Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 916/3917/15 Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Студенця В.І.,суддів:Грека Б.М., Прокопанич Г.К.,за участю представників сторін позивача - Ільченко К.Р.; відповідача - Коротков С.О.;розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торгівельний порт"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від11.02.2016у справі № 916/3917/15за позовомДержавного підприємства "Іллічівський морський торгівельний порт"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс"простягнення 355 704, 13 грн

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Іллічівський морський торгівельний порт" (далі - ДП "Іллічівський морський торгівельний порт") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" (далі - ТОВ "Транс-Сервіс") про стягнення 78 297, 38 грн пені, 4 621, 39 грн 3% річних, 272 785, 36 грн втрат від інфляції.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.09.2015 порушено провадження у справі № 916/3917/15 за позовом ДП "Іллічівський морський торгівельний порт" до ТОВ "Транс-Сервіс" про стягнення 355 704, 13 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області (суддя Панченко О.Л.) від позовні вимоги задоволено частково, суд стягнув з ТОВ "Транс-Сервіс" на користь ДП "Іллічівський морський торгівельний порт" інфляційні витрати в сумі 272 785, 36 грн, 3% річних у сумі 3 648, 51 грн, пеню в сумі 64 046, 29 грн, в решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Будішевська Л.О., судді Мишкіна М.А., Таран С.В.) від 11.02.2016 рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2015 змінено, резолютивну частину викладено в іншій редакції, згідно з якою позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Транс-Сервіс" на користь ДП "Іллічівський морський торгівельний порт" інфляційні витрати в сумі 227 629, 95 грн, 3 % річних в сумі 3 648, 51 грн, пеню в сумі 19 213, 89 грн, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.02.2016, ДП "Іллічівський морський торгівельний порт" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати частково, а саме в частині зменшення розміру пені на суму 44 832, 40 грн та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушенго норми матеріального права, зокрема ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, а також процесуального права, а саме ч. 3 ст. 83 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду від 18.04.2016 касаційну скаргу ДП "Іллічівський морський торгівельний порт" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.05.2016.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами між ДП "Іллічівський морський торговельний порт" та ТОВ "Транс-Сервіс" (компанія) 03.06.2014 було укладено договір №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури ДП "Іллічівський морський торговельний порт", згідно з п.1.1. якого компанія здійснює пайову участь в утриманні інфраструктури ДП "Іллічівський морський торговельний порт" шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ДП "Іллічівський морський торговельний порт", а ДП "Іллічівський морський торговельний порт" приймає дані грошові кошти на свій поточний рахунок та сприяє створенню усіх необхідних умов для здійснення компанією діяльності на території ДП "Іллічівський морський торговельний порт".

Розділом 2 договору передбачено порядок розрахунків між сторонами.

Ціною договору є грошова сума, яка перераховується компанією ДП "Іллічівський морський торговельний порт" протягом строку дії договору та розраховується за формулою, визначеною в п.2.1 договору.

Відповідно до п.2.3. договору розраховану за формулою- 1 грошову суму компанія зобов'язана оплачувати ДП "Іллічівський морський торговельний порт" щомісячно, за результатами роботи за попередній (звітний) місяць, не пізніше 10 (десятого) числа кожного місяця, наступного за звітним.

Зазначена в договорі ставка наведена без урахування ПДВ, ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України (п.2.6 договору).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором.

За несвоєчасну або неповну сплату коштів пайової участі компанія сплачує ДП "Іллічівський морський торговельний порт" пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на дату нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. При цьому, якщо на дату нарахування пені діяло декілька розмірів облікової ставки Національного банку України, застосовується найвища ставка (п.4.2 договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що ДП "Іллічівський морський торгівельний порт" зобов'язання відповідно до договору №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури ДП "Іллічівський морський торговельний порт" від 03.06.2014 були виконані, а ТОВ "Транс-Сервіс" неналежно виконані взяті на себе зобов'язання щодо строків оплати, у зв'язку з чим ДП "Іллічівський морський торговельний порт" звернулося до суду з позовом, в якому просило відповідно до п.4.2. договору стягнути з ТОВ "Транс-Сервіс" пеню в сумі 78 297, 38 грн, 3% річних у сумі 4 621, 39 грн та інфляційні втрати в сумі 272 785, 36 грн.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Розмір штрафних санкцій, відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позовних вимог, встановив, що в розрахунках пені та 3% річних позивачем в кількість днів прострочення зобов'язання включений день оплати, що призвело до завищення їх суми. При цьому, здійснений судом першої інстанції перерахунок сум пені та 3% річних відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем неправомірно нараховані інфляційні втрати за період з 11.03.2015 по 18.03.2015.

Підпункт 1.12 п.1 пленуму постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачає, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Як зазначено у п.3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, - застосовується індекс інфляції за поточний місяць, коли строк виконання зобов'язання настає після 15 числа місяця, - застосовується індекс інфляції за наступний місяць. Отже, поденний індекс інфляції не розраховується.

З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування позивачем відповідачу інфляційних втрат за період заборгованості з 11.03.2015 по 18.03.2015 за рахунком № 3791 від 28.02.2015 в розмірі 45 155, 41 грн є помилковим, оскільки настання строку платежу за лютий 2015 року відповідно до договору є - 10.03.2015 включно та у разі нездійснення оплати у цей строк та у подальшому для обрахунку враховується заборгованість, яка б мала місце на 31.03.2015, тобто за період з 01.03.2015 по 31.03.2015 та індекс інфляції за березень місяць, визначений у встановленому порядку у четвертому місяці року.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає сума 227 629, 95 грн.

При цьому, ТОВ "Транс-Сервіс" у справі подано клопотання про зменшення розміру пені, яке обґрунтовується таким.

Прострочення оплати в цілому відбулося за сім місяців, а саме за жовтень та грудень 2014 року, січень-травень 2015 року, та прострочення по п'яти з них складає кілька днів, а тому є незначним та очевидно не відповідає наслідкам невиконання зобов'язань по договору. Крім того, по рахунках №Пр/22 441 від 31.10.2014, №Пр/26 253 від 31.12.2014, №Пр/1 981 від 31.01.2015, №Пр/6 495 від 30.04.2015 та №Пр/7 717 від 31.05.2015 не заявлено інфляційне збільшення суми боргу, оскільки втрат від інфляції ДП "Іллічівський морський торговельний порт" не понесено.

ТОВ "Транс-Сервіс" були здійсненні заходи до виконання зобов'язань по договору №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури ДП "Іллічівський морський торговельний порт" від 03.06.2014 шляхом укладення з ПАТ "Банк "Восток" договору овердрафту від 23.10.2014 №ОО2014-0269 із лімітом 2,5 млн. грн під 22% річних. Тобто, шляхом залучення кредитних коштів товариством було добровільно усунуто порушення виконання обов'язків перед Портом за договором №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури ДП "Іллічівський морський торговельний порт" від 03.06.2014.

Розмір витрат за використання кредитних коштів - 22% річних за період січень-жовтень 2015 року складає 749 171, 31 грн.

Таким чином, штрафні санкції, заявлені ДП "Іллічівський морський торговельний порт" у загальному розмірі 355 704, 13 грн є в 2.1 рази менше, ніж ТОВ "Транс-Сервіс" витратив для того, щоб добровільно усунути порушення зобов'язання.

В свою чергу, сума заявленої позивачем пені в розмірі 78 297, 38 грн в 9.6 разів менше від витрат за використання кредитних коштів.

Відповідно до ст.83 ГПК України, господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст.233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 ЦК України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

У підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен брати до уваги майновий стан обох сторін і оцінювати співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи інтереси обох сторін.

З врахуванням викладеного, а також того, що ДП "Іллічівський морський торговельний порт" при розгляді справи не надано суду жодних доказів в підтвердження понесених ним збитків та інших негативних наслідків, які настали для нього через несвоєчасну оплату відповідачем пайової участі в утриманні інфраструктури ДП "Іллічівський морський торговельний порт", суд апеляційної інстанції дійшов висновку, щодо можливості зменшення розміру пені на 70%.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи ДП "Іллічівський морський торговельний порт", викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положення ч. 2 ст. 1117 не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торгівельний порт" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 у справі № 916/3917/15 - без змін.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Грек Б.М.

Прокопанич Г.К.