Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 9901/548/18

Провадження № 11-829заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ПрокопенкаО.Б.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 червня 2018 року (у складі колегії суддів Гончарової І. А., Бившевої Л. І., Олендера І. Я., Шипуліної Т. М., Ханової Р. Ф.),

УСТАНОВИЛА:

7 травня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 5 квітня 2018 року № 1026/0/15-18 про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_3 від 21 березня 2018 про звільнення з посади судді Дубенського міськрайонного суду Рівненської області у відставку та зобов'язати відповідача переглянути зазначену заяву і винести її на повторний розгляд.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначив, що відповідач протиправно не зарахував до стажу роботи, який дає право на відставку з посади судді, періоди його роботи: з 1 серпня 2000 року по 8 січня 2004 року на посаді стажиста судді Дубенського районного суду Рівненської області (тривалістю 3 роки 5 місяців 7 днів), з 9 січня по 5 травня 2004 року на посаді помічника судді зазначеного суду (тривалістю 3 місяці 26 днів) та з 6 травня 2004 року по 10 січня 2006 року на посаді помічника судді Дубенського міськрайонного суду Рівненської області (тривалістю 1 рік 8 місяців 4 дні).

Періоди роботи на посадах стажиста судді та помічника судді, на думку позивача, підлягають зарахуванню до стажу роботи, який дає право на відставку з посади судді, на підставі Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок № 283), Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР від 18 липня 1972 року № 535 «Про заходи щодо подальшого удосконалення вищої освіти в країні» (далі - Постанова № 535) та Положення про стажування молодих спеціалістів, які закінчили вищі учбові заклади, затвердженого Державним комітетом Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати 18 червня 1973 року (№ 104-АВ), Всесоюзною Центральною Радою Професійних Союзів 21 червня 1973 року та Міністерством Вищої та середньої освіти СРСР від 25 червня 1973 року (№ 555) (далі - Положення про стажування молодих спеціалістів).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 11 червня 2018 рокув задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, цей суд дійшов висновку, що Рішення ВРП прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій порушує питання про скасування рішення цього суду та ухвалення нового - про задоволення позову.

У скарзі ОСОБА_3 посилається на неврахування судом першої інстанції усіх обставин справи, що мають значення для її вирішення, а також безпідставне незастосування цим судом приписів Порядку № 283, Постанови № 535 та Положення про стажування молодих спеціалістів, за якими позивач набув достатнього стажу, роботи, який дає право на відставку з посади судді.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що станом на день подання заяви про відставку ОСОБА_3має стаж роботи на посаді судді менше двадцяти років, у зв'язку із чим не має права на відставку.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У ході розгляду справи суд установив такі обставини.

ОСОБА_3 у період з 1 вересня 1995 року по 29 червня 2000 року навчався в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, після чого з 1 серпня 2000 року по 8 січня 2004 року працював на посаді стажиста судді Дубенського районного суду Рівненської області, з 9 січня по 5 травня 2004 року - на посаді помічника судді Дубенського районного суду Рівненської області та з 6 травня 2004 року по 10 січня 2006 року - на посаді помічника судді Дубенського міськрайонного суду Рівненської області, що підтверджується відповідними записами у його трудовій книжці серії НОМЕР_1.

Указом Президента України від 23 грудня 2005 року № 1824/2005 позивача вперше призначено на посаду судді Дубенського міськрайонного суду Рівненської області строком на п'ять років.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 3 лютого 2011 року № 2990-VI ОСОБА_3 обрано суддею Дубенського міськрайонного суду Рівненської області безстроково.

27 березня 2018 року позивач подав до ВРП заяву про звільнення у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.

Як убачається з довідки Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 березня 2018 року, стаж роботи ОСОБА_3 на посаді судді становить 12 років 2 місяці.

ВРП рішенням від 5 квітня 2018 № 1026/0/15-18 відмовила в задоволенні заяви ОСОБА_3 про звільнення з посади судді Дубенського міськрайонного суду Рівненської області у відставку, пославшись на те, що позивач не має необхідного для звільнення у відставку стажу роботи, тому не може бути звільнений з посади судді у відставку.

Надаючи оцінку викладеним у скарзі та відзиві на неї доводам учасників справи, ВеликаПалата Верховного Суду керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено, що підставами для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до частини першої статті 112 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тут і далі - Закон № 1402-VІІІ) суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя» (частина друга цієї статті).

Як передбачено у частині першій статті 116 Закону № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати у відставку.

До стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу (стаття 137 Закону № 1402-VIII).

Водночас, відповідно до абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII за суддями, призначеними чи обраними на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігається визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Абзацом другим частини четвертої статті 43Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді, далі - Закон № 2862-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

На день призначення позивача на посаду судді діяв також Указ Президента від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (далі - Указ № 584/95).

Відповідно до абзацу другого статті 1 зазначеного Указу до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Відповідно до пункту 3.1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Таким чином, стаж роботи судді ОСОБА_3. має визначатися відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення - 23 грудня 2005 року, тобто відповідно до Закону № 2862-ХІІ, Указу № 584/95 та постанови № 865.

З огляду на положення зазначених актів та наявний у позивача стаж роботи на посаді судді, який становить 12 років 2 місяці, до стажу роботи, що дає позивачеві право на відставку, підлягає зарахуванню половина строку навчання в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого у період з 1 вересня 1995 року по 29 червня 2000 року, тобто 2 роки 4 місяці 29 днів.

При цьому наведеними нормами чинного на час призначення позивача на посаду судді законодавства, яке є спеціальним у регулюванні порядку обчислення стажу судді, що дає право на його відставку, не передбачено зарахування періоду роботи на посадах стажиста судді та помічника судді до стажу роботи, що дає право судді на відставку.

Посилання ОСОБА_3 на обґрунтування необхідності включення роботи на цих посадах до стажу роботи, який дає право на відставку судді, на приписи Порядку № 283, Постанови № 535 та Положення про стажування молодих спеціалістів є безпідставними, оскільки можливість зарахування роботи помічником судді до стажу державної служби чи зарахування часу стажування на посаді у трирічний строк роботи молодого спеціаліста за місцем розподілу, як і статус такого спеціаліста під час стажування (права, пільги, функціональні обов'язки), закріплено у цих актах для інших цілей, не пов'язаних з визначенням передумов набуття суддею права на відставку.

Крім того, саме по собі фінансування заробітної плати стажиста та помічника судді з державного бюджету та включення періоду роботи на цих посадах до юридичного стажу, на що також посилається скаржник, не є безумовною підставою для зарахування періоду роботи на цих посадах до стажу роботи, що дає право на відставку судді.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ОСОБА_3 не має необхідного 20-річного стажу роботи, що дає судді право на відставку, ВРП обґрунтовано відмовила позивачу у звільненні з посади судді у відставку.

Отже, висновок суду першої інстанції про законність оскаржуваного рішення ВРП ґрунтується наповно та всебічно встановлених обставинах справи, а також на правильному застосуванні норм матеріального права. Доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують.

Велика Палата Верховного Суду не встановила й порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 слід відмовити, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 червня 2018 року - залишити без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: С. В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко