцінюватися як бездіяльність. Адже вирішення клопотання по суті і правова оцінка обставин як підстав для прийняття того чи іншого процесуального рішення належить до дискреційних повноважень зазначених посадових осіб. Відповідну постанову може бути оскаржено лише як рішення у випадках, прямо передбачених частиною першою статті 303 КПК України. Постанова прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження згідно з наведеним у цій правовій нормі переліком не є предметом судового оскарження.

Відповідно до пункту 4 статті 304 КПК України у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню, слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження.

Таким чином, слідчий суддя ОСОБА_3 був позбавлений процесуальних повноважень навіть відкривати провадження за скаргами на зазначені вище постанови прокурорів і розглядати їх по суті, а тим більше - задовольняти такі скарги й зобов`язувати посадових осіб органу прокуратури приймати конкретні процесуальні рішення по суті кримінального провадження.

Ураховуючи чітке законодавче врегулювання порядку розгляду клопотань під час досудового розслідування та визначення переліку рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені на відповідній стадії процесу, ВРП та її Третя Дисциплінарна палата дійшли правильного висновку про те, що суддя ОСОБА_3 не мав правових підстав для незастосування вказаних норм та прийняття судових рішень усупереч установленим ними приписам з посиланням на загальні засади кримінального провадження відповідно до частини шостої статті 9 КПК України та практику ЄСПЛ.

Скасувавши постанови прокурорів про відмови в задоволенні клопотань про закриття кримінальних проваджень, скаржник як слідчий суддя грубо порушив засади законності, змагальності, диспозитивності судового процесу, принципи розмежування повноважень, незалежності органу державного обвинувачення, втрутився у процесуальну діяльність прокурорів і фактично вирішив питання про винуватість (невинуватість) підозрюваних у вчиненні кримінальних правопорушень у непередбачений законом спосіб.

Такі дії слідчого судді ОСОБА_3 спрямовувалися на позбавлення посадових осіб органів прокуратури можливості вжити передбачених законом заходів для притягнення ОСОБА_8 і ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності, зокрема висунути їм обвинувачення та скерувати до суду обвинувальні акти. Тоді як питання про винуватість чи невинуватість особи у вчиненні злочину може бути вирішено виключно за результатами розгляду переданого до суду обвинувального акта в межах змагальної судової процедури з дотриманням загальних засад кримінального провадження, в тому числі презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Наслідки зазначених дій скаржника створили істотні перешкоди для виконання визначених у статті 2 КПК України завдань кримінального провадження, зокрема, захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Таким чином, скасування слідчим суддею ОСОБА_3 під час розгляду справ № 335/4083/17, № 335/3006/17 постанов прокурорів, якими відмовлено у задоволенні клопотань про закриття кримінального провадження, що згідно з вимогами статті 303 КПК України не підлягали оскарженню під час досудового розслідування, свідчить про істотне порушення ним норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зокрема позбавило сторону з боку обвинувачення (слідчий, прокурор, потерпілий тощо) можливості реалізувати свої права та обов`язки у вказаних кримінальних провадженнях.

Отже, слідчий суддя ОСОБА_3 вчинив дії, що суперечать принципам і засадам правосуддя, зокрема принципам верховенства права та законності в частині забезпечення учаснику процесу реалізації його процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок ВРП про те, що дії судді ОСОБА_3 під час постановлення ним ухвал від 03 березня та 19 квітня 2017 року у справах № 335/3006/17, № 335/4083/17 відповідно утворюють проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків).

При цьому, всупереч доводам ОСОБА_3 , ВРП та її дисциплінарний орган не переглядали прийнятих суддею судових рішень у непроцесуальному порядку, а встановили порушення слідчим суддею кримінального процесуального закону та вчинення дій, які не відповідають завданням кримінального провадження, що є підставою для дисциплінарної відповідальності судді.

Не ґрунтуються на вимогах закону і наведені у скарзі доводи про незаконність притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності з огляду на здійснення його кримінального переслідування за статтею 375 КК України (ухвалення суддею завідомо неправосудного рішення).

Виходячи із закріплених у частині першій статті 62 Конституції України, частині першій статті 17 КПК України, частині другій статті 2 КК України засад презумпції невинуватості і забезпечення доведеності вини, кримінальна відповідальність реалізується з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. На цьому акцентував увагу й Конституційний Суд України у Рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99. Як убачається з матеріалів справи за скаргою, обвинувального вироку про засудження ОСОБА_3 за вчинення злочину, об`єктивну сторону якого становило би постановлення ним як слідчим суддею зазначених вище ухвал, винесено не було.

Крім цього, закріплена у статті 4 Протоколу № 7 Конвенції заборона подвійного притягнення особи до відповідальності за одне й те саме правопорушення поширюється на випадки, коли така відповідальність більш як один раз реалізується судом у межах проваджень, які за своєю суттю є кримінальними.

Зокрема, згідно з цією статтею нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

На рівні національного законодавства цей принцип відображено в частині першій статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, наведена конституційна заборона є ширшою за змістом, порівняно з визначеною у статті 4 Протоколу № 7 Конвенції, однак стосується лише юридичної відповідальності одного виду.

Загальновизнаним є поділ відповідальності за галузевою структурою на кримінальну, адміністративну, дисциплінарну і цивільно-правову.

Кримінальна відповідальність - це особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється офіційна оцінка поведінки особи як злочинної на підставах, передбачених КК України. Зазначена відповідальність реалізується в обвинувальному вироку суду та включає визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), призначення покарання або обрання інших заходів примусу, встановлених кримінальним законом, судимість та інші правові наслідки засудження.

Відповідно до практики ЄСПЛ у ряді випадків накладення адміністративного стягнення за своїми наслідками для особи набуває ознак кримінальної процедури, у зв`язку із чим дублювання адміністративної та кримінальної відповідальності підпадає під заборону, встановлену статтею 4 Протоколу № 7 Конвенції (пункт 39 рішення від 09 червня 2011 року у справі «Лучанінова проти України», заява № 16347/02; пункт 32 рішення від 16 червня 2016 року у справі «Ігор Тарасов проти України», заява № 44396/05).

Дисциплінарна відповідальність судді - це зумовлений його спеціальним службовим становищем обов`язок у порядку, встановленому Законом № 1402-VIII, нести відповідальність за наслідки проступку, передбаченого цим Законом і вчиненого у зв`язку з діяльністю щодо здійснення правосуддя. За юридичною природою така відповідальність істотно відрізняється від кримінальної - за підставами, процедурою реалізації, колом суб`єктів, а також характером і наслідками стягнень, які зачіпають лише сферу професійної діяльності та службової кар`єри судді.

Таким чином, дисциплінарна і кримінальна відповідальність належать до різних видів юридичної відповідальності, а тому їх застосування з огляду на положення статті 4 Протоколу № 7 Конвенції, частини першої статті 61 Конституції України не є взаємовиключним. З урахуванням зазначеного здійснення кримінального провадження щодо судді Бойка за статтею 375 КК України не перешкоджало накладенню на нього дисциплінарного стягнення.

Крім того, не можуть вважатися обґрунтованими й посилання скаржника як на підставу вважати незаконними висновки ВРП про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку на те, що його професійна діяльність як слідчого судді не охоплюється поняттям «здійснення правосуддя».

Виходячи зі змісту статті 124 Конституції України, статті 5 Закону № 1402-VIII правосуддя за своїм змістом становить самостійну галузь державної правозастосовної діяльності, яка є виключною й невідчужуваною прерогативою суду. Така діяльність здійснюється шляхом розгляду й вирішення в особливій встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ з метою захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб та інтересів суспільства й держави. Поняття «правосуддя» охоплює всі встановлені відповідними процесуальними кодексами судові процедури й не передбачає винятків, у тому числі зумовлених специфікою вирішуваних питань, характером та обсягом повноважень судді й іншими особливостями.

Відповідно до визначення, наведеного в пункті 18 частини першої статті 3 КПК України, слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення в порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.

Зазначений контроль є особливою формою правозастосування, становить виключну компетенцію слідчого судді як носія судової влади і здійснюється в установленому кримінальним процесуальним законом порядку за правилами судового розгляду. Реалізація слідчим суддею своїх повноважень оформлюється судовими рішеннями, які істотно впливають на права людини у кримінальному провадженні шляхом санкціонування втручання у такі права, покладення на службових осіб органів досудового розслідування певних обов`язків, констатації законності/незаконності актів цих осіб й залежно від цього вирішення питання про залишення їх у силі.

Таким чином, процесуальна діяльність слідчого судді є однією з форм здійснення правосуддя, а допущені слідчим суддею під час такої діяльності істотні порушення норм процесуального права можуть утворювати склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту першого частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

Відповідно до частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VII вид дисциплінарного стягнення визначається на основі принципу пропорційності, зокрема, враховуються характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Вказані положення частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VII кореспондуються з частиною другою статті 109 Закону № 1402-VIII.

Як убачається з рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 21 лютого 2018 року № 579/3дп/15-18, визначаючи вид дисциплінарного стягнення, що має бути застосований до судді ОСОБА_3, дисциплінарний орган ВРП взяв до уваги як позитивну характеристику судді, відсутність інших дисциплінарних стягнень, так і характер дисциплінарного проступку, його наслідки та форму вини, а також те, що дії судді щодо постановлення вказаних ухвал мали умисний характер, тому доводи ОСОБА_3 про недотримання Третьою Дисциплінарною палатою ВРП під час обрання виду дисциплінарного стягнення принципу пропорційності, визначеного частиною п`ятою статті 50 Закону № 1798-VII, не можуть бути визнані обґрунтованими.

За таких обставин ВРП та її Третя Дисциплінарна палата правильно застосували до судді ОСОБА_3 дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя на шість місяців з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

На підставі частини восьмої статті 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.

Оскільки під час прийняття оскаржуваного рішення ВРП діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, з урахуванням права судді на участь у процесі прийняття рішення, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку, то Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування рішення ВРП від 10 травня 2018 року № 1366/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2018 року № 579/3дп/15-18 «Про притягнення судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності».

При цьому дії та рішення ВРП та її дисциплінарного органу не характеризувалися недоліками, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ в рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» (пункти 109-131) і «Куликов та інші проти України» (пункти 135-137), а подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_3 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

Керуючись статтями 266, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Скаргу ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя від 10 травня 2018 року № 1366/0/15-18 залишити без задоволення.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 10 травня 2018 року № 1366/0/15-18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна Л. І. Рогач

В. В. Британчук І. В. Саприкіна

О . Р. Кібенко О. М. Ситнік

Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич