ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 910/2699/15-г

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Львов Б.Ю. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу комунального підприємства "Київреклама" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ (далі - Підприємство),

на рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2015 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015

зі справи № 910/2699/15-г

за позовом Підприємства

до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ (далі - територіальне відділення АМК),

про визнання недійсним рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Борисюк О.В.,

відповідача - Портянка О.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 24.09.2014 № 98/02-р/к "Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції" у справі № 42-04/04.14 (далі - оспорюване рішення).

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.04.2015 (суддя Бондарчук В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 (колегія суддів у складі: Ткаченко Б.О. - головуючий, Зеленін В.О. і Синиця О.Ф.): у позові відмовлено; повернуто Підприємству з державного бюджету України надмірно сплачену суму судового збору 609 грн.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скаргу з посиланням на приписи статті 19 Конституції України, статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 55 Господарського кодексу України, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р (далі - Методика), статей 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано неправильною юридичною оцінкою судами фактичних обставин справи, залишенням ними поза увагою деяких обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права (застосування норм права, які не повинні були застосовуватись).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У розгляді справи судові інстанції виходили з таких обставин та висновків.

Згідно з оспорюваним рішенням:

- визнано, що Підприємство протягом періоду з 22.09.2011 по 20.08.2014 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання у тимчасове користування місць для розміщення об'єктів зовнішньої реклами (далі - ОЗР) у частині нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями для розміщення ОЗР на місцях, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, з часткою 100 %;

- дії Підприємства, які полягають у неправомірному нарахуванні оплати ФОП ОСОБА_7 за розміщення ОЗР, розміщеного на фасаді нежитлового будинку за адресою: пр. Перемоги, 136 (оскільки частина нежитлового будинку, де розміщено ОЗР, належить до приватної власності), визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на названому ринку шляхом встановлення умов, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);

- за вказане порушення на Підприємство накладено штраф у сумі 40 000 грн.

Оспорюваним рішенням встановлено, що становище Підприємства на ринку розміщення зовнішньої реклами в частині надання послуг з нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями для розміщення ОЗР, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, визначалося відповідно до Методики. Підприємство протягом згаданого періоду займало монопольне (домінуюче) становище на названому ринку з часткою 100 %.

Підприємством не подано суду жодних доказів того, що він зазнає значної конкуренції на даному ринку.

02.07.2012 Підприємством і фізичною особою - підприємцем (ФОП) ОСОБА_7 (як розповсюджувачем) укладено договір № 235/12 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного засобу (-ів), що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 136. Відповідно до умов цього договору Підприємство нарахувало ФОП ОСОБА_7 за тимчасове розміщення ОЗР плату в розмірі 414 грн./міс.

На письмове прохання ФОП ОСОБА_7 Святошинська районна державна адміністрація повідомила (письмово), що частина даного нежитлового будинку, площею 2017 м2, знаходиться на балансі Центру позашкільної роботи Святошинського району м. Києва та належить до комунальної власності, а інша частина, площею 6968,3 м2, не належить до сфери управління названої райдержадміністрації. Ця інша частина будинку, де розміщено ОЗР ФОП ОСОБА_7, належить до приватної власності.

У зв'язку з цим ФОП ОСОБА_7 зверталася до Підприємства із заявами про звільнення від сплати за право тимчасового користування місцем для розміщення ОЗР, оскільки частина фасаду будинку, де розміщено об'єкт, не належить до комунальної власності. На це Підприємство повідомило (письмово), що будинок належить до комунальної власності, тому згадані заяви не підлягають задоволенню.

Відповідно до розпорядження Святошинської районної державної адміністрації від 29.10.2004 № 1922 "Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю "О.M.C." на експлуатацію приміщень в нежитловому будинку по пр. Перемоги 136" (пункт 1) назване товариство визнано балансоутримувачем та експлуатуючою організацією приміщень загальною площею 6968,3 м2 у нежитловому будинку по пр. Перемоги, 136. ФОП ОСОБА_7 і товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "О.M.C." був укладений договір про відшкодування затрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг від 16.06.2006 № 03-16/06/06, згідно з додатком № 1 до якого ФОП ОСОБА_7 відшкодовує TOB "О.М.С." витрати, зокрема, з утримання будівлі та прибудинкової території і комунальних послуг. Отже, утримання нежитлового будинку здійснює TOB "О.М.С.", яке й несе відповідні витрати.

TOB "О.М.С." повідомило територіальне відділення АМК, що ОЗР ФОП ОСОБА_7 знаходиться на фасадній частині тієї частини будинку, яка належить до приватної власності інших співвласників, зокрема ФОП Громова, ФОП Лоли і ПП "Дольче Віта", з якими ФОП ОСОБА_7 погодила узгоджувальну частину дозволу № 08879-05 на розміщення ОЗР, видану Головним управлінням контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном м. Києва.

Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на звернення TOB "О.М.С." надав названому товариству та Підприємству інформацію про те, що до комунальної власності територіальної громади м. Києва належить частина нежитлового приміщення загальною площею 2017 м2 за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 136, а частина приміщення загальною площею 6 968,3 м2 є приватною власністю.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 910/9583/14 за первісним позовом Підприємства до ФОП ОСОБА_7 про стягнення 24 307, 58 грн. та зустрічним позовом ФОП ОСОБА_7 до Підприємства про визнання договору недійсним: у первісному позові відмовлено; зустрічний позов задоволено; визнано недійсним згаданий договір № 235/12. Цим рішенням встановлено, що Підприємство ввело ФОП ОСОБА_7 в оману при укладанні договору від 02.07.2012 № 235/12.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2014 зазначене рішення місцевого господарського суду та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2014 з тієї ж справи залишено без змін.

Таким чином, територіальне відділення АМК в оспорюваному рішенні дійшло обґрунтованих висновків.

Посилання Підприємства на те, що розміри оплати за надання місця для розміщення реклами встановлюються місцевими радами та ним було припинено нарахування на момент прийняття оспорюваного рішення не приймаються, оскільки Підприємство зловживало своїм монопольним становищем та нараховувало плату за договором від 07.07.2012 № 235/12, не маючи законних підстав для цього.

Не приймається також посилання на обставини, встановлені у справі № 910/11522/14, оскільки рішення у згаданій справі на час прийняття постанови апеляційної інстанції від 01.07.2015 з даної справи № 910/2699/15-г не набрало законної сили.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення.

Відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції":

- суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо, зокрема, на цьому ринку у нього немає жодного конкурента (частина перша статті 12);

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина перша статті 13);

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 1 частини другої статті 13);

- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем (пункт 2 статті 50);

- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 2 статті 50 цього Закону накладаються штрафи у розмір, передбаченому абзацом другим частини другої статті 52 названого Закону.

З огляду на наведені законодавчі приписи та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, з'ясувавши, зокрема, відсутність доказів наявності у Підприємства конкурентів на відповідному ринку товару та неправомірність нарахування ним ФОП ОСОБА_7 і отримання від неї плати за право тимчасового користування місцем для розміщення ОЗР, попередні судові інстанції дійшли заснованих на законі висновків про правильність кваліфікації згідно з оспореним рішенням дій Підприємства як зловживання монопольним (домінуючим) становищем, а, отже, й про відсутність підстав для визнання такого рішення недійсним.

Доводи касаційної скарги даних висновків не спростовують.

Так, ні зі змісту оскаржуваних судових рішень, ані з інших матеріалів справи не вбачається, щоб відповідач у ній або інший орган Антимонопольного комітету України "розглянув спір, пов'язаний з укладенням, зміною, розірванням господарських договорів, робив висновки з цього приводу та виносив відповідні рішення".

Ні територіальне відділення АМК, ані господарські суди у розгляді даної справи не заперечували, що "визнання розміру нарахувань за право тимчасового користування місцями не входить до повноважень та не встановлюються самостійно КП "Київреклама". У даній справі взагалі не йшлося про визначення РОЗМІРУ нарахувань, а йшлося про те, що ВСІ такі нарахування (яким би не був їх розмір) здійснювалися Підприємством ФОП ОСОБА_7 неправомірно, із зловживанням цим підприємством своїм монопольним (домінуючим) становищем на згаданому ринку.

Довод скаржника про те, що КП "Київреклама" станом на 24.09.2014 вже не здійснювало нарахування ФОП ОСОБА_7 відповідно до постанови суду" ніякими доказами, що були б подані до судів попередніх інстанцій, не підтверджений, а касаційна інстанція в силу частини другої статті 1117 ГПК України не вправі встановити пов'язані з цим обставини та здійснювати збирання і оцінку доказів.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання скаржника на судове рішення зі справи № 910/11522/14, оскільки: як з'ясовано тим же судом, на час розгляду ним даної справи № 910/2699/15-г відповідне рішення не набрало законної сили; між тим згідно з частиною третьою статті 35 ГПК України преюдиційне значення надається обставинам, встановленим тільки таким рішенням суду у, зокрема, господарській справі, яке набрало законної сили.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 зі справи № 910/2699/15-г залишити без змін, а касаційну скаргу комунального підприємства "Київреклама" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Львов

Суддя В. Палій