Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 909/1229/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Гольцової Л.А.

за участю представників:

позивача - Гречко Х.М.,

відповідача - Дяківа Д.І.,

третьої особи - Богачова О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватної фірми "Міф"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016

та на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.12.2015

у справі № 909/1229/15

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області

до Приватної фірми "Міф"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут "НДІпроектреконструкція"

про звільнення орендованого майна

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватної фірми "Міф" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут "НДІпроектреконструкція" про зобов'язання відповідача звільнити частину нежитлових приміщень загальною площею 369 м2, розміщених на першому та другому поверхах адміністративного будинку, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 29.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 22.12.2015 (суддя Калашник В.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 (колегія суддів у складі: суддя Дубник О.П. - головуючий, судді Скрипчук О.С., Матущак О.І.), позов задоволено. Зобов'язано відповідача звільнити частину нежитлових приміщень загальною площею 369 м2, розміщених на першому та другому поверхах адміністративного будинку, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 29. Приймаючи рішення, господарські суди виходили з того, що строк дії договору оренди державного майна № 206/05 від 15.09.2005 закінчився 15.09.2015, у зв'язку з чим відповідач безпідставно продовжує займати орендоване приміщення.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.12.2015 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги відповідач стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 57, 77 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 1 Закону України "Про судовий збір". Зокрема відповідач зауважує на тому, що у разу коли власник майна має намір використовувати його для власних потреб, він повинен письмово повідомити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення договору, у той же час на думку відповідача, господарські суди не приділили належної уваги з'ясуванню того чи дійсно майно потрібно було власнику для власних потреб. Також, скаржник зазначає про те, що позовну заяву було безпідставно прийнято до розгляду, оскільки позивачем не було сплачено судовий збір, а господарський суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі відповідача.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.12.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку позивача, договір оренди є припиненим з 15.09.2015, у зв'язку з чим господарські суди прийняли обґрунтовані рішення про зобов'язання відповідача звільнити займані приміщення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- спірне нерухоме майно належить державі в особі Верховної Ради України згідно зі Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 21.06.2005 на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 135 від 27.04.2005, а Івано-Франківська філія ДП "Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут "НДІпроектреконструкція" є балансоутримувачем цього майна;

- 15.09.2005 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, як орендодавцем, Приватною фірмою "Міф", як орендарем, Державним підприємством "Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут "НДІпроектреконструкція" Держжитлокомунгоспу України, як балансоутримувачем, укладено договір оренди державного майна № 206/05 (нотаріально посвідчений), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне майно - частину нежитлових приміщень загальною площею 369 м2 на першому та другому поверхах адміністративного будинку, що знаходиться на вул. Галицькій, 29 в м. Івано-Франківську. Цього ж числа сторонами підписано акт приймання-передачі державного майна;

- відповідно до п. 11.1 договору, цей договір укладений строком на 5 років, що діє з 15.09.2005 до 15.09.2010;

- п. 11.6 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір підлягає продовженню на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору. Чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (п. 11.8 договору);

- сторонами було продовжено строк дії договору до 15.09.2015;

- Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківської області листами № 07-05-011115 від 08.06.2015 та 07-06-01815 від 09.09.2015 звернулось до органу управління даного об'єкта оренди - Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України щодо надання дозволу на продовження зазначеного договору оренди з орендарем;

- листом № 7/21-6748 від 12.06.2015 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківської області та ПФ "Міф" про припинення дії договору оренди, оскільки до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України листом від 08.06.2015 звернулось ДП "НДІпроектреконструкція" щодо необхідності Івано-Франківській філії ДП "НДІпроектреконструкція" використовувати вказане майно для власних потреб;

- Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України листами № 7/21-7528 від 01.07.2015 та № 7/21-11877 від 05.10.2015 повідомило позивача про відмову у продовженні дії договору оренди та необхідність початку процедури повернення орендованого майна у встановленому законодавством порядку;

- позивач також листами від 10.07.2015 та від 09.10.2015 повідомив відповідача про припинення дії договору оренди від 15.09.2005 та необхідність звільнення приміщення.

Предметом спору у даній справі є наявність або відсутність у відповідача права після 15.09.2015 на користування нерухомим майном, згідно з договором оренди державного майна від 15.09.2005 № 206/05.

Спірні відносини врегульовані ст.ст. 763, 764, 785 ЦК України, ст.ст. 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки припинення або розірвання договору оренди визначені ч. 1. ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Отже, після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк лише за умови, якщо проти цього не заперечує власник чи орендодавець. При цьому, такі заперечення можуть бути висловлені ним як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення терміну його дії.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця чи власника щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Господарські суди попередніх інстанцій, встановивши, що договір оренди державного майна № 206/05 від 15.09.2005 припинив свою дію з 15.09.2015 у зв'язку із збігом строку його дії та у зв'язку з відсутністю згоди орендодавця і власника приміщення щодо продовження договору на новий строк, а також наявністю наміру використовувати спірне майно для власних потреб, дійшли правильного висновку про обґрунтованість поданого позову.

Ствердження відповідача про недоведеність наміру власника орендованого майна використовувати це майно для власних потреб з посиланням на дію договорів оренди з іншими орендарями відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що господарськими судами попередніх інстанцій, з дотриманням приписів ст. 43 та ст. 43 ГПК України, встановлено, що листом № 7/21-6748 від 12.06.2015 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України повідомило ПФ "Міф" щодо необхідності Івано-Франківській філії ДП "НДІпроектреконструкція" використовувати вказане майно для власних потреб, а відповідач у свою чергу будь-яких доказів щодо наміру власника передати зазначене нежитлове приміщення в оренду не надав.

З касаційної скарги також вбачається, що заперечення скаржника зводяться до того, що господарським судом апеляційної інстанції не було задоволено його клопотання про відкладення розгляду справи та розглянуто спір у судовому засіданні 14.03.2016 без його представника.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, скаржнику було відомо як про судове засідання 24.02.2016, так і про судове засідання 14.03.2016, однак в обидва засідання його представники не з'являлись, однак ним подавалися клопотання про відкладення розгляду справи.

Господарським судом було надано відповідну оцінку вказаним клопотанням відповідача та зазначено, що такі дії останнього є зловживанням процесуальними правами. Крім того, представництво юридичної особи не обмежується колом осіб, оскільки учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 ГПК України.

Посилання відповідача на те, що господарським судом першої інстанції взагалі було прийнято позовну заяву без сплати судового збору чим порушено принцип змагальності, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 04.11.2015 про прийняття позовної заяви до розгляду, господарським судом було відстрочено позивачу сплату судового збору на підставі ст. 8 Закону України "Про судовий збір", якою передбачено право суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно з ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають наведеним вище приписам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватної фірми "Міф" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.12.2015 у справі № 909/1229/15 залишити без змін.

Поновити виконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.12.2015.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Л. Гольцова