ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Справа № 922/999/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Самусенко С.С.,

Плюшка І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 року за скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії Київського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області у справі № 922/999/16 господарського суду Харківської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Луганського національного аграрного університету, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області, про стягнення 2842842,02 грн.,

за участю представників:

ВДВС: не з'явився,

Стягувача: Старчик А.А., дов. № 14-90 від 18.04.2014 року,

Боржника: не з'явився,

Третьої особи: не з'явився.

В с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.06.2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", Компанія, Заявник, Стягувач) задоволено повністю, а саме: стягнуто з Луганського національного аграрного університету (далі - ЛНАУ, Університет, Боржник) на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 1426304,96 грн. основного боргу, 196537,49 грн. пені, 81843,55 грн. 3% річних, 1138156,02 грн. інфляційних втрат і 42642,63 грн. судового збору.

На виконання вказаного судового рішення, яке набрало законної сили, господарським судом Харківської області 22.06.2016 року було видано відповідний наказ, який надійшов для виконання до Київського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - ВДВС).

Проте, 18.08.2016 року ВДВС було винесено постанову ВП №51988299 про відмову у відкритті виконавчого провадження (про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа), якою відмовив у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу на примусове виконання рішення № 922/999/16, виданого 22.06.2016 року господарським судом Харківської області про стягнення з ЛНАУ на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" загальної суми боргу у розмірі 2885484,65 грн., а цей виконавчий документ разом з копією постанови направлено Заявникові.

В наступному, 05.09.2016 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області зі скаргою, у якій просило визнати незаконними дії ВДВС щодо винесення 18.08.2016 року постанови ЄДР ВП № 51988299 про відмову у відкритті виконавчого провадження та визнати недійсною таку постанову.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.10.2016 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 року, в задоволенні скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії органу ДВС, відмовлено.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України", не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, у поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 1 - 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції про відмову у задоволенні його скарги на дії ВДВС, та прийняти нове рішення, яким визнати незаконні дії ВДВС щодо винесення 18.08.2016 року постанови ЄДР ВП № 51988299 про відмову у відкритті виконавчого провадження та визнати недійсною таку постанову.

Заслухавши пояснення представника ПАТ "НАК "Нафтогаз України", вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення господарського суду Харківської області від 07.06.2016 року про стягнення з ЛНАУ на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 1426304,96 грн. основного боргу, 196537,49 грн. пені, 81843,55 грн. 3% річних, 1138156,02 грн. інфляційних втрат і 42642,63 грн. судового збору, господарським судом Харківської області 22.06.2016 року було видано відповідний наказ, який надійшов для його виконання до ВДВС, проте останній 18.08.2016 року виніс постанову ВП № 51988299, якою, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", відмовив у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 922/999/16 від 22.06.2016 року, а цей виконавчий документ разом з копією постанови направив Заявникові.

При цьому, оскаржуючи до господарського суду, в порядку ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України, постанову ВДВС ВП №51988299 від 18.08.2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) з примусового виконання наказу № 922/999/16 від 22.06.2016 року, ПАТ "НАК "Нафтогаз України", посилалось, зокрема, на положення ст.ст. 6, 26 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 2, 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", і на те, що державним виконавцем безпідставно не прийнято до уваги те, що ЛНАУ не являється державним органом, а є державною установою, в розумінні частини 1 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а тому, примусове виконання виконавчого документу про стягнення коштів відносно такого боржника повинно здійснюватись саме органом державної виконавчої служби.

Разом з тим, приписами ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Водночас, згідно частини 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Крім того, 01.01.2013 року набрав чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та особливості їх виконання.

Так, згідно частини 1 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державне підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Згідно Прикінцевих та Перехідних положень вищеназваного Закону, виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою ст. 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою ст. 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

При цьому, пунктом 8 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

З огляду на таке, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 26, 82 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", п.п. 2, 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 року (далі - Порядок), та представлені матеріали справи, встановивши, що згідно витягу ЄДРПОУ організаційно-правова форма ЛНАУ - державна організація (установа, заклад), рішення про стягнення коштів з якого, як боржника, рахунки якого відкриті в органах Державної казначейської служби України, згідно вимог діючого законодавства виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Державної казначейської служби України, дійшов висновку про наявність передбачених законом обставин, що виключають можливість здійснення в даному випадку державним виконавцем виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду № 922/999/16 від 22.06.2016 року, оскільки такий виконавчий документ повинен виконуватися виключно органами Державної казначейської служби України відповідно до згаданого Порядку, у зв'язку з чим, відмовив у задоволенні скарги Стягувача на дії органу ДВС.

На думку колегії суддів касаційної інстанції, висновки суду апеляційної інстанції, відповідають фактичним обставинам справи та наявним матеріалам і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, з дотриманням процесуальних норм.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про залишення без змін ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на дії ВДВС, а тому підстав для зміни чи скасування його постанови, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 року за скаргою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії Київського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області у справі № 922/999/16 - без змін.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Самусенко С.С.

Плюшко І.А.