Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2014 року Справа № 5011-55/13221-2012

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 р. (головуючий суддя Тарасенко К.В., судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 03.02.2014 р. (головуючий суддя Васильченко Т.В., судді Марченко О.В., Нечай О.В.)у справі№ 5011-55/13221-2012 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг",треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - ОСОБА_6, 2. Відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві,провизнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,за участю представників:позивачане з'явились;відповідачане з'явились;третіх осібне з'явились;

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 р. у справі № 5011-55/13221-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 р., позов задоволено повністю: визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 661, про повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР" крана баштового Linden-Comansa Crane 10LC140 (40,6 m) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг".

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема п. 8 Переліку документів за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки згідно з вказаним написом було повернуто лише предмет лізингу без заборгованості за договором, а тому встановлення її розміру та безспірності не впливає на правомірність вчиненого виконавчого напису.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР" 08.02.2008 р. було укладено договір фінансового лізингу № КL 080108 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору лізингодавець набуває (купує) у продавця майно, вказане лізингоодержувачем, і надає лізингоодержувачу право на час строку лізингу володіти і користуватися ним в порядку цього договору та на умовах фінансового лізингу, а лізингоодержувач зобов'язується оплачувати лізингові платежі, встановлені в графіку платежів. Після завершення строку лізингу, у разі виконання лізингоодержувачем всіх умов цього договору, майно передається у власність лізингоодержувачу.

Згідно з пунктом "а" розділу "Спеціальні умови фінансування" сторонами узгоджено, що предметом Договору фінансового лізингу є кран баштовий Linden-Comansa Crane 10LC140 (40,6 m), 2008 р. в., новий, вартістю 2.255.850,28 грн., в т.ч. ПДВ, у комплекті: контр-стріла в зборі з вантажами, анкерний пристрій, башта крану в зборі, стріла в зборі, електронні датчики, механізм повороту, візок з механізмом переміщення, механізм підйому, попереджувальна світлова сигналізація, координатний захист, кабіна в зборі, реєстратор параметрів, інструкція по експлуатації).

20.03.2008 р. між сторонами був підписаний акт прийому-передачі предмета лізингу.

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що всі платежі, які виплачуються лізингодавцю на підставі цього договору, лізингоодержувач виконує в строки і на умовах, вказаних в "Спеціальних умовах фінансування" і уточненому графіку платежів.

Згідно з п. 10.4 Договору якщо лізингоодержувач порушує умови договору або відмовляється усунути порушення умов договору, лізингодавець має право провести повернення майна та/або стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Як визначено сторонами в п. 11.5 Договору, останній може бути розірваний лізингодавцем в односторонньому порядку без звернення до суду, якщо лізингоодержувач істотно порушив цей договір або істотно порушує інший (інші) укладений (укладені) між сторонами договір (договори) фінансового лізингу незалежно від належного або не належного виконання цього договору. Розірвання договору відбувається шляхом направлення лізингоодержувачу повідомлення про розірвання договору за 10 календарних днів до дати розірвання. При цьому істотним порушенням вважається, зокрема, ситуація, коли лізингоодержувач більше одного місяця прострочив оплату хоча б одного лізингового платежу або більш ніж на один місяць запізнюється з оплатою неустойки і/або штрафу, встановленого цим договором.

Згідно з п. 11.6 договору коли лізингоодержувач істотно порушує даний договір, то лізингодавець має право вимагати, щоб лізингоодержувач через певний час, але не пізніше п'ятнадцяти робочих днів, усунув вчинене порушення, якщо це можливо за даних обставин. Лише у випадку, якщо лізингоодержувач не усунув порушення у вказаний строк, то лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача заплатити за предмет лізингу лізингодавцю всі лізингові платежі і неустойку (пеню та штрафи), які залишилися, до кінця строку лізингу, та після повної і належної оплати лізингоодержувача передати йому у власність предмет лізингу або розірвати договір. Після розірвання даного договору лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача повернути йому предмет лізингу, заплатити лізингодавцю борги, строк оплати яких наступив до дня розірвання договору, неоплачену вартість предмету лізингу на дату розірвання договору та штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від неоплаченої вартості предмету лізингу. Також лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача покрити всі витрати, які були пов'язані з розривом договору. Лізингоодержувач повинен повернути лізингодавцю предмет лізингу в такому стані, в якому одержав його, беручи до уваги нормальний знос. Коли лізингоодержувач не прибув, щоб передати предмет лізингу, то лізингодавець має право узяти його одноособово.

Відповідно до п. 11.7 договору в разі виставлення вимоги у випадку дострокового розірвання даного договору лізингоодержувач зобов'язується протягом 2 (двох) календарних днів з моменту розірвання даного договору передати лізингодавцю майно. Майно має бути передано уповноваженому представнику лізингодавця за місцем знаходженням лізингодавця або у іншому, заздалегідь вказаному лізингодавцем, місці.

Як встановлено судами, відповідачем було надіслано позивачу повідомлення №19/09 від 13.09.2011 р. про розірвання договору № KL 080108 від 08.02.2008 р., в якому повідомлялося про те, що у зв'язку з наявністю заборгованості відповідач розриває з 23.09.2011 р. договір фінансового лізингу на підставі п. п. 11.5, 11.6 договору. Крім того, у зазначеному листі відповідачем також вказано, що у зв'язку з розірванням договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг" вимагає від позивача не пізніше 26.09.2011 р. повернути кран баштовий Linden-Comansa Crane 10LC140 (40,6m), 2008 р. в., серійний номер 15569. Додатком до цього листа відповідачем було додано рахунок-фактуру № СФ-0002633 від 13.09.2011 р. на загальну суму 3.733.351,72 грн.

Факт отримання позивачем повідомлення про розірвання договору від 13.09.2011р. за № 19/09 підтверджується повідомленням про вручення цінного листа.

Згідно з повідомленням про розірвання договору від 13.09.2011 р. за № 19/09 та уточненим графіком платежів позивач повинен був оплатити чергові лізингові платежі 15.07.2009 p., 15.08.2009 p., 15.09.2009 р, 15.10.2009 p., 15.11.2009 p., 15.12.2009 p., 15.01.2010 p., 15.02.2010 p., 15.03.2010 p., 15.04.2010 p., 15.05.2010 p., 15.06.2010 p., 15.07.2010 p., 15.08.2010 p., 15.09.2010 p., 15.10.2010 p., 15.11.2010 p., 15.12.2010 p., 15.01.2011 p., 15.02.2011 p. та 20.03.2011 p..

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, вказані лізингові платежі не були сплачені лізингоодержувачем і станом на 13.09.2011 р. лізингоодержувач прострочив оплату лізингових платежів на 790 календарних днів.

В силу положень ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". При цьому відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову. Таким чином, за змістом приписів вказаної норми Закону, відмова лізингодавця від договору лізингу повинна передувати у часі реалізації лізингодавцем права вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Судами встановлено, що згідно з карткою рахунку 631 за період з 01.02.2008 р. по 30.09.2012 р. позивач сплатив на користь відповідача 1.902.341,47 грн. за договором лізингу і остання сплата відбулась 15.02.2011 р. на суму 10.000,00 грн.

Згідно ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З урахуванням наведеного судами встановлено, що договір лізингу був правомірно розірваний відповідачем в односторонньому порядку з 23.09.2011 р.

В подальшому відповідач звернувся до приватного нотаріуса з заявою № 02/04 від 10.04.2012 р. про вчинення виконавчого напису про повернення предмета лізингу.Як встановлено судами, до заяви відповідач надав нотаріусу оригінал договору, копію рахунку-фактури № СФ-0002633 від 13.09.2011 р. з відміткою про несплату платежів після вручення повідомлення про розірвання договору, копію опису вкладення у поштове відправлення, копію фіскального чеку, повідомлення про вручення поштового відправлення.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 14.05.2012 р. було вчинено виконавчий напис за № 661 про повернення лізингоодержувачем на користь лізингодавця предмета фінансового лізингу, а саме: крана баштового Linden-Comansa Crane 10LC140 (40,6m), 2008 р. в., серійний номер 15569 (технічна характеристика: висота під гаком - 40,6 м; довжина стріли - 60,0 м; вантажопідйомність на кінці стріли - 2000 кг; максимальна вантажопідйомність - 8000 кг), вартістю 1.697.585,05 грн., в т.ч. ПДВ.

Суди попередніх інстанцій, визнаючи вказаний напис таким, що не підлягає виконанню, виходили із того, що документи, на підставі яких нотаріус вчиняв виконавчий напис, не підтверджують безспірності вимог кредитора (відповідача) до боржника (позивача), повідомлення про розірвання договору та рахунок-фактура № СФ-0002633 від 13.09.2011 р. не є такими первинними документами на підтвердження відповідних обставин, нотаріус не досліджував первинних бухгалтерських документів (платіжних доручень, меморіальних ордерів тощо) про часткове погашення позивачем лізингових платежів, а розмір лізингових платежів, відсотків та пені, визначений відповідачем у рахунку-фактурі № СФ-0002633 від 13.09.2011 р. на суму 3.733.351,72 грн., є відмінним від розміру, зазначеного приватним нотаріусом у виконавчому написі, на суму 3.767.497,17 грн.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком судів попепередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Як встановлено судами, спірний виконавчий напис не містить вимог щодо стягнення грошової заборгованості.

В даному випадку йдеться про іншу відповідальність боржника, а саме про обов'язок повернути предмет лізингу.

Таким чином, згідно з вимогами ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус мав встановити безспірність саме обов'язку повернути предмет лізингу.

Згідно з абз. 2, 3 п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24.10.2011 р. № 10 спори про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК України. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, статей 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Таким чином, господарські суди не перевіряють правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні, оскільки нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт підлягають окремому оскарженню до суду.

Господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють лише належність кредитора, права на повернення предмета лізингу, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, за яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню.

Згідно з ч. 2 ст. 87 Закону України "Про нотаріат" перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. п. 284 та 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р., заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 (надалі - Перелік), і при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у цьому переліку.

Відповідно до п. 1 цього Переліку документів для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Крім того згідно з п. 8 Переліку для одержання виконавчого напису за договорами лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу, подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Як вже зазначалось, судами встановлено, що спірний виконавчий напис був вчинений нотаріусом на підставі заяви про вчинення виконавчого напису №02/04 від 10.04.2012 р., договору №KL080108 від 08.02.2008 р. фінансового лізингу, рахунку-фактури №СФ-0002633 від 13.09.2011 р. з відміткою про несплату платежів після вручення повідомлення про розірвання договору, повідомлення № 19/09 від 13.09.2011 р. про розірвання договору, опису вкладення у цінний лист на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР", квитанції Укрпошти про відправлення цінного листа на ім'я позивача та повідомлення про вручення поштового відправлення.

Отже, нотаріус отримав всі необхідні документи для вчинення виконавчого напису, визначені п. 8 Переліку.

Таким чином, доводи про невідповідність поданих документів Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172, є необґрунтованими.

Як зазначалось вище, згідно з вимогами ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус мав встановити безспірність обов'язку повернути предмет лізингу.

Нотаріус, як і суди першої та апеляційної інстанцій (з урахуванням всіх наведених вище фактичних обставин в їх сукупності), встановили наявність у позивача заборгованості за лізинговими платежами, а також те, що договір лізингу був правомірно розірваний відповідачем в односторонньому порядку. Відтак, згідно зі ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" обов'язок позивача повернути предмет лізингу є безспірним.

Колегія суддів враховує, що розмір лізингових платежів, відсотків та пені, визначений відповідачем у рахунку-фактурі № СФ-0002633 від 13.09.2011 р. на суму 3.733.351,72 грн., є відмінним від розміру, зазначеного приватним нотаріусом у виконавчому написі, на суму 3.767.497,17 грн. Однак наведена різниця пояснюється тим, що розірвання договору не зупиняє виконання боржником зобов'язань щодо повернення предмету лізингу, сплати заборгованості з лізингових платежів і не припиняє заходів (в т.ч. нарахування штрафних санкцій), спрямованих на їх забезпечення згідно з умовами договору та положеннями законодавства.

Окремо колегія суддів відзначає, що розмір грошового боргу, вказаний у виконавчому написі, має інформативний характер, оскільки в даному випадку за виконавчим написом повертається лише предмет лізингу, а не сама заборгованість.

Враховуючи все вище викладене, колегія суддів на підставі встановлених судами обставин справи дійшла висновку про відсутність об'єктивних обставин для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з підстав, визначених судами.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення, припинити провадження у справі.

Оскільки колегією суддів встановлено, що фактичні обставини в цій справі з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущено помилки в застосуванні норм матеріального права, через що висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 р. скасувати та рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 р. у справі №5011-55/13221-2012 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР" (03150, м. Київ, вул. А.Барбюса, 5-В, ЄДРПОУ 13671204) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 5, ЄДРПОУ 34003114) 852, 60 грн. судових витрат.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова