Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2016 року Справа № 914/2508/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 (головуючий суддя Якімець Г.Г., судді Бойко С.М., Бонк Т.Б.)на рішенняГосподарського суду Львівської області від 15.09.2015 (суддя Запотічняк О.Д.)у справі№ 914/2508/15 Господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна"дофізичної особи - підприємця ОСОБА_4простягнення 46911,90 грн.,

за участю представниківпозивачане з'явились,відповідачане з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.09.2015 у справі №914/2508/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2015, у задоволенні позовних Товариства з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 вимог про стягнення 46911,90 грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій у вказаній частині було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 2 ст. 180, ч. 1 ст. 284, ч. 1 ст. 286 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 35, 43 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етол-Україна" (в тексті договору - орендодавець, згідно з протоколом №1 від 27.01.2014 загальних зборів товариства найменування змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна") та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (в тексті договору - орендар) 14.11.2012 укладено договір оренди №15, відповідно до умов якого (п. 1.1 договору) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування торгове приміщення згідно плану-схеми та акта приймання-передачі у торговому комплексі "Галерея", що знаходиться за адресою: м. Трускавець, вул. Шевченка,14, для використання під торгівлю чоловічим взуттям та супутніми аксесуарами з умовою доповнення асортименту товарів іншими брендами не більше 20% від загальної кількості одиниць товарів.

Згідно з п. 2.1 Договору орендар вступає у платне строкове користування об'єктом оренди у термін визначений в договорі, але не раніше дати підписання акту приймання-передачі об'єкта оренди, який є невід'ємною частиною договору.

За умовами п. 2.5 Договору, обов'язок скласти акт приймання-передачі покладається на сторону, яка передає об'єкт оренди іншій стороні договору.

У розділі 5 Договору сторонами погоджено, зокрема, обов'язок орендодавця не пізніше 10 робочих днів з моменту підписання акта приймання-передачі передати орендарю об'єкт оренди.

Відповідно до умов п. 4.1, 4.7 договору орендар зобов'язався прийняти за актом приймання-передачі об'єкт оренди та повернути його за актом у випадку закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання.

Таким чином, враховуючи умови укладеного між сторонами договору, судами вірно відзначено, що фактичне виникнення між сторонами відносин оренди майна пов'язане із безпосередньою передачею об'єкта оренда орендарю за актом приймання-передачі.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає про несплату відповідачем рахунків за користування орендованим приміщенням за період з травня по жовтень 2013 та виникнення заборгованості за неналежне виконання договірних зобов'язань у розмірі 46911,90 грн., з яких: 27183,54 грн. основного боргу 3483,95 грн. пені, 788,70 грн. 3% річних та 15455,71 грн. інфляційних втрат.

Судами встановлено, що акт від 12.05.2013 приймання-передачі площі в торговому комплексі розміром 43,4 кв. м не підписаний з боку орендаря, а відтак не може вважатись належним доказом, в розумінні ст. 34 ГПК України, передачі майна в оренду. Докази надіслання такого акта орендарю для його підписання чи вручення йому особисто в матеріалах справи також відсутні.

Також, як встановлено судами, орендарем не підписаний і складений орендодавцем акт від 15.10.2013 про повернення майна орендодавцю. В той же час такий акт мав складати орендар як сторона, котра передає об'єкт оренди іншій стороні договору за умовами п. 2.5 Договору.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків згідно зі ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 ЦК України).

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч.1 ст.283 ГК України).

Положеннями ч. 6 ст. 283 ГК України визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За приписами ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

У п. 3.3 Договору сторонами визначено, що орендар сплачує орендну плату, яка визначена у гривнях відповідно до 3.1 договору.

Як встановлено судами, згідно з п. 3.1 Договору для об'єкта оренди загальною площею 43,4 метри квадратні сторони узгодили ставку орендної плати в розмірі (не зазначено) грн., в т.ч. ПДВ за кожен місяць оренди. Сторони дійшли згоди про встановлення для ставки орендної плати грошового еквіваленту в іноземній валюті. Як еквівалент (не зазначено) грн. сторони приймають 25 доларів США за курсом продажу долара США на міжбанківському валютному ринку, що становить (не зазначено) грн. за 1 дол. США.

Сторонами у п. 3.9 Договору передбачено, що орендна плата розраховується на підставі п. 3.1 за формулою, що наведена в Додатку 4.

Додаток № 4, на який міститься посилання у п. 3.1 Договору, до матеріалів справи не наданий.

Як відзначено судами, з положень договору є незрозумілим, який саме розмір орендної підлягав сплаті орендарем - з розрахунку 25 доларів США за 1 кв. м чи за місяць тощо.

З наведеного судами встановлено, що сторони не дійшли згоди про ціну договору - розмір орендної плати, яку зобов'язаний сплачувати орендар, а заявлені позивачем суми орендної плати встановлені орендодавцем в односторонньому порядку без погодження ціни договору з орендарем.

Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 2 ст. 180 ГК України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Наведене положення кореспондується з ч. 1 ст. 638 ЦК України.

Відповідно до 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Положенням ч. 2 ст. 189 ГК України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі в гривнях.

Згідно з ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди, строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до п. п. 3.5, 3.6 Договору орендар зобов'язався здійснювати орендну плату та комунальні платежі, які включають вартість електроспоживання (за показником індивідуального лічильника об'єкта оренди та частки за загальним показником торгового центу), водопостачання, водовідведення, газоспоживання, забезпечення роботи та сервісного обслуговування системи охорони, забезпечення роботи адміністративного персоналу, прибирання (зовнішнє, внутрішнє), сервісне обслуговування ескалаторів, систем опалення, кондиціювання, вентиляції, вивіз сміття, облагородження прибудинкової території, сезонні святкові декорації, оплата джерел зв'язку (телефонна лінія, WI-FI Інтернет) та інші платежі, що забезпечують функціонування та обслуговування торгового центру. Величина комунальних платежів є змінною та носить сезонний характер, проте не повинна перевищувати суму, еквівалентну 10 доларам за метр квадратний за курсом гривні до долара США, встановленого на дату виставлення рахунку за курсом продажу долара США на міжбанківському валютному ринку.

Пунктом 3.7 Договору сторонами погоджено, що орендар проводить оплату орендних та комунальних платежів на поточний рахунок орендодавця шляхом щомісячних перерахувань або в інший не заборонений законодавством України спосіб на підставі виставлених орендодавцем рахунків протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту виставлення рахунка. Рахунок виставляється орендодавцем щомісячно до 10 числа кожного місяця.

Судами встановлено, що позивачем не підтверджено вручення відповідачу чи його представнику рахунків на оплату орендних та комунальних платежів, як і надіслання таких поштовим зв'язком, а долучені до справи рахунки підписані тільки орендодавцем, на них відсутні будь-які відмітки про отримання орендарем. Таким чином позивачем не доведено факту виставлення відповідачу рахунків за травень-жовтень 2013 року.

Відповідно до банківської виписки фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 07.11.2013 перераховано на користь позивача кошти в сумі 21000,00 грн. в якості оплати за послуги згідно з договором № 15 від 14.11.2012. Як встановлено судами, з банківської виписки не вбачається, за який період перераховані ці кошти та чи були спрямовані такі на оплату за фактичне користування об'єктом оренди або на сплату гарантійного платежу в порядку п. 3.10 Договору.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна зі сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивачем такі обставини не доведено.

Зважаючи на викладене вище, враховуючи, що позивачем не доведено передачі майна відповідачу в оренду та отримання орендарем рахунків на оплату, за відсутності погодження сторонами ціни договору (орендної плати), суди дійшли вірного висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 27183,54 грн.

Як підставу для нарахування пері позивачем зазначено п. 6.2 договору, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 6 ст. 231 ГК України.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 6.12. Договору за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар несе відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

Проте розміру пені сторони в договорі не передбачили.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з недоведеністю неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань та існування заборгованості за договором судами правомірно відмовлено у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3483,95 грн. пені, 3% річних у розмірі 788,70 грн. та 15455,71 грн. інфляційних втрат через безпідставність їх нарахування.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 у справі №914/2508/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова