Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 911/4982/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівБарицької Т.Л., Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг"на рішення та на постановуГосподарського суду Київської області від 13.01.2016 Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016у справі№ 911/4982/15Господарського судуКиївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг"доПриватного акціонерного товариства "ЕПОС"простягнення 161304,97 грнза участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Панич О.В., дов. від 18.08.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.01.2016 у справі №911/4982/15 (суддя - Карпечкін Т.П.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Баранець О.М., судді - Ропій Л.М., Сітайло Л.Г.) рішення Господарського суду Київської області від 13.01.2016 у справі №911/4982/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 16.05.2016, у зв'язку з відпусткою судді Козир Т.П., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 911/4982/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.05.2016, у зв'язку з відпусткою судді Козир Т.П., для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Гольцова Л.А. (доповідач), судді - Барицька Т.Л., Іванова Л.Б.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Покупець) та відповідачем (Продавець) 11.07.2014 укладений договір №2680, за умовами якого Продавець прийняв на себе зобов'язання поставити і передати у власність Покупця продукцію відповідно до специфікації, а Покупець - оплатити її.

Згідно з п. 3.2 договору, поставка продукції Продавцем здійснюється в строки, зазначені у відповідній специфікації, але тільки після надання Покупцем письмового замовлення. Датою подачі замовлення вважається дата його направлення поштою на електронну адресу. Замовлення повинне містити перелік номенклатури (асортимент) та обсяги поставки продукції, точно відповідати по номенклатурі і не перевищувати обсяги, зазначені в специфікації.

Відповідно до специфікації від 11.07.2014 № 1, продукція має бути поставлена протягом 150 днів з дня підписання листа про наміри - 02.07.2014.

Згідно з п. 7.1 договору, у випадку прострочення поставки продукції проти строків обумовлених в договорі, Продавець сплачує неустойку у розмірі 0,3% від вартості недопоставленої продукції за кожний день прострочення. Нарахування неустойки починається з першого дня прострочення та припиняється на дату поставки продукції.

Суди зазначили, що позивач послався на поставку продукції відповідачем з порушенням строку, передбаченого для виконання зобов'язання, а саме, 03.11.2014 поставлено продукції на суму 397090,51 грн, а 04.12.2014 поставлено залишок продукції на суму 2050612,22 грн.

На переконання позивача, за накладною від 04.12.2014 прострочено поставку продукції на суму 2050612,22 грн на 5 днів з 30.11.2014 по 04.12.2014, в зв'язку з чим він просив суд стягнути з відповідача 30759,18 грн неустойки за порушення термінів поставки продукції.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому, суди встановили, що з наданого позивачем до позовної заяви замовлення на поставку №4500147189, яке надіслано на адресу Продавця у відповідності до вимог п. 3.2 договору вбачається, що воно датовано 23.07.2014, а тому строк поставки продукції, зважаючи на умови п. 3.2 договору та специфікації від 11.07.2014 № 1, припадав на кінець грудня 2014 року, тобто не порушений відповідачем.

При цьому, суди надавши оцінку листу від 02.07.2014 (відповідно до специфікації від 11.07.2014 №1, продукція має бути поставлена протягом 150 днів з дня підписання листа про наміри), на який посилається позивач як на лист про наміри, встановили, що він складений до укладення сторонами договору і його зміст стосується згоди на укладення відповідного договору і, за своїм змістом, не має ознак листа про наміри в розумінні умов договору.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст.526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст.525 ЦК України).

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Зважаючи на встановлено судами попередніх інстанцій обставини справи та зважаючи на вимоги наведеного вище законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованими висновки судів, що з огляду на відсутність факту прострочення відповідачем строків поставки продукції, до нього не підлягає застосуванню визначена позивачем відповідальність у вигляді стягнення неустойки.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 13.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі №911/4982/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.Б. ІВАНОВА