Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 року Справа № 909/517/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючий, Чернов Є.В., Цвігун В.Л.за участю представників: ФОП ОСОБА_4 розглянув касаційну скаргу ОСОБА_5 виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2014 рокуу справі№ 909/517/14 господарського суду Івано-Франківської областіза позовомсуб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4довиконавчого комітету Івано-Франківської міської ради провизнання погодженим розміщення та облаштування літнього торгового майданчика В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2014 р. (суддя Калашник В.О.) позовні вимоги про визнання погодженим розміщення та облаштування літнього торгового майданчика задоволені.

Визнано погодженим розміщення та облаштування літнього торгового майданчика фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, поруч лоббі-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_2. Стягнуто з Відповідача: Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, код 04054346) на користь Позивача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 1 218,00 грн. судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами виник переддоговірний спір про право тимчасового користування елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літнього торгового майданчика, позивачем виконано необхідні передумови для одержання рішення про надання погодження на розташування літнього торгового майданчика, нечітка позиція відповідача, який не прийняв рішення з вказанням підстав відмови надати дозвіл на облаштування об'єкту торгівлі порушує право позивача, яке підлягає захисту у спосіб, який хоч і не передбачений законом, проте є ефективним засобом захисту і дає можливість поновити порушене право.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2014 р. (судді: Данко Л.С., Давид Л.Л., Якімець Г.Г.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2014 р. залишено без зміни.

Відповідач в касаційній скарзі просить судові рішення та постанову скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.

Скаржник доводить, що вирішивши спір суд вийшов за межі повноважень, оскільки своїм рішенням підмінив орган до повноважень якого відноситься вирішення питання про погодження розміщення об'єкту торгівлі, чим порушив ст. 19 Конституції України, не врахував, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає способам, визначеним законодавством.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Підставою для звернення з відповідними вимогами за доводами позивача стала відмова відповідача погодити розташування літнього торгового майданчика, чим порушено права та інтереси позивача.

Судом встановлено, що згідно листа Управління торгівлі Виконавчого комітету Івано-франківської міської ради від 14.04.2014 р. № 115/18/01-13, випливає, що питання надання погодження ФОП ОСОБА_4 на розміщення літнього торгового майданчика по АДРЕСА_2 на засіданні Виконавчого комітету міської ради 09.04.2014 р. більшістю голосів не підтримано, в той час, як відповідач не подав судам відповідного рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 09.04.2014р. про відмову СПД-ФО ОСОБА_4 у наданні погодження на розміщення літнього торгового майданчика по АДРЕСА_2.

Задовольняючи вимоги позову суд зазначив, що до виключної компетенції виконавчого комітету належить питання надання погодження розміщення та облаштування літніх торгових майданчиків в м. Івано-Франківську, а згідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» таке погодження повинно носити матеріальну форму рішення.

При цьому, стосовно обраного позивачем способу захисту цивільних прав суд послався на висновок Верховного Суду України, у контексті якого зазначив, що оскільки, положення Конституції України, зокрема ст. 8, 9 та Конвенції мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, то порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст.16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Таким чином, суд вважав правомірним обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання погодженим розміщення та облаштування літнього торгового майданчика.

Перевіряючи правильність застосування норм права, суд касаційної інстанції визнає невірними правові висновки суду з огляду на наступні мотиви.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає правові основи організації та діяльності органів місцевого самоврядування, їх завдання і компетенцію, закріплює їх права та обовязки, в тому числі право на оскарження дій (бездіяльності) їх органів та посадових осіб.

Одним із органів, що входить у структуру системи органів місцевого самоврядування є виконавчий комітет відповідної ради.

Згідно з ч. 6 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Згідно з частиною 10 цієї ж статті акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень норми ст. 2 ГПК України правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (матеріально правові заходи примусового характеру за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених прав та вплив на порушника) визначений у ст. 16 ЦК України.

Виходячи з аналізу правової природи процедури вчинення виконкомом погодження місця розташування об'єкту торгівлі, яка полягає у прийнятті рішення про таке погодження або відмову у погодженні за результатом вирішення відповідного рішення, суду належало встановити відповідні обставини.

Слід визнати вірним висновок апеляційного господарського суду, що до виключної компетенції виконавчого комітету належить питання надання погодження розміщення та облаштування літніх торгових майданчиків в м. Івано-Франківську, а згідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» таке погодження повинно носити матеріальну форму рішення.

Однак при цьому, розглядаючи спір, всупереч власних висновків суд не з'ясовував мету та порядок відповідного погодження, оформлення його відповідно до вимог законодавства.

Відтак, колегія суддів визнає, що при розгляді справи не було забезпечено всебічний, повний і об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, як це передбачено статтею 43 Господарського процесуального кодексу України.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави колегії суддів дійти висновку, що питання погодження розміщення обєкту торгівлі належить виключно до компетенції виконкому, який в межах наданих йому повноважень може учиняти дії пов'язані з погодженням.

Ухвалюючи судові рішення, попередні судові інстанції вийшли за межі наданих їм повноважень, оскільки задоволення позову в обраний спосіб потягло за собою підміну законних функцій державних органів та суперечить публічному порядку.

При цьому, касаційна інстанція не погоджується з мотивами застосування правового висновку Верховного Суду України, та зазначає, що при оцінюванні ефективності засобу юридичного захисту вирішальним питанням є передбачена законом можливість судового оскарження дій (бездіяльності) органів та посадових осіб.

Касаційна інстанція вважає необхідним зазначити, що тлумачення судами висновку Верховного Суду України є невірним, та вважає, що він не може розглядатися в якості такого, що дозволяє інші, ніш визначено законом способи захисту порушених прав.

Зважаючи на викладене та вимоги ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.08.2014 р. та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.06.2014 р. у справі № 909/517/14 господарського суду Івано-Франківської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун