Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.09.2014 року у справі №924/529/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2014 року Справа № 924/529/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС ЦЕНТР ПОДІЛЛЯ"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 05.08.2014у справі № 924/529/14 Господарського суду Хмельницької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "БЕБІ-ЛАЙФ ПЛЮС"до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС ЦЕНТР ПОДІЛЛЯ"простягнення 1 654 243,06 грн., з яких 1 539 034, 47 грн. - основний борг, 49 847, 6 грн. - пеня, 14 687, 95 грн. - 3 % річних, 50 673, 38 грн. - інфляційні втрати

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаМуха А.О.- - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕБІ-ЛАЙФ ПЛЮС" звернулося Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС ЦЕНТР ПОДІЛЛЯ", в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1 729 243, 06 грн., з яких: 1 614 034, 47 грн. - основний борг, 49 847, 26 грн. - пеня, 14 687, 95 грн. - 3 % річних, 50 673,38 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалами Господарського суду Хмельницької області від 28.05.2014 та 12.06.2014 провадження у даній справі в частині стягнення 75 000, 00 грн. основного боргу припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2014 (суддя Яроцький А.М.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 (головуючий Гулова А.Г., судді: Бучинська Г.Б., Маціщук А.В.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС ЦЕНТР ПОДІЛЛЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕБІ-ЛАЙФ ПЛЮС" 1 539 034, 47 грн. боргу, 49 847, 26 грн. - пені, 14 687, 95 грн. - 3 % річних, 50 673, 38 грн. - інфляційних втрат, 34 584, 86 грн. судового збору. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС ЦЕНТР ПОДІЛЛЯ" про розстрочку виконання рішення, відмовлено.

Не погоджуючись частково із судовими рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС ЦЕНТР ПОДІЛЛЯ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині стягнення 49 847, 26 грн. пені, 14 687, 95 грн. 3 % річних та 50 584, 86 грн. інфляційних втрат та в частині відмови у наданні розстрочки виконання рішення суду. В цій частині касатор просить прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, заяву про надання розстрочки виконання рішення суду задовольнити.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕБІ-ЛАЙФ ПЛЮС" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС ЦЕНТР ПОДІЛЛЯ" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між 23.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕБІ-ЛАЙФ ПЛЮС" (продавцем; позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС ЦЕНТР ПОДІЛЛЯ" (покупцем; відповідачем) укладено договір № 11104, за умовами якого продавець зобов'язався продати покупцю товар, а покупець у порядку, на умовах, та в строки, визначені цим договором, зобов'язався прийняти товар та оплатити його згідно пункту 5.5 договору з метою подальшого продажу (дистрибуції) від свого імені третім особам чи через власну торгівельну мережу, відповідно до домовленостей сторін щодо території дії цього договору та з врахуванням визначеної умовами цього договору цінової політики. Асортимент та загальна кількість товару, що продається згідно цього договору, визначається в специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору (пункти 1.1., 1.2. договору) (а.с.13-18).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що поставка товару здійснюється за попереднім замовленням покупця, здійсненим за допомогою поштового, електронного, факсимільного або іншого зв'язку, в якому визначається асортимент та кількість одиниць товару, який підлягає поставці. Поставка здійснюється протягом строку, зазначеного покупцем у цьому замовленні але не пізніше ніж 5 (п'ять) робочих днів з моменту отримання замовлення.

За умовами пунктів 3.4., 3.7. договору зобов'язання продавця щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту надання товару у не розвантаженому вигляді у розпорядження покупцю за місцезнаходженням його складу в обумовлену сторонами дату. Датою прийняття товару покупцем вважається дата підписання сторонами відповідної накладної на товар, що поставляється продавцем (з обов'язковим зазначенням у накладній специфікації товару).

Оплата покупцем за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця у повному обсязі у термін, який не перевищує 45 (сорок п'ять) календарних днів або у термін, вказаний у накладній. Підставою для проведення платежу є рахунок-фактура або накладна, отримані від продавця (пункти 5.5, 5.6. договору).

У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що виникають з цього договору сторони несуть відповідальність, визначену законом та цим договором згідно чинного законодавства України. У разі порушення покупцем строків розрахунків, вказаних у пункті 5.5. договору, останній сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення (пункти 6.1., 6.3 договору).

Додатковими угодами до договору № 11104 від 23.05.2011 № 1, від 23.05.2011 № 2, від 14.06.2012 № 3, від 15.07.2012 № 4, від 01.07.2013 № 5 сторони врегулювали відносини щодо просування, продажу, розповсюдження, зберігання товарів, що є предметом договору № 11104, ціни на товар, що поставляється та порядку надання додаткових послуг, що супроводжують процес продажу товару.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що у період з 21.10.2013 по 19.12.2013 на виконання умов договору продавцем було поставлено покупцеві товар на загальну суму 1 974 320, 47 грн., що підтверджується підписаними та засвідченими печатками сторін видатковими накладними (30-41).

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість, яка за розрахунком позивача, склала 1 614 034, 47 грн.

Претензії позивача від 24.12.2013 та від 13.01.2014 про сплату боргу залишені відповідачем без реагування та задоволення (а.с.45-47).

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, за посиланням позивача, не повністю розрахувався за отриманий товар, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

У відзиві на позовну заяву (а.с.79) відповідач визнав заборгованість перед позивачем на суму 1 579 034, 47 грн., послався на скрутне фінансове становище і зобов'язався погашати борг по мірі надходження коштів. При цьому, просив суд розстрочити виконання рішення суду.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів, судом першої інстанції встановлено, що відповідач погасив основний борг частково. При цьому, фактична заборгованість відповідача на час вирішення спору місцевим господарським судом склала 1 539 034, 47 грн.

Зазначені обставини в установленому законом порядку не спростовані.

З урахуванням наведених обставин, рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі.

Судове рішення в зазначеній частині не оскаржується.

Що стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

Підставою для задоволення позову в цій частині став висновок судів попередніх інстанцій про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару та передбачену договором відповідальність за прострочення оплати у вигляді пені, а також передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

За розрахунками судів, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 14 687, 95грн. 3 % річних, 50 673, 38 грн. інфляційних втрат та 49 847, 26 грн. пені за період з 06.12.2013 по 10.04.2014.

Колегія вважає зазначені висновки правильними та достатньо обґрунтованими.

Що стосується висновків судів попередніх інстанцій про відмову у наданні відповідачу розстрочки виконання рішення суду.

Пунктом шостим статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В постанові № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З наведеного випливає, що відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення. При цьому, мають враховуватись інтереси сторін, їх матеріальний стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи.

У своїй заяві відповідач послався на труднощі в погашенні боргу перед позивачем внаслідок несвоєчасних розрахунків з ним контрагентів, на підтвердження чого надав довідку № 17 від 26.05.2014 та просив врахувати здійснену ним часткову оплату за отриманий товар. При цьому, відповідачем не надано ніяких доказів в підтвердження обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. Відповідних обставин попередніми судовими інстанціями не встановлено.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 у справі № 924/529/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова