Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 року Справа № 907/640/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:ОСОБА_4, ОСОБА_5 дов. від 6.11.2012р. від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від третьої особи адвокат ОСОБА_6 за договором від 21.12.2014р. від Департаменту міського господарства Ужгородської міськради не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиФізичної особи - підприємця ОСОБА_8 та Департаменту міського господарства Ужгородської міської радина рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.08.2014р.та на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.10.2014р.у справі№ 907/640/14 Господарського суду Закарпатської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доВиконавчого комітету Ужгородської міської радиза участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Фізичної особи - підприємця ОСОБА_8провизнання нечинним та скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №200 від 18.06.2014р. "Про зміни до рішень"

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання нечинним та скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №200 від 18.06.2014 "Про зміни до рішень".

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.07.2014 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізичну особу - підприємця ОСОБА_8.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.08.2014р. (суддя Ващиліна Н.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2014р. (головуючий суддя Кордюк Г.Т., судді Давид Л.Л., Якімець Г.Г.), позов задоволено повністю. Визнано нечинним та скасовано рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №200 від 18.06.2014р. "Про зміни до рішень".

Рішення та постанова обґрунтовані приписами статті 19 Конституції України, висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 16.04.2009 у справі №1-9/2009, приписами статей 21, 169 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статей 59, 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 1, 12 Господарського процесуального Кодексу України та мотивовані наявністю правових підстав для визнання оспорюваного рішення нечинним, оскільки при його прийнятті відповідач перевищив свої повноваження та порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, третя особа звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норма матеріального та процесуального права.

Також не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, Департамент міського господарства Ужгородської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 42, 124 Конституції України, статей 2, 3, 6, 17 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 43, 80 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на правомірності дій відповідача щодо прийняття оспорюваного рішення про припинення дії договору безкоштовного користування автозупинкою-комплексом від 27.12.2006р. №23, укладеного з позивачем. Крім того, скаржник наполягає на тому, що даний спір має вирішуватися у порядку адміністративного судочинства.

Розглянувши касаційні скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі рішень виконавчого комітету Ужгородської міської ради №352 від 16.11.2005р. та №312 від 09.11.2005р., якими приватному підприємцю ОСОБА_4 (позивач) надано дозвіл на облаштування автобусних зупинок в комплексі з торговим павільйоном, 27.12.2006р. між Управлінням майном міста та позивачем укладено договір №23 безкоштовного користування автозупинкою-комплексом, відповідно до якого позивач приймає в безоплатне користування місце на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном на АДРЕСА_1. Договір укладено терміном на 10 років (п.2.1. договору).

Пунктом 3.1 цього договору передбачено, зокрема, що Управління майном міста має право вимагати від приватного підприємця дострокового розірвання договору в разі невиконання умов договору.

Відповідно до розділу 4 договору зміна його умов, припинення, розірвання договору між сторонами можливе лише за згодою сторін, або за рішенням суду у порядку, встановленому законом.

Рішенням №186 від 04.06.2014р. відповідачем погоджено цілодобовий режим роботи на території м. Ужгорода терміном на 1 рік в павільйоні на АДРЕСА_1 (автобусна зупинка) підприємця ОСОБА_4

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 18.06.2014р. №200 "Про зміни до рішення" внесено зміни до пункту 4 рішення виконавчого комітету міської ради від 16.11.2005р. та пункту 1.6 рішення виконавчого комітету міської ради від 09.11.2006р. №312, де замість слів: "ОСОБА_4" читати: "ОСОБА_8. Припинити дію договору безкоштовного користування автозупинкою-комплексом від 17.12.2006р. №23 на АДРЕСА_1".

На підставі вказаного рішення виконавчого комітету, 25.06.2014р. між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8 укладено договір №65 безкоштовного користування автозупнкою-комплексом.

Предмет позову у даній справі становить вимога про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 18.06.2014р. №200 "Про зміни до рішення" зважаючи на перевищення виконавчим комітетом своїх повноважень при його прийнятті, оскільки оспорюваним рішенням в односторонньому порядку припиненою дію договору №23 від 27.12.2006р., укладеного з позивачем.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із преамбулою Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій відповідача.

Частиною 3 статті 24 названого Закону встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За визначенням, наведеним у статті 1 згаданого Закону, виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Частиною 6 статті 59 Закону встановлено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону).

Частиною першою статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційним письмовий документ, який породжує певні праві наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009р. за №7-рп/2009 встановлено, що в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Водночас, Конституційний Суд України у згаданому рішенні вказав, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3 Конституції України). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону України "Про місцеве самоврядування України"). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Відповідно до частини 4 статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Як зазначалося вище, саме на підставі індивідуально-правового акта у позивача виникли правовідносини, пов'язані з користуванням автозупинкою-комплексом. Тому одностороннє їх припинення шляхом прийняття відповідачем оспорюваного рішення про внесення відновних змін до цього акта, є порушенням законних прав позивача на користування переданим йому в оренду майном.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову.

Викладені скаржниками у касаційних скаргах обставини, пов'язані з розподілом майна подружжям (між позивачем та 3-тьою особою), у тому числі щодо здійснення ними підприємницької діяльності, колегія суддів Вищого господарського суду України відхиляє з огляду на те, що вони не стосуються даного спору, предметом розгляду якого є відповідність дій виконкому Ужгородської міської ради приписам спеціального Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" при прийнятті ним оспорюваного рішення.

Касаційна інстанція визнає безпідставним посилання Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради (який є структурним підрозділом Ужгородської міської ради) на незалучення судами його в якості третьої особи у даній справі, оскільки згаданий спір, предмет якого становить вимога щодо визнання нечинним та скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №200 від 18.06.2014р. "Про зміни до рішень", стосується саме повноважень виконкому Ужгородської міської ради щодо прийняття рішень з організації житлово-комунального господарства, побутового обслуговування і транспорту, а не питань щодо реалізації згаданого рішення Департаментом міського господарства шляхом укладання відповідних договорів, які не були предметом розгляду у даній справі.

Доводи скаржників про непідвідомчість даного спору господарським судам колегія суддів Вищого господарського суду України вважає безпідставними, враховуючи таке.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначені Законом України "Про судоустрій і статус суддів", статті 18, 22 якого встановлюють, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення; місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

Таким чином, реалізація судової влади ставиться в залежність від певних процесуальних форм, які визначені положеннями процесуального закону.

Господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; до сфери господарських відносин включаються також організаційно-господарські відносини, під якими розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Під поняттям "справа адміністративної юрисдикції", наведеного у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Якщо ж суб'єкти (в тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи), хоча б і на реалізацію своїх повноважень, вільно укладають договір відповідно до норм Цивільного кодексу України, під час укладання такого договору його сторони вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов'язків за договором, можуть відмовитись від його укладання, то в таких правовідносинах відсутні відношення влади і підпорядкування.

Відповідно до статей 318, 319 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу; усі суб'єкти права власності є рівними перед законом та володіють, користуються, розпоряджаються цим майном на власний розсуд.

Майно, в тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді, є у комунальній власності; управління цим майном здійснює безпосередньо громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин; водночас орган, уповноважений представляти територіальну громаду в цивільних правовідносинах, та спосіб здійснення та фіксації волевиявлення власника комунального майна на виникнення, припинення чи зміну цивільних правовідносин визначається, виходячи з положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Слід зазначити, що прийняття органом місцевого самоврядування рішення в порядку свого волевиявлення щодо припинення чи зміну цивільних правовідносин не змінює визначеного чинним законодавством порядку припинення дії договорів оренди майна, що виключає існування в таких правовідносинах ознак влади та підпорядкованості.

Підставою звернення з даним позовом є захист порушеного права позивача на здійснення підприємницької діяльності та користування об'єктом оренди та підлягає розгляду по суті заявлених позовних вимог.

Таким чином, виходячи з характеру спірних правовідносин, та враховуючи, що суб'єктний склад сторін у даній справі відповідає вимогам статті 21 Господарського процесуального кодексу України, висновок судів щодо підвідомчості даної справи господарським судам України є законним та обґрунтованим. Доводи касаційних скарг про наявність ознак адміністративної юрисдикції у даній справі ґрунтуються на помилковому трактуванні природи правовідносин сторін щодо безкоштовного користування автозупинкою-комплексом.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційних скарг та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 та Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.08.2014р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2014р. у справі № 907/640/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова