Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року Справа № 904/7997/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Бондар С.В., Васищака І.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.15у справі№904/7997/15господарського судуДніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"доПриватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання"простягнення сумиза участю представників від:позивачаЛевченко О.В. (дов. від 22.04.11)відповідачаДорош О.Г. (дов. від 24.12.15)

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення із Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" 296706,01 грн. пені, 16429, 62 грн. трьох відсотків річних та 773794, 28 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.15 (суддя Ярошенко В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.15 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Іванова О.Г., суддів: Подобєда І.М., Величко Н.Л.), позовні вимоги задоволено повністю. Судові акти обґрунтовані тим, що відповідачем неналежно виконані свої зобов'язання за договором поставки

№ 141509/1306431 від 14.01.14 щодо своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровського суду. Скарга обґрунтована тим, що судами порушене його право на колегіальний розгляд справи судом першої інстанції. Також відповідач посилається на те, що судами безпідставно не зменшено неустойку в порядку ст. 233 Господарського України.

Позивач надав відзив, у якому касаційну скаргу просить залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 14.01.14 між Публічним акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ГІРНИЧОГО ОБЛАДНАННЯ" (покупець) укладений договір поставки № 141509/1306431, на виконання умов якого позивач 18.12.14, 16.01.15 та 17.01.15 поставив покупцю товар належної якості та в узгодженій кількості на загальну суму 5429044,87 грн., товар прийнятий покупцем без заперечень. Відповідач поставлений товар оплатив повністю, однак не у встановлений договором строк.

Позивач відповідно до п. 7.6 договору та приписів ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу 296 706,01 грн. пені,16 429,62 грн. трьох відсотків річних та 698332,53грн. інфляційних втрат за загальний період з 04.02.15 по 26.06.15, які були стягнуті судами з посиланням на доведеність факту прострочення оплати та правомірність нарахувань.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати такі висновки з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.6 договору визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати поставленого товару, передбачених даним договором поставки, покупець оплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідному періоді, за кожен день прострочки оплати, включаючи день оплати.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідачем не оспорювався визначений позивачем період прострочення виконання грошового зобов'язання, а також розмір пені та інших нарахувань, контррозрахунок не надавався. Судами перевірений розрахунок та визнаний обґрунтованим, а відтак, правомірно стягнуті суми пені, 3% річних та інфляційних.

Доводи касаційної скарги (які заявлялися ним також і в суді апеляційної інстанції) про те, що сума штрафних санкцій занадто велика, не відповідає обставинам справи, розміру понесених збитків позивача та може призвести до зупинки діяльності відповідача, а також не застосування судом положення ст. 233 ГК України та не зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, не приймаються до уваги судом з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як передбачено у п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення. В даному випадку суди не визнали за необхідне зменшувати неустойку, оскільки будь-яких доказів для зменшення розміру штрафних санкцій (а саме інформації про майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; фінансовий стан відповідача; його кредиторську та дебіторську заборгованість; наявність збитків внаслідок бойових дій на території Донецької та Луганської областей; дані про вжиття відповідачем заходів до своєчасного виконання зобов'язань; ведення судово-претензійної роботи по зменшенню дебіторської заборгованості) відповідачем не надано. В той же час, у Вищого господарського суду України (з врахуванням вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України) відсутній підстави для ревізії такого висновку судів попередніх інстанцій.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про необхідність колегіального розгляду справи, оскільки зі змісту ч.1 ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України (Справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.) вбачається, розгляд справи у місцевих господарських судах одноособово чи колегіально у складі трьох суддів залежить від категорії і складності справи, а не від бажання учасників судового процесу, при цьому, колегіальний розгляд справи у місцевих господарських судах - це право суду, а не його обов'язок.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.15 у справі №904/7997/15 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді С. В. Бондар

І. М. Васищак