Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 914/2751/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача -не з'явились,відповідача -Плесканка О.В., Янків В.Ю.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТОВ "Краківський ринок"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 27.01.2016у справі№914/2751/15 за позовомКомунальної 3-ї міської клінічної лікарні м.ЛьвовадоТОВ "Краківський ринок"про стягнення 313354,21 грн. заборгованості з орендної плати, інфляційних втрат та 3% річних ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.10.2015 (суддя О.Запотічняк), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 (судді: Гриців В.М., Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

Рішення мотивоване обставинами припинення з 10.05.2015р. договору оренди №516 від 20.07.2012 у зв'язку із закінченням строку дії договору та своєчасною відмовою позивача (балансоутримувача орендованого комунального майна) від пролонгації договору, оформленої листом від 26.05.2015 №419-ПДД.

ТОВ "Краківський ринок" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.182,331,358,361,606,625,778 ЦК України та ст.ст.35,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що рішенням господарського суду Львівської області від 01.08.2012 у справі №5015/2286/12, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2013, встановлено преюдиціальні факти створення товариством в грудні 2003 року нової речі внаслідок проведених за згодою орендодавця (позивача) невід'ємних поліпшень орендованого майна та подальшого набуття орендарем права спільної часткової власності у розмірі частки 77/100 на окремо стоячу будівлю бувшого гінекологічного відділення лікарні загальною площею 933,9кв.м. по вул.Рапопорта,6 у м.Львові, що, в свою чергу, є підставою для припинення зобов'язання в частині оренди 77/100 вказаного приміщення та необґрунтованості вимог орендодавця щодо сплати товариством орендної плати за липень-вересень 2012р. На думку заявника, згідно вищезгаданого судового рішення та наявного у справі витягу про державну реєстрацію прав від 09.03.2012р. (а.с.126) співвласниками колишнього об'єкта оренди є відповідач (частка 77/100) і Львівська міська рада (23/100), а позивач не є стороною правовідносин між співвласниками майна, оскільки право спільної часткової власності здійснюється за їхньою згодою.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Львівської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

01.05.2001р. Комунальна третя міська клінічна лікарня (орендодавець) та товариство з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" (орендар) уклали договір оренди нежитлового приміщення №0740-В (далі - договір), за умовами п.1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в орендне користування окремо стоячу будівлю бувшого гінекологічного відділення лікарні за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6, загальною площею 962,1кв.м., з них підвал - 157,7кв.м., 1-й поверх - 442,3кв.м., 2-й поверх - 389,6кв.м. (згідно поверхового плану, що є невід'ємною частиною договору) для використання у господарській діяльності під складські приміщення.

Згідно п.2.1 договору приміщення надаються орендарю в орендне користування на умовах цього договору терміном на 10 років з 01.05.2001 року по 01.05.2011 року.

Пунктом 3.3.6 сторони погодили, що після закінчення строку дії договору оренди орендар зобов'язується повернути орендодавцю об'єкт оренди за актом прийому-передачі у стані, в якому він буде знаходитись на момент припинення договору оренди.

Згідно зі ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.2 ст.291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Водночас, згідно з ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як зазначено в абзацах 3 та 4 п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки, пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Водночас у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, господарські суди мають враховувати умови договору та спеціальні норми статті 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.

З наведеного випливає, що підставою для припинення дії договору оренди від 01.05.2001 №0740-В є підписання акту приймання-передачі приміщення.

Доказів повернення об'єкта оренди та сплати орендної плати за період липень-вересень 2012р. матеріали справи не містять.

Як роз'яснено в абзаці 4 п.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Відповідно до п.п.3.3.3,4.1 договору орендар зобов'язався не допускати погіршення стану наданої в оренду будівлі внаслідок своєї господарської діяльності та регулярно, один раз в місяць, не пізніше 10 числа наступного місяця сплачувати орендну плату, комунальні послуги, ПДВ, податок на землю згідно виставлених рахунків. Орендна плата розраховується згідно постанови КМУ від 19.01.2000 р. №75.

Згідно долученого до справи розрахунку позовних вимог, за період липень-вересень 2012р. відповідачу була нарахована орендна плата з ПДВ в розмірі: за липень - 59425,99 грн.; за серпень - 59307,14 грн.; за вересень - 59129,22 грн. Всього 177862,35 грн.

Зважаючи на те, що відповідач не повернув орендованого приміщення згідно акту приймання-передачі, продовжував ним користуватись, він зобов'язаний був сплачувати орендну плату позивачу.

Проте, всупереч умов договору відповідач не оплатив орендну плату за період липень-вересень 2012 року, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість в сумі 177862,35 грн.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За неналежне виконання договірних обов'язків, відповідачу нараховані інфляційні втрати в сумі 130155,99 грн. та 3% річних в сумі 5335,87 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначав, що позивач не виконав умови договору щодо надання йому рахунків, передбачених п.3.3.3 договору оренди, проте, ця обставина не впливає на обов'язок відповідача щодо сплати орендної плати, оскільки орендна плата нарахована після закінчення строку договору оренди за фактичне користування об'єктом оренди в період з липня по вересень 2012р. При цьому, доказів розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2001 №0740-В сторонами не надано.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

В основу оскаржуваних рішення та постанови судами покладено висновок про те, що укладений між сторонами договір оренди №0740-В від 01.05.2011 не був розірваний та не припинився шляхом підписання акта приймання-передачі (повернення) орендованого майна, внаслідок чого у відповідача існує обов'язок сплачувати орендодавцю плату за фактичне користування майном після закінчення строку дії договору (після 01.05.2011р.), зокрема, і за спірний період (липень-вересень 2012р.).

Однак, судами помилково залишено поза увагою ті обставини, що на спірні комплексні орендні правовідносини та правовідносини спільної часткової власності на орендоване майно поширюється дія ст.ст.182,331,358,770,778 ЦК України та ч.1 ст.23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у їх сукупності.

Зокрема, відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частиною 4 ст.778 ЦК України передбачено, що у разі якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Аналогічні положення містить ч.1 ст.23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно яких в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

Відповідно до імперативних приписів ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.08.2012 у справі №5015/2286/12 (за участю Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м.Львова, ТОВ "Краківський ринок" та Львівської міської ради), залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2013, позов ТОВ "Краківський ринок" задоволено. Визнано право спільної часткової власності Львівської міської ради та товариства на приміщення в окремо стоячій будівлі колишнього гінекологічного відділення, що позначена на плані літерою Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Рапопорта, 6 загальною площею 933,9м2; здійснено розподіл часток в спільній частковій власності Львівської міської ради та товариства на вказане приміщення в розмірі: за товариством - 77/100, за Львівською міською радою - 23/100; визнано за товариством право власності на частку в розмірі 77/100 в спірній будівлі.

Таким чином, судовим рішенням у справі №5015/2286/12 встановлено преюдиціальні факти створення товариством в грудні 2003 року нової речі внаслідок проведених за згодою орендодавця (позивача) невід'ємних поліпшень орендованого майна та подальшого набуття орендарем і Львівською міською радою права спільної часткової власності (у розмірі часток 77/100 та 23/100 відповідно) на окремо стоячу будівлю бувшого гінекологічного відділення лікарні загальною площею 933,9кв.м. по вул.Рапопорта,6 у м.Львові.

Відповідно до ч.1 ст.182 та п.3 ч.2 ст.331 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Разом з тим, в порушення приписів ст.ст.43,84,101,105 ГПК України судами при вирішенні даного спору не надано належної правової оцінці наявній у справі копії витягу про державну реєстрацію прав від 09.03.2012р. (а.с.126), внаслідок чого не з'ясовано тих істотних обставин, чи мав орендодавець (позивач) законні підстави нараховувати відповідачу в спірному періоді (липень-вересень 2012р.) орендну плату за всю будівлю бувшого гінекологічного відділення лікарні по вул.Рапопорта,6 у м.Львові, в той час як переважна частка у цій будівлі (77/100) з 9 березня 2012 року належить товариству на праві власності.

Виходячи з системного аналізу змісту ст.ст.182,331,358,606,770,778 ЦК України та враховуючи преюдиціальний факт правомірного набуття орендарем права спільної часткової власності на об'єкт оренди за результатами здійснених за згодою орендодавця невід'ємних поліпшень (частка товариства становить 77/100 об'єкта нерухомості), колегія суддів не виключає наявність достатніх правових підстав вважати, що зобов'язання сторін за договором оренди №0740-В від 01.05.2011 припинилися в березні 2012 року в зв'язку з переходом права на орендоване майно до інших осіб, а саме ТОВ "Краківський ринок" та Львівської міської ради, як співвласників, що володіють частками 77/100 та 23/100 відповідно.

Водночас, місцевим та апеляційним господарськими судами належним чином не відхилено і не спростовано викладені доповненні до відзиву та апеляційній скарзі доводи відповідача (апелянта) про те, що в нього, як орендаря, з моменту створення нової речі (будівля бувшого гінекологічного відділення лікарні загальною площею 933,9кв.м. по вул.Рапопорта,6 у м.Львові) у грудні 2003 року виникло право спільної часткової власності у розмірі частки 77/100, а позивач (орендодавець) не є стороною правовідносин між співвласниками майна, які здійснюють право спільної часткової власності за їхньою згодою.

При цьому, з врахуванням приписів ст.ст.182,331 ЦК України слід достеменно встановити, чи є зазначені в судовому рішенні у справі №5015/2286/12 обставини набуття відповідачем права спільної часткової власності на нову річ з моменту її створення фактами, що мають преюдиціальне значення, або оціночними судженнями (правовими висновками) суду за наслідками оцінки фактичних обставин по справі.

Однак, касаційна інстанція відхиляє помилкові посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на ст.606 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі, оскільки, за змістом цієї статті відповідне поєднання двох сторін зобов'язання в одній особі має бути повним, а не частковим, в той час як в даній правовій ситуації відповідач (орендар, боржник) став співвласником орендованого комунального майна, але іншим співвласником (кредитором) залишилася Львівська міська рада.

Слід також зазначити, що відповідно до ч.ч.1,2 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

З огляду на те, що за змістом ч.1 ст.364, ч.2 ст.367 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, а у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється, колегія суддів вважає, що Львівська міська рада, як співвласник з часткою 23/100 в спірній будівлі, має право вимагати від товариства, як іншого співвласника, плати за користування нежилими приміщеннями площею, еквівалентною її частці (23/100), лише у разі виділу своєї частки в натурі або поділу спільного майна в натурі між співвласниками.

Відтак, суди попередніх інстанцій, не врахувавши необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ст.ст.182,331,358,770,778 ЦК України та ч.1 ст.23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", дійшли помилкового висновку про обов'язок товариства сплачувати плату за фактичне користування майном після закінчення строку дії договору оренди, внаслідок чого передчасно задовольнили позовні вимоги про стягнення зі співвласника нерухомого майна орендної плати, нарахованої за будівлю в цілому.

Отже, вищенаведене вимагає від суду касаційної інстанції достеменно встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності підстав для повного або часткового припинення зобов'язань орендаря за договором оренди в зв'язку з набуттям ним права спільної часткової власності на об'єкт оренди (з часткою у розмірі 77/100 нерухомості), що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.35,43,84,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Краківський ринок" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 20.10.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 у справі №914/2751/15 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Ж.Корнілова

Є.Чернов