Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року Справа № 922/4869/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Добролюбової Т.В.розглянувши касаційну скаргу Іноземного підприємства "Малахіт"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 22.12.2015у справі№ 922/4869/15 Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в місті Харковідо1. Іноземного підприємства "Малахіт"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Надра"провизнання недійсним правочину

за участю представників сторін від:

позивача: Каратун Є.Є. (дов. від 04.11.2015)

Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові звернулося з позовом до Іноземного підприємства "Малахіт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа", в якому просило визнати недійсним договір суборенди нерухомого майна №1 від 07.11.2014, укладеного між відповідачами. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладено відповідачами відносно майна, яке передано в суборенду без відповідної згоди Банку, як іпотекодержателя за іпотечним договором №68112Z16 від 18.06.2012. Зазначене, на думку Банку, є підставою для недійсності спірного договору суборенди нерухомого майна. При цьому, позивач посилався на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України "Про іпотеку".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.11.2015, ухваленим суддею Аюповою Р.М., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору суборенди нерухомого майна. Місцевий господарський суд виходив з того, що договір суборенди нерухомого майна, який укладений між Іноземним підприємством "Малахіт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудмережа", є похідним від договору оренди, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Надра" як орендодавцем та власником об'єкта нерухомості та Іноземним підприємством "Малахіт", як орендарем. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що укладення спірного договору суборенди не потребує узгодження з Банком, як іпотекодержателем за іпотечним договором. При цьому, суд керувався приписами статей 203, 215, 759, 761, 763 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України "Про іпотеку".

Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Медуниця О.Є. - головуючий, Ільїн О.В., Шепітько І.І., постановою від 22.12.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Вмотивовуючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що передача в оренду або в суборенду об'єкта нерухомості, яка є предметом іпотечного договору, повинна здійснюватися лише за письмовою згодою іпотекодержателя - позивача у справі. З огляду на що, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення спірним договором суборенди умов договору іпотеки та приписів статей 9, 12 Закону України "Про іпотеку".

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Іноземне підприємство "Малахіт" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції того, що вимогами чинного законодавства обов'язок з отримання письмового дозволу на передачу предмета іпотеки в оренду передбачено саме для іпотекодавця, яким Іноземне підприємство "Малахіт" за іпотечним договором не є. Окрім цього, скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом того, що сторонами у договорі іпотеки вже погоджена відповідальність за порушення іпотекодавцем заборони на передачу предмета іпотеки третім особам без згоди іпотекодердателя. На думку скаржника, зазначене виключає підстави для визнання договору суборенди недійсним. При цьому, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 6, 627 Цивільного кодексу України, статей 9, 12 Закону України "Про іпотеку".

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 12.06.2012, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ольга." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Надра", останнє набуло право власності на нежитлову будівлю за літ. А-6, розташовану за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120. 18.06.2012 між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Надра" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 68112Z16, відповідно до пункту 1.1. якого, зазначена нежитлова будівля є предметом забезпечення виконання зобов'язань за Генеральною кредитною угодою №68111N5 від 28.10.2011, укладеною між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Надра", Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпос", Іноземним підприємством "Калісто", Іноземним підприємством "Індра", Товариством з обмеженою відповідальністю "Чудо База", Товариством з обмеженою відповідальністю "Будсім", Іноземним підприємством "Аврора". Відповідно до пункту 1.4. іпотечного договору, іпотекодавець підтвердив, що предмет іпотеки переданий в оренду згідно з договором оренди № 46/03/09 від 01.09.2010, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Ольга" та Іноземним підприємством "Малахіт", строком дії до 01.08.2013. Листом № 068-20/4341 від 29.08.2012 позивач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Харків-Надра" про надання згоди на передачу в оренду Іноземному підприємству "Малахіт" вказаної нежитлової будівлі, що є предметом іпотечного договору, строком до 27.10.2021. Також судами установлено, що 07.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Надра" (орендодавець) та Іноземним підприємством "Малахіт" (орендар) укладено договір оренди № 78/14. Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове, платне користування нежитлове приміщення за літ. "А-6", загальною площею 24 020,14 кв.м., розташоване за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120. Відповідно до пункту 7.2. договору, строк оренди складає 35 місяців з дати підписання сторонами акту приймання-передачі орендованих приміщень. Установлено судами і те, що 07.11.2014 між Іноземним підприємством "Малахіт" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" (суборендар) укладено договір №1 суборенди нерухомого майна. Згідно з пунктом 1.1. договору суборенди, орендар зобов'язується передати суборендарю у тимчасове платне користування та володіння частину нежитлової будівлі за літ. "А-6", розташованої за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120, а також торгівельне обладнання згідно з переліком, що зазначений в додатку №7 до даного договору, строком на 35 місяців на умовах, визначених цим договором. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові до Іноземного підприємства "Малахіт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа" про визнання недійсним договору суборенди нерухомого майна №1 від 07.11.2014. Підставою позову, з посиланням на положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, позивачем визначено передачу в суборенду нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці без відповідної згоди іпотекодержателя, наявність якої передбачена нормами Закону України "Про іпотеку". Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 вказаного Кодексу визначені загальні вимоги до чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. За приписами статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Ііпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням. Статтею 9 вказаного Закону передбачено володіння, користування і розпорядження предметом іпотеки та встановлено, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право одержувати від предмета іпотеки продукцію, плоди і доходи, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування (абз. 4 частини 3 статті 9 Закону). Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Дослідивши обставини і зібрані у справі докази, апеляційний господарський суд установив, що в матеріалах справи відсутні належні докази надання іпотекодержателем письмової згоди на укладення спірного договору суборенди оренди майна - предмета іпотеки. При цьому, судом апеляційної інстанції правомірно враховано умови пункту 2.4.5. іпотечного договору, відповідно до якого сторони узгодили, що іпотекодавець зобов'язаний без письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати дій, пов'язаних із передачею предмета іпотеки третім особам (оренда (суборенда), лізинг, суперфіцій тощо). Всі юридичні дії, що будуть проводитись іпотекодавцем з предметом іпотеки, повинні узгоджуватись з іпотекодержателем в письмовій формі. За таких установлених обставин висновок апеляційного господарського суду про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору суборенди визнається правомірним. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Іноземного підприємства "Малахіт" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 у справі № 922/4869/15 Господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: Т. Гоголь

Т. Добролюбова