Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2016 року Справа № 910/22544/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 16.11.2015 р. (суддя Бондарчук В.В.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 р. (судді: Зубець Л.П., Шевченко Е.О., Мартюк А.І.)у справі№910/22544/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА"простягнення 44 213 грн. 26 коп.за участю представників: від позивача Борзенкова Ю.М., довіреність №01/230-69 від 04.01.2016 р. від відповідача Васютін А.Г., довіреність №20 від 31.12.2015 р.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" про стягнення 44 213 грн. 26 коп., з яких 19 657 грн. 67 коп. основного боргу за договором облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум №91-017/06-03 від 27.12.2005 р., 3 577 грн. 70 коп. пені, 17 828 грн. 89 коп. інфляційних втрат та 3 149 грн. 00 коп. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва у справі №910/22544/15 від 16.11.2015 р. позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 19 657 грн. 67 коп. основного боргу, 3 149 грн. 00 коп. 3% річних, 17 528 грн. 99 грн. інфляційних втрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Місцевий господарський суд, зокрема, визнав доведеним факт неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, у зв'язку з чим стягнув з останнього заявлену суму боргу, а також суми 3% річних та інфляційні втрати, здійснивши відповідний перерахунок їх розміру.

В задоволені позовної вимоги про стягнення пені господарським судом першої інстанції відмовлено на підставі застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Господарський суд апеляційної інстанції погодився з наведеними висновками місцевого господарського суду та своєю постановою від 25.01.2016 р. залишив без змін рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2015 р.

Не погодившись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій судовими актами, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "НОВА" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 р., рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2015 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вказана касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Так, на думку скаржника, його не було належним чином повідомлено про настання збитків та їх розмір в порядку, передбаченому договором облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум №91-017/06-03 від 27.12.2005 р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 р. касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 14.03.2016 р.

Представник позивача скористався своїм правом, передбаченим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та до початку судового розгляду подав відзив, в якому заперечив проти задоволення касаційної скарги.

В судове засідання 14.03.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 355 Господарського кодексу України, об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

В свою чергу, в ч. 1 ст. 12 Закону України "Про страхування" визначено, що перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.12.2005 р. між позивачем (перестрахувальником) та відповідачем (перестраховиком) укладено договір облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум №91-017/06-03.

Предметом вказаного договору є облігаторне (обов'язкове) пропорційне перестрахування перестраховиком на засаді ексцеденту сум частини відповідальності перестрахувальника, прийнятої ним за договорами добровільного страхування засобів наземного транспорту (КАСКО транспортних засобів) на умовах "Правил страхування наземного транспорту (крім залізничного) №06" та змін та доповнень до Правил страхування (додаток №5 до цього договору).

Дія даного договору розповсюджується на всі договори добровільного страхування засобів наземного транспорту (КАСКО транспортних засобів), які укладені перестрахувальником зі страхувальниками (юридичними та фізичними особами).

Перестрахування здійснюється на облігаторній пропорційній основі на засаді ексцеденту сум з пропорційним розподілом суми ексцеденту між перестраховиками. Ліміт власного утримання перестрахувальника за кожним договором страхування наземних транспортних засобів зі страховою сумою менше або дорівнює 50 000 грн. 00 коп. складає 100%. Розмір ексцеденту за цим договором становить 350 000 грн. 00 коп. Основний документообіг між сторонами здійснюється шляхом оформлення перестрахувальником щомісячних рахунків-бордеро премій (додаток №2 до цього договору), рахунків-бордеро збитків (додаток №3 до цього договору) та щоквартального переліку збитків, які заявлені, але не сплачені (додаток №4 до цього договору). Відповідальність перестраховика за кожним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, який підпадає під дію цього договору, починається та закінчується одночасно з відповідальністю перестрахувальника.

Вказане викладено в п.п. 2.1-2.3, 2.13, 2.14 договору облігаторного пропорціного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум №91-017/06-03 від 27.12.2005 р.

Одночасно, згідно з п. 3.2.2 договору перестрахувальник зобов'язаний один раз на місяць, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, надавати перестраховику рахунок-бордеро премій та рахунок-бордеро збитків. Один раз на квартал, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати перестраховику бордеро заявлених, але не сплачених збитків. Рахунки-бордеро та бордеро заявлених, але несплачених збитків, оформлюються та надаються відповідачу в письмовому вигляді в двох примірниках. Один з двох примірників вище перелічених документів після їх підписання та скріплення печаткою, повертається позивачу. Зазначені документи після їх підписання є невід'ємними частинами договору.

При цьому, в п. 3.4.2 договору перестрахування встановлено обов'язок відповідача протягом 5-ти робочих днів з дня отримання від позивача рахунку-бордеро премій та рахунку-бордеро збитків, підписати ці рахунки, скріпити печаткою та направити по одному з примірників на адресу перестрахувальника.

В подальшому, сторонами підписано ряд додаткових угод до договору облігаторного пропорціного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум №91-017/06-03 від 27.12.2005 р., що змінюють та доповнюють його положення.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ст. 629 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В ст. 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В свою чергу, за приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що деякі збитки не було включено до щомісячних рахунків-бордеро збитків, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з листом №09/977 від 01.04.2010 р., в якому просив підписати відповідні рахунки та здійснити виплату частки страхового відшкодування збитків у сумі 19 657 грн. 67 коп. Проте, відповідач залишив даний лист без відповіді та виконання.

Вказане стало підставою для звернення Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" до господарського суду з позовом, що розглядається в межах даної справи.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання ним листа №09/977 від 01.04.2010 р., як і всього переліку документів, що мали бути додані до нього.

На вказаних доводах також ґрунтується позиція відповідача, викладена в його апеляційній та касаційній скаргах.

Проте, місцевий та апеляційний господарські суди, з огляду на наявні матеріали справи, прийшли до висновку, що позивачем було належно та своєчасно повідомлено відповідача про наявність відповідних збитків.

Крім того, господарські суди попередніх інстанцій зауважили, що відповідач не звертався до позивача з вимогою надати копії документів, які стосується страхових випадків та/або із будь-якими зауваженнями щодо отриманих від позивача документів. В матеріалах справи також відсутні докази прийняття відповідачем мотивованого рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в порядку п. 3.3.6 договору перестрахування.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає законними та обґрунтованими висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 19 657 грн. 67 коп. основного боргу.

Разом з цим, доводи та заперечення відповідача фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно з імперативними приписами ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень господарського суду касаційної інстанції.

Одночасно, враховуючи, що спір виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивачем також заявлено вимоги про стягнення з останнього пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Як зазначено в ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

При цьому, за приписами ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Крім того, в ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, із вказаних правових норм вбачається, що місцевий та апеляційний господарські суди правомірно відмовили в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені, у зв'язку з спливом строку позовної давності, та задовольнили позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, попередньо визначивши їх вірний розмір.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, враховуючи, що місцевим та апеляційним господарськими судами було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення спору по суті та таким обставинам була надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що підстави зміни або скасування прийнятих судами попередніх інстанцій судових рішень відсутні.

В свою чергу доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів господарського суду касаційної інстанції як необґрунтовані та такі, що не відповідають дійсним обставинам справи, встановленим господарськими судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2015 р. у справі №910/22544/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк