ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 року Справа № 924/294/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,суддівМачульського Г.М. (доповідач), Полянського А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФермерського господарства "Рідний край"на постановуРівненського апеляційного господарського судувід28.08.2013р.у справі№ 924/294/13-гГосподарського судуХмельницької областіза позовом прокурора Теофіпольського району в інтересах держави в особі: 1. Теофіпольської районної державної адміністрації 2. Управління агропромислового розвитку Теофіпольської районної державної адміністраціїдоФермерського господарства "Рідний край"простягнення суми

за участю

- прокурора:Козакова І.М. (посвідчення № 018008), -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд в інтересах держави в особі Теофіпольської районної державної адміністрації (далі - позивач-1) та Управління агропромислового розвитку Теофіпольської районної державної адміністрації (далі - позивач-2) з позовом, прокурор Теофіпольського району просив стягнути з Фермерського господарства "Рідний край" (далі - відповідач) 172700 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач повинен повернути виділені йому з резервного фонду Державного бюджету України на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України про часткову компенсацію втрат сільськогосподарських підприємств, які зазнали збитків внаслідок стихії, у 2008 році кошти, що надавались на поворотній умові.

Рішенням Господарського суду Хмельницького області від 30.05.2013р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Магера В.В., судді Заверуха С.В., Субботіна Л.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.08.2013р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., судді Гудак А.В., Розізнана І.В.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2008р. №1010-р "Про часткову компенсацію витрат сільськогосподарських підприємств, які зазнали збитків внаслідок стихії, що сталася у Волинській, Львівській, Рівненській та Хмельницькій областях" на підставі розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації №428/2008-р. від 12.08.2008р. "Про розподіл коштів, виділених Кабінетом Міністрів України на часткову компенсацію витрат сільськогосподарських підприємств, які зазнали збитків внаслідок стихії, що сталася в червні-липні 2008 року на території Хмельницької області" (зі змінами внесеними 19.12.2008р. № 628/2008-р.), та розпорядження позивача-1 №238/2008-р від 19.08.2008р. "Про використання коштів, виділених Кабінетом Міністрів України на часткову компенсацію витрат сільськогосподарських підприємств, які зазнали збитків внаслідок стихії, що сталась в червні - липні 2008 року на території Теофіпольського району", яким розпорядником по використанню вказаних коштів визначено управління агропромислового розвитку Теофіпольської райдержадміністрації (позивач-2) та затверджено розподіл коштів на часткову компенсацію витрат сільськогосподарських підприємств, які зазнали збитків внаслідок стихії, відповідачу було виділено із резервного фонду Державного бюджету кошти в сумі 174700,00 гривень. (зі змінами внесеними від 24.12.2008р., №371/2008-р.).

По результатам перевірки, проведеної прокуратурою Теофіпольського району діяльності позивача-2 на предмет дотримання бюджетного законодавства, 20.09.2011р. прокурор Теофіпольського району направив відповідачу вимогу №51/780вих.11, якою просив повернути кошти, виділені на часткову компенсацію витрат підприємств на суму 158300 грн.

Крім того, 04.04.2013р. прокурор Теофіпольського району повторно направив відповідачу вимогу №105-326 вих.13, якою просив повернути кошти, виділені на часткову компенсацію витрат підприємств на суму 172700 грн. на протязі 7-ми днів із дня отримання вимоги.

Також судами встановлено, що згідно платіжного доручення від 20.06.2012р. №102 відповідач частково повернув кошти резервного фонду Державного бюджету в сумі 2000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду погодився з його висновками про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України недержавним підприємствам кошти з резервного фонду державного бюджету України виділяються лише на умовах повернення і відсутність у відповідних актах розпорядників цих коштів умов щодо строку та умов їх повернення не може вважатись умовою неповернення таких коштів та підставою для відмови в їх стягненні. Також свою постанову мотивував тим, що вимога про повернення коштів може бути заявлена позивачем, або прокурором на підставі статті 8 Закону України "Про прокуратуру", а оскільки прокурором така вимога заявлена була, то у відповідача виник обов'язок повернути кошти.

Між тим, з такими висновкам не можна повністю погодитись виходячи з наступного.

Стаття 8 вказаного Закону встановлює, що вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визначені прокурором строки. Положення цієї норми співвідноситься також із приписами статті 6 цього Закону, яка передбачає принципи організації і діяльності органів прокуратури України, зокрема: захист в межах своєї компетенції прав і свобод громадян; вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили; поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення, а також статті 32 Закону, яка встановлює, що вказівки прокурора, його заступника органам, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство щодо порушення кримінальних справ і провадження розслідування, які даються відповідно до кримінально-процесуального законодавства, є обов'язковими для цих органів.

За ухилення від виконання законних вимог прокурора встановлено адміністративну відповідальність (стаття 1858 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Крім того, дії прокурора можуть бути оскаржені в установленому порядку вищестоящому прокурору або до суду.

Разом з тим, відповідно до приписів статті 530 Цивільного кодексу України, якою суд апеляційної інстанції мотивував свою постанову, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2).

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що у спірних правовідносинах прокурор не є кредитором, тому зазначені судами вимоги прокурора не підпадають під зазначені у статті 530 Цивільного кодексу України, а відтак у відповідності до її приписів не встановлюють відповідачу обов'язок повернути кошти.

Таким чином з цих підстав позов задоволенню не підлягав.

Разом з тим, відповідно до пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.02 №415 "Про затвердження порядку використання коштів резервного фонду державного бюджету" суб'єктам господарської діяльності недержавної форми власності або суб'єктам господарської діяльності, у статутному фонді яких корпоративні права держави становлять менше ніж 51%, кошти резервного фонду бюджету виділяються через головних розпорядників бюджетних коштів лише на умовах повернення.

Визнавши свій обов'язок із повернення коштів шляхом часткового їх повернення, та з огляду на наведене, отримані відповідачем кошти підлягають безумовному поверненню.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п. 1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Рідний край" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.08.2013р., у справі Господарського суду Хмельницького області №924/294/13-г, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський