ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року Справа № 909/1242/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області на рішеннягосподарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2015 р. (суддя Цюх Г.З.) та на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 р. (судді: Орищин Г.В., Галушко Н.А., Кузь В.Л.) у справі№909/1242/15 господарського суду Івано-Франківської області за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_2 доГоловного територіального управління юстиції в Івано-Франківській областіпростягнення 258 552 грн. 78 коп. за участю представників: від позивача ОСОБА_2, паспорт серія НОМЕР_1, виданий 05.02.1998 р. Коломийським МВУМВС України в Івано-Франківській областівід відповідачане з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2015 р. у справі №909/1242/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 р., задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про стягнення 258 552 грн. 78 коп. Стягнуто з відповідача на користь позивача 242 496 грн. 21 коп. інфляційних втрат та 16 056 грн. 57 коп. 3% річних. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Крім того, рішенням місцевого господарського суду задоволено клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення на шість місяців рівними частинами.

Судові акти господарських судів попередніх інстанцій обґрунтовані доведеністю факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з повної та своєчасної оплати виконаних позивачем підрядних робіт, що і стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутої за рішенням суду в іншій справі та вже погашеної заборгованості.

Не погодившись з судовими актами, прийнятими місцевим та апеляційним господарськими судами, Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 р., рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2015 р. у справі №909/1242/15 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Так, за твердженнями скаржника, основний борг утворився через відсутність бюджетного фінансування, тобто не з вини відповідача. При цьому, позивач безпосередньо до відповідача з вимогою сплатити 3% річні та інфляційні втрати не звертався.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.04.2016 р. касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 16.05.2016 р.

До початку судового розгляду позивач скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 16.05.2016 р. з'явився позивач особисто.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача.

Позивач в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2013 р. у справі №909/1145/13 встановлено факт прострочення Головним територіальним управління юстиції в Івано-Франківській області виконання своїх зобов'язання з оплати робіт, виконаних Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за договорами підряду №408 від 09.11.2012 р., №407 від 14.11.2012 р. та №406 від 14.11.2012 р., у зв'язку з чим стягнуто з відповідача на користь позивача 363 500 грн. 00 коп. заборгованості.

В свою чергу, предметом судового розгляду у справі №909/1242/12 є вимога позивача до відповідача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму вищевказаного боргу.

Як зазначено в ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Одночасно, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п. 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р. роз'яснено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

При цьому, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Зокрема, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п. 7.1 вказаної постанови пленуму Вищого господарського суду України).

Під час розгляду справи №909/1242/15 судами попередніх інстанцій встановлено, що стягнута в судовому порядку на користь позивача заборгованість з оплати виконаних підрядних робіт була повністю сплачена відповідачем лише 12.10.2015 р.

Таким чином, з огляду на встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, місцевим та апеляційним господарськими судами правильно застосовано норми ст. 625 Цивільного кодексу України та обґрунтовано задоволено вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, згідно з п. 1.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р. попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Наведене повністю спростовує твердження заявника касаційної скарги про те, що позивач в період з моменту прийняття виконаних робіт до моменту подання до суду позовної заяви, що розглядається в межах даної справи, не звертався до Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з вимогою сплатити 3% річних та інфляційні втрати.

Разом з цим, помилковими є і посилання відповідача на відсутність у нього грошових коштів, як на підставу відмови у задоволенні позову, оскільки за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, що обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Так, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (ст.ст. 614, 617 Цивільного кодексу України чи ст. 218 Господарського кодексу України), що викладено в п. 1.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р.

В свою чергу, не може бути підставою звільнення від виконання грошових зобов'язань і відсутність належного бюджетного фінансування, про що неодноразово зазначав у своїх постановах Верховний суд України.

Отже, доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України як безпідставні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи, що місцевим та апеляційним господарськими судами було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення спору по суті та таким обставинам була надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що прийняті попередніми судовими інстанціями рішення є законними, обґрунтованими та не підлягають зміні або скасування.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 р. та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2015 р. у справі №909/1242/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк