Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року Справа № 5024/1289/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Вовка І.В., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 рокуза заявоюміського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" про у справівизнання наказу господарського суду Херсонської області від 25.09.2012 року таким, що не підлягає виконанню господарського суду Херсонської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доміського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго"простягнення 169 094,15 грн.,за участю представників сторін:

позивача:не з'явивсявідповідача:Семко С.О.ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року міське комунальне підприємство "Херсонтеплоенерго" звернулося до господарського суду Херсонської області з заявою про визнання наказу господарського суду Херсонської області у справі №5024/1289/2012 від 25.09.2012 року таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 10.12.2015 року (суддя Гридасов Ю.В.) визнано наказ господарського суду Херсонської області у справі №5024/1289/2012 від 17.10.2012 року таким, що не підлягає виконанню повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року (колегія суддів у складі: Таран С.В. - головуючого судді, суддів Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.) апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково. Ухвалу місцевого суду в частині визнання наказу таким, що не підлягає виконанню про стягнення 19833,61 грн. інфляційних втрат та 15234,10 грн. 3% річних скасовано, в решті залишено без змін, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції: "Заяву міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" задовольнити частково. Визнати наказ господарського суду Херсонської області від 17.10.2015 у справі №5024/1289/2012 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 78026,44 грн. пені та 56000 грн. штрафу. В задоволенні решти заяви відмовити".

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням апеляційної інстанції, публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року у справі №5024/1289/2012 в частині визнання наказу господарського суду Херсонської області від 17.10.2012 року щодо стягнення штрафу у сумі 5600,00 грн. та пені в сумі 78026,44 грн. таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Херсонської області від 25.09.2012 року по даній справі з відповідача на користь позивача стягнуто 19833,61 грн. - інфляційних нарахувань, 15234,10 грн. - 3% річних, 78026,44 грн. - пені, 56000,00 грн. - штрафу, 3381,89 грн. - витрат по сплаті судового збору. На виконання рішення виданий відповідний наказ №5024/1289/2012 від 17.10.2012 року.

Згідно зі ст. 117 ГПК України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що основна заборгованість за природний газ, спожитий до 01.01.2014 року за договором №149/22-БО від 31.07.2012 року становить 4831810,13 грн. У липні 2015 року відповідачем здійснено погашення заборгованості за вказаним договором.

Пунктом 3 частини 3 розділу 1 Закону України від 14.05.15 № 423-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (який набрав чинності 06.06.15, а змінений 01.10.15) статтю 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (який втратив чинність повністю з 01.10.15) доповнено частиною тринадцятою такого змісту:

"Заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 01.01.14 до 31.01.14 (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості.

Ця реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 01.01.14 (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини. У типовому договорі про реструктуризацію заборгованості визначаються, зокрема, порядок реструктуризації і погашення заборгованості, загальна сума реструктуризованої заборгованості, строк її погашення, розмір щомісячних платежів, права та обов'язки сторін".

Таким чином, предметом регулювання відповідно до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" є заборгованість (а відтак, і штрафні санкції нараховані на неї), що залишилась непогашеною на день набрання чинності цим законом - 06.06.15, за природний газ, спожитий в період з 01.01.14 до 31.12.14; та заборгованість за природний газ, спожитий до 01.01.14, яка була сплачена у період з 06.06.15 до 06.09.15. При цьому, вищевказаним законом не передбачається можливість списання 3% річних та інфляційних взагалі, оскільки ці нарахування не є штрафними або фінансовими санкціями, а є компенсацією кредитору за збитки, понесені внаслідок знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за період прострочення платежу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо визнання наказу господарського суду Херсонської області від 17.10.2012 року у справі №5024/1289/2012 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення сум пені та штрафу.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника."

Отже, правомірним є висновок апеляційного суду про те, що 3 % річних та інфляційні втрати є збільшенням розміру грошового зобов'язання боржника, пов'язаним з його простроченням і не є санкціями, а тому в цьому випадку не можуть бути списані відповідно до ч. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (в редакції Закону України N423-VIII від 14.05.2015).

Доводи скаржника, що списання зазначених вище сум пені, штрафних та фінансових санкцій є одним із елементів передбаченої цією частиною процедури реструктуризації заборгованості (на підставі відповідного типового договору про реструктуризацію заборгованості, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України), і не може розглядатися як самостійна підстава для списання поза вищевказаною процедурою, тобто у відриві від контексту всієї частини тринадцятої статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу". Іншого порядку списання сум пені, штрафних та фінансових санкцій на сьогодні чинним законодавством не передбачено, судова колегія вважає помилковими.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції дана правильна юридична оцінка обставинам справи, висновки є законними, обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції.

Щодо доводів скаржника, то вони відхиляються колегією суддів як необґрунтовані та такі, що були спростовані судом апеляційної інстанцій із наданням належної юридичної оцінки. Переоцінка доказів не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року у справі №5024/1289/2012 залишити без змін.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді: І.В.Вовк

Н.М.Нєсвєтова