Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2014 року Справа № 922/437/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяСибіга О.М.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 рокуу справі№ 922/437/14господарського судуХарківської областіза позовомДержавного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Харпет", 2. Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради, 3. Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській областіза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Академія"проспонукання виконати дії, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явився,- відповідачів:ТОВ "Харпет": не з'явився, Департамент містобудування: не з'явився, Інспекція ДАБК: не з'явився,- третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" (далі за текстом - ДП "Український НТЦМП "Енергосталь") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Харпет" (далі за текстом - ТОВ "Харпет"), Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради та інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Академія" (далі за текстом - ТОВ НВП "Академія") про визнання недійсними Містобудівних умов та обмеження забудови земельної ділянки від 03.04.2013 року № МУО-5-2013, виданий Департаментом містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради; визнання недійсним декларації про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованого Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області 03.06.2013 року за № ХК083131510680; знесення об'єкту реконструкції та добудови до нежитлової будівлі літ. "И-1", що належить ТОВ "Харпет" та знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Дарвіна, 20 та привести нежитлову будівлю літ. "И-1" у первісний стан, який існував до реконструкції та будівництва; звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 2, 47 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Дарвіна, 20 та повернути її Позивачу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2014 року у справі № 922/437/14 у задоволенні позовних вимог ДП "Український НТЦМП "Енергосталь" відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ДП "Український НТЦМП "Енергосталь" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2014 року та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року у справі № 922/437/14 апеляційну скаргу ДП "Український НТЦМП "Енергосталь" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ДП "Український НТЦМП "Енергосталь" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року у справі № 922/437/14 та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності, ст. 212 Земельного кодексу, ст. ст. 16, 375, 376 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 34, 41, 65 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.09.2014 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд касаційної скарги відкладено до 25.09.2014 року, у зв'язку з неявкою представників учасників судового провадження.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 24.09.2014 року № 03-05/1886 для розгляду касаційної скарги у справі № 922/437/14, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Ходаківської І.П., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О.М., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з оглядну на наступне.

Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено та зазначено позивачем, що на балансі останнього обліковується нежитлова будівля літ."А-5", що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Дарвіна, 20.

В безпосередній близькості до вказаної будівлі розташована нежитлова будівля літ. "И-1" також за адресою м. Харків, вул. Дарвіна, 20, власником якої є ТОВ "Харпет".

Так, судами досліджувалось, що відповідно до містобудівного розрахунку, складеного ТОВ НВП "Академія", Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 03.04.2013 року № МУО -5-2013 на реконструкцію нежитлової будівлі літ."И-1 з влаштуванням мансардного поверху за адресою: вул. Дарвіна, 20, виданих Департаментом містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради на підставі містобудівного розрахунку та Декларації про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованої Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області 03.06.2013 року за № ХК 083131510680, ТОВ "Харпет" здійснив реконструкцію вказаної нежитлової будівлі шляхом надбудови мансардного поверху та прибудови ряду приміщень.

Підставою звернення до суду позивач вважає те, що будівельні роботи з реконструкції вказаної нежитлової будівлі здійснені першим відповідачем з порушенням діючого законодавства у сфері містобудування, внаслідок чого: без наявності права власності на земельну ділянку збільшено площу забудови з 245 кв. м. до 302, 8 кв. м., тобто на 57, 8 кв. м., що (на думку позивача) підтверджується листом Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради від 04.02.2014 року № 431/0/27-14 та передпроектними пропозиціями; здійснено самовільне захоплення земельної ділянки позивача площею 2, 47 кв. м.; порушено норми протипожежної безпеки, внаслідок відсутності протипожежних розривів між будівлями літ "А-5" і літ. " И-1"; реконструйована будівля літ."И-1" фактично примкнула до будівлі позивача літ."А-5" без його дозволу.

Враховуючи вищевикладене, з метою захисту свого права позивач звернувся до суду та просив визнати недійсними Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки м. Харків, вул. Дарвіна, 20 від 03.04.2013 року, у зв'язку із тим, що вони "не відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки в їх основу покладено містобудівний розрахунок, складений з порушенням законодавства в сфері містобудування і архітектури, що призвело до безпідставного збільшення площі забудови"; визнати недійсною декларацію складену першим відповідачем про початок будівельних робіт від 03.06.2013 року № 083131510680, оскільки до неї "внесені недостовірні відомості".

Крім того, позивач посилається в обґрунтування своїх доводів, на положення ст. ст. 375, 376, 391 Цивільного кодексу України, ст. 212 Земельного кодексу України, тобто просив усунути перешкоди у користуванні ним своїм нерухомим майном, визнавши недійсними Декларацію про початок виконання будівельних робіт і Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 03.04.2013 року, реконструйований об'єкт знести та повернути позивачу самовільно зайняту першим відповідачем земельну ділянку площею 2, 47 га.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем невірно обрано спосіб захисту права (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Так, судами зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, однак оскаржувані документи не є правочинами і не встановлюють для позивача будь-якого обов'язку, вказані документи не належать до актів в розумінні ст. 16 Цивільного кодексу України, оскільки не є обов'язковими для виконання ненормативними актами індивідуальної дії.

Крім того, суди дійшли до висновку про недоведеність факту самовільного зайняття першим відповідачем земельної ділянки, а тому зазначили про неможливість застосування ст. 212 Земельного кодексу України, оскільки повернення землі власникам або землекористувачам здійснюється судом лише у разі самовільного зайняття винною особою земельної ділянки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки у справі судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За приписами ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналогічна позиція викладена Верховним судом України в постанові від 21.05.2012 року у справі № 6-20цс11.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що судами не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

В той же час, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Положеннями ч. 3 ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після набуття права на земельну ділянку замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, державними стандартами і правилами, крім винесення інженерних мереж та видалення зелених насаджень, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Частиною 2 ст. 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" закріплено, що реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п'яти робочих днів з дня надходження декларації.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що необхідно мати на увазі, що ГПК України не передбачено можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Наведені норми та обставини, в порушення принципу повноти розгляду всіх обставин справи, не були досліджені судами попередніх інстанцій, у зв'язку чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція обмежена в праві встановлення обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним та вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій в порушення положень ст. 43 ГПК України не було всебічно, в повному обсязі та об'єктивно розглянуто всі обставин справи в їх сукупності, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірний доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарських судів попередніх інстанцій, прийняті у даній справі, цим вимогам не відповідають.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" на рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року у справі № 922/437/14 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року у справі № 922/437/14 скасувати.

3. Матеріали справи № 922/437/14 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко