Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.05.2015 року у справі №910/2067/14
Постанова ВГСУ від 21.10.2014 року у справі №910/2067/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2014 року Справа № 910/2067/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого -Білошкап О.В., суддів -Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я.,

за участю представників:

Комунального підприємства "Київський іподром" - Панченка В.В.,

Генеральної прокуратури України - Збарих С.М.,

ОСОБА_6,

Київського міського центру зайнятості - Клименко Ю.С.,

Київської міської державної адміністрації - Ящук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Комунального підприємства "Київський іподром" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 та ухвалу господарського суду міста Києва від 07.07.2014 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_6 по справі № 910/2067/14 за заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" про визнання банкрутом Комунального підприємства "Київський іподром", -

в с т а н о в и в:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2014 року (суддя Мандичев Д.В.) зокрема, визнано ОСОБА_6 кредитором комунального підприємства "Київський іподром" з грошовими вимогами на суму 46 218,00 грн., з яких 1 218,00 грн. - вимоги першої черги, 45 000,00 грн. - вимоги четвертої черги та затверджено окремо внесені вимоги ОСОБА_6 у розмірі 7 613,88 грн. - вимоги першої черги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 (колегія суддів: Разіна Т.І. - головуючий, Доманська М.Л., Остапенко О.М.) апеляційну скаргу комунального підприємства "Київський іподром" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду міста Києва від 07.07.2014 в частині визнання вимог ОСОБА_6 до боржника в розмірі 53 831,88 грн. залишено без змін.

Комунальне підприємство "Київський іподром" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 та ухвалу господарського суду міста Києва від 07.07.2014 в частині задоволення кредиторських вимог ОСОБА_6 в розмірі 53 831,88 грн. скасувати, пославшись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник КП "Київський іподром" уточнив вимоги касаційної скарги та просив суд постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 та ухвалу господарського суду міста Києва від 07.07.2014 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_6 скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УкрЕнергоПоліс" звернулося до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство відносно комунального підприємства "Київський іподром" у зв'язку з неспроможністю підприємства сплатити заборгованість.

Ухвалою господарського суду міста Києва в 13.02.2014 № 910/2067/14 прийнято заяву про порушення справи про банкрутство до розгляду та призначено підготовче засідання суду та зобов'язано арбітражного керуючого Щербаня О. М. надати суду заяву про участь у справі.

Ухвалою господарського суду міста від 05.03.2014 порушено провадження по справі про банкрутство Комунального підприємства "Київський іподром", визнано грошові вимоги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" до комунального підприємства "Київський іподром" в розмірі 645 337,91 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство комунального підприємства "Київський іподром". Призначено розпорядником майна комунального підприємства "Київський іподром" арбітражного керуючого Щербаня Олексія Миколайовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) НОМЕР_1 від 13.02.2013; визначено дату проведення попереднього судового засідання.

ОСОБА_6 звернувся до суду з заявою про визнання його грошових вимог до боржника з врахуванням уточнень на суму 181456,46 грн.

Визнаючи грошові вимоги ОСОБА_6 на суму 46 218,00 грн., з яких 1 218,00 грн. - вимоги першої черги, 45 000,00 грн. - вимоги четвертої черги та затверджуючи окремо внесені вимоги ОСОБА_6 у розмірі 7 613,88 грн. - вимоги першої черги, суд першої інстанції послався на їх обґрунтованість та підтвердженість належними доказами.

Відмовлено ОСОБА_6 у визнанні вимог в розмірі 128 842,58 грн., а саме, в розмірі 65 000,00 грн. - внаслідок застосування до вимог строку позовної давності, а в розмірі 63 842,58 грн. - за їх необґрунтованістю.

При цьому, суд першої інстанції керувався ст. 18 Закону України "Про відпустку", ст.ст. 23, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 257, 258, 526, ч. 4 ст. 267 ЦК України, ст. 40 Кодексу законів про працю України, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньомісячної заробітної плати".

Суд апеляційної інстанції визнав висновки суду першої інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Отже, грошові вимоги, що заявляються до боржника, мають бути підтверджені відповідними та належними доказами та такими, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.04.2014р., тобто у тридцятиденний термін, передбачений ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ОСОБА_6 звернувся до суду з заявою про визнання його грошових вимог до боржника на суму 181456,46 грн. ( з врахуванням заяви про уточнення від 02.06.2014 року), посилаючись на те, що він перебував з КП "Київський іподром" у трудових відносинах і при звільнені з КП "Київський іподром" йому не було виплачено заробітну плату за періоди з 05.10.2011-31.12.2011, 03.01.2012-06.01.2012 та 07.02.2012 - 04.04.2014 року в розмірі 70 238,46 грн.

Крім цього, ОСОБА_6 послався на те, що між ним та КП "Київський іподром" 01.10.2010 було укладено договір поставки продукції 01/01 загальною вартістю 120 000,00 грн.

Боржник умови вказаного договору виконав частково, у зв'язку з чим заборгованість КП "Київський іподром" на час порушення справи про банкрутство складає 110 000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначаються: розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, які вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство або ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 22 цього Закону.

Тобто, при проведенні попереднього засідання господарський суд зобов'язаний, зокрема, розглянути вимоги кредиторів щодо яких були заперечення боржника та які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів і за результатами їх розгляду вирішити питання про включення або не включення цих вимог до реєстру вимог кредиторів з визначенням їх розміру.

Якщо господарський суд дійде висновку, що спірні вимоги кредитора обґрунтовані та підтверджені відповідними документами, такі вимоги визнаються судом; в іншому випадку у задоволенні таких вимог суд відмовляє повністю або частково, однак, суд у будь-якому випадку повинен зробити обґрунтований висновок щодо поданої заяви.

Отже, обов'язок розгляду грошових вимог та надання правового аналізу поданих кредитором письмових доказів, підставам виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру та змісту, а також обов'язок встановлення розміру та моменту виникнення грошових вимог покладений на господарський суд.

При цьому, суду необхідно дослідити підстави виникнення грошових вимог, їх розмір, обґрунтованість, підтвердження відповідними документами та інше, тобто перевірити відповідність законодавству вимог кредиторів.

Незважаючи на визнання чи невизнання боржником грошових вимог кредиторів, суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені вимоги ОСОБА_6 боржником не визнані.

Розглянувши кредиторські вимоги ОСОБА_6 щодо заробітної плати та визнавши їх на суму 7 613,88 грн., суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на те, що у боржника наявний обов'язок перед заявником здійснити виплату заробітної плати за період 05.10.2011-31.12.2011 та 03.01.2012-06.01.2012р.

Судом першої інстанції не було прийнято до уваги заперечення боржника про відсутність підстав для виплати заробітної плати ОСОБА_6 за період з 05.10.2011-31.12.2011 та 03.01.2012-06.01.2012р. у зв'язку з відсутністю на роботі.

При цьому суд зазначив, що боржник не скористався своїм правом, передбаченим ст.40 КЗпП України розірвати трудовий договір - контракт у зв'язку з вчиненням прогулу.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Отже, стаття 40 КЗпП України передбачає право, а не обов'язок власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір з працівником у випадку прогулу.

Згідно ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, суду першої інстанції необхідно було перевірити чи виконував свої трудові обов'язки ОСОБА_6 в період 05.10.2011-31.12.2011 та 03.01.2012-06.01.2012р., дослідити відповідні докази, на які посилалися сторони (табелі обліку робочого часу та акти про відсутність заявника на робочому місці) та надати їм відповідну правову оцінку, в залежності від встановленого вирішити питання про визнання вимог ОСОБА_6 щодо виплати заробітної плати за фактично виконану ним роботу.

Визнавши кредиторські вимоги ОСОБА_6 на суму 45000, 00 грн. за договором № 01/01 поставки продукції від 01.01.2010 суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на те, що факт наявності боргу за цим договором належним чином доведений, документально підтверджений та боржником не спростований.

Однак, суд першої інстанції не звернув уваги та не надав належної оцінки запереченням боржника про те, що договір № 01/01 поставки продукції від 01.01.2010 взагалі не укладався і ОСОБА_6 ніякої продукції до підприємства не поставляв, ОСОБА_6 було виплачено 10 000,00 грн. відповідно до іншого договору.

Ухвалами суду першої інстанції від 12.05.2014р, 02.06.2014р, 18.06.2014р. було зобов'язано ОСОБА_6 надати оригінали договору № 01/01 поставки продукції від 01.01.2010 та акти приймання - передачі продукції від 29.01.2010.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, що судом першої інстанції було досліджено оригінали зазначених документів.

Суд апеляційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув на залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

При цьому, згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Всупереч вимог чинного законодавства, суд апеляційної інстанції не розглянув в повному обсязі доводи, які були викладені в поданій апеляційній скарзі КП "Київський іподром" та належним чином не перевірив висновки суду першої інстанції.

Вказане порушення норм процесуального права унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Вказане порушення норм процесуального права унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи.

Згідно ч.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду приходить до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 та ухвала господарського суду міста Києва від 07.07.2014 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_6 прийняті з порушенням норм ст.43 ГПК України, без повного та всебічного дослідження всіх суттєвих обставин справи, тому підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київський іподром" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 та ухвалу господарського суду міста Києва від 07.07.2014 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_6 по справі № 910/2067/14 скасувати.

Справу № 910/2067/14 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_6 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий: Білошкап О.В. Судді:Катеринчук Л.Й. Погребняк В.Я.