Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2014 року Справа № 922/4804/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Дерепи В.І.

суддів Бондар С.В., Палія В.В. (доповідач)

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2014

у справі № 922/4804/13

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про стягнення 32 500,00 грн.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_3- предст. (дов. від 05.11.2013)

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 32 500,00грн., які набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.12.2013 (суддя Жиляєв В.М.) у справі №922/4804/13 позовні вимоги задоволено повністю, із посиланням на їх обґрунтованість.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2014 (судді Бондаренко В.П., Ільїн О.В., Россолов В.В.) задоволено апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, рішення господарського суду Харківської області від 17.12.2013 у справі №922/4804/13 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постанова мотивована безпідставністю заявлених позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, просить її скасувати, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.08.2013 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, як орендодавцем, та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, як орендарем, було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 2/13 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар - приймає у тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 94,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.2 договору об'єкт передається в оренду для розміщення кав'ярні "Цукерня" .

Відповідно до пункту 3.1 договору орендна плата встановлюється сторонами за місяці жовтень, листопад, грудень, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень і вересень в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. за кожний місяць, а за місяці липень і серпень орендна плата встановлюється сторонами в розмірі 13000 (тринадцять тисяч) грн. за кожний місяць. При цьому оплата орендної плати здійснюється в гривнях до 20 числа попереднього місяця.

Згідно із пунктом 6.1 договору орендодавець зобов'язаний передати об'єкт оренди і ключі від нього до 02.10.2013 року по акту прийому-передачі за умови оплати орендарем орендної плати за перший (жовтень 2013 р.) і останній (серпень 2016 року) місяці оренди до 20.09.2013 року.

Строк оренди встановлюється з 01.10.2013 по 30.08.2016.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання вимог пункту 6.1 договору, позивач перерахував на користь відповідача орендну плату в розмірі 32500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями до прибуткового касового ордеру № 18 та №19 від 20.09.2013 року.

Із посиланням на те, що орендоване приміщення в порушення пункту 6.1 договору відповідачем позивачу не передано, акт приймання - передачі орендованих приміщень між сторонами не складений та не підписаний, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача перерахованих коштів у розмірі 32 500,00грн., які набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України зо договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за попереднім договором оренди даного приміщення №2/12 від 20.09.2012, який був укладений між сторонами спору, приміщення було повернуто орендарем орендодавцю за актом приймання-передачі із орендного користування від 30.09.2013.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до листа позивача від 15.10.2013 вих. №15/10-2 ключі від орендованого приміщення знаходились у позивача та позивач використовував дане приміщення (у приміщенні знаходилось майно позивача).

Отже, з урахуванням того, що після закінчення дії попереднього договору оренди даного приміщення від 20.09.2012, останнє було повернуто орендодавцю за актом приймання-передачі від 30.09.2013, проте, станом на 15.10.2013 ключі від означеного приміщення знаходились у позивача та у приміщенні перебувало майно позивача (що не заперечується позивачем у касаційній скарзі), суд апеляційної інстанції на законних підставах відмовив у задоволенні позову про повернення на його користь 32500,0грн., як безпідставно набутого майна, з урахуванням того, що фактична передача такого приміщення на виконання умов договору оренди від 27.08.2013 на користь позивача відбулась і останній мав можливість здійснювати і здійснював користування ним.

Посилання касатора на те, що орендодавець (відповідач) ухилився від надання актів приймання-передачі орендарю для підписання, колегія суддів касаційної інстанції відхиляє, оскільки листом від 15.10.2013 вих. №15/10-2 орендар (позивач) повідомляв орендодавця (відповідача) про неможливість погодження такого акту, а не про те, що такий акт не надавався йому для підписання.

Крім того, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Сума у розмірі 32500,00грн. була перерахована позивачем відповідачу на виконання умов договору оренди, за яким відбувалось фактичне користування майном та який припинив свою дію у зв'язку із односторонньою відмовою орендодавця від нього, так як акт приймання-передачі орендарем не був підписаний (лист від 15.10.2013 вих. №17, отриманий орендарем 16.10.2013), відповідно, відсутні підстави вважати, що кошти, сплачені на виконання такого договору, є безпідставно одержаними відповідачем, як орендодавцем.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України постанова апеляційного господарських судів ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків попередньої судової інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2014 у справі № 922/4804/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.І. Дерепа

Судді С.В. Бондар

В.В. Палій