Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року Справа № 904/7744/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія"на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2013 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2014у справі№ 904/7744/13господарського судуДніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Перше травня Комбікормовий Завод"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія"простягнення 229 072,00 грн.за участю представників сторін:

позивача: Лебідь О.В., дов. від 06.06.2014;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2013 у справі №904/7744/13 (суддя Кеся Н.Б.) позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М., судді - Бахмат Р.М., Євстигнеєв О.С.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2013 у справі № 904/7744/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ТОВ "Перше Травня комбікормовий завод" (Покупець) та ТОВ "Дніпроолія" (Продавець) 23.08.2012 укладений договір купівлі-продажу № 230812, за умовами якого Продавець зобов'язався поставити і передати у власність (повне господарське відання) Покупцю "Олія соняшникова" (товар), а Покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату.

Ціна на товар розуміється на базисних умовах поставки, визначених цим договором, на кожну партію товару і визначається сторонами в додатках до даного договору, що є невід'ємними частинами цього договору (п. 2.1 договору). Загальна сума договору визначається як загальна сума всіх партій товару визначених в додатках до договору (п. 2.2 договору).

Поставка товару здійснюється партіями. Умови поставки товару, а також строки поставки обумовлюються сторонами в додатках до даного договору, що є невід'ємними частинами цього договору. Під партією товару розуміється кількість товару визначеного в додатках до даного договору (п. 3.1 Договору).

Пунктом 11.2 договору визначено, що договір діє з момента підписання до 31.12.2012, а в частині взаєморозрахунків - до їх остаточного завершення.

23.08.2012 між сторонами укладено додаток № 1 до зазначеного договору, яким встановлено, що Продавець зобов'язується здійснити поставку товару у кількості 26 тон +/- 10% до 25.08.2012 включно. Загальна вартість товару по даному додатку складає 270 400,00 грн., в тому числі ПДВ 45 066,66 грн. Оплата за Товар здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця протягом двох банківських днів з дати отримання рахунка на оплату партії Товару визначеної в Специфікації або з дати поставки Товару.

Суди зазначили, що на виконання умов договору, Покупцем перераховано на поточний рахунок Продавця попередню оплату вартості товару в сумі 270 400,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 23.08.2012.

Продавець, в свою чергу, 24.08.2012 здійснив поставку Покупцеві товару в кількості 25,76 т. на загальну суму 267 904,00 грн., про що свідчить видаткова накладна від 24.08.2012 № 206, в якій зроблено посилання на договір від 23.08.2012.

В подальшому позивачем перераховано на поточний рахунок відповідача ще 490000,00 грн. за поставку товару (24.10.2012 - в сумі 245 000,00 грн. та 02.11.2012 - в сумі 245 000,00 грн.).

Як встановили попередні судові інстанції, 25.10.2012 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар в кількості 26,88 т. на суму 263 424,00 грн., про що свідчить видаткова накладна від 25.10.2012 № 340.

Тобто, позивачем всього перераховано відповідачу 760 400,00 грн., а відповідачем, в свою чергу, поставлено товар на суму лише 531 328,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 02.09.2013 № 199, в якому у відповідності до ст. 1212 ЦК України вимагав повернути безпідставно отриманні кошти в сумі 229 072,00 грн. (різниця коштів між перерахованими на рахунок відповідача та коштами, на суму яких поставлено останнім товар), однак відповідач залишив вимогу позивача без належного реагування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, як зазначають суди попередніх інстанцій, позивач пояснив, що спірна сума - 229 072,00 грн. перерахована ним поза договором і підлягає поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки на вказану суму сторонами додатків до договору від 23.08.2012 № 230812 не укладалось, тобто умови поставки товару на цю суму не узгоджувались.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ст. 1212 ЦК України та дійшов висновку, що спірна сума була перерахована позивачем поза договором поставки від 23.08.2012 № 230812, оскільки сторонами умови поставки на спірну суму не узгоджувалися. Також, суди зауважили, що строк дії договору поставки сплинув, а тому у позивача наявні підстави для вимоги щодо повернення вищезазначених коштів в порядку ст. 1212 ЦК України.

Втім, колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Згідно зі ст. ст. 42, 43 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України).

У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, зазначених вимог ГПК України не дотримались та не забезпечили сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Про наведене свідчить відсутність дослідження у прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами рішеннях усіх поданих сторонами в матеріали справи доказів.

Поряд з іншими доказами, не дано належної оцінки, зокрема, наданому до матеріалів справи разом з клопотанням позивача (а.с. 30-46) платіжному дорученню від 02.11.2012 №14693 про перерахування позивачем на рахунок відповідача коштів в сумі 245000,00 грн. за олію соняшникову згідно договору від 23.08.2012 № 230812, про що зроблено відповідний запис в графі "призначення платежу". При цьому, судами не з'ясовано, чи було здійснено цей платіж після виставлення відповідачем рахунка від 02.11.2012 № 322 на виконання договору від 23.08.2012 № 230812, тоді як суди мали б надати оцінку також і зазначеним документам поряд з іншими.

До того ж, в матеріалах справи знаходиться пояснення позивача (а.с. 81-86), в якому останній пояснив, що "25.10.2012 відповідачем здійснено поставку товару позивачу, не дивлячись на те, що сторонами не було укладено та погоджено відповідного додатку до договору, а позивачем, в свою чергу, прийнято цю поставку". Суди не з'ясували, чи такі дії сторін можна вважати внесенням змін до вищенаведеного договору в частині обов'язкового складання відповідного додатку щодо поставки партії товару.

Також, судами при прийнятті рішення не враховано посилання позивача в цих же поясненнях на підстави, з яких він вважає, що спірна сума підлягає поверненню у відповідності до ст. 1212 ЦК України, а саме, що строк договору в частині поставки закінчився 31.12.2012, а тому підстава для утримання відповідачем коштів після цієї дати відпала.

Однак, необхідно звернути увагу, що п. 11.2 договору, як встановлено судом першої інстанції, сторони погодили строк дії договору - до 31.12.2012, втім в частині взаєморозрахунків - до їх остаточного завершення, а тому суди мають надати відповідну оцінку зазначеним твердженням позивача з урахуванням зміста наведеного пункта договору.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Отже, поряд з наведеним вище, судам, які встановили, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу від 23.08.2012 № 230812 та що сторони здійснювали поставку та проплату, зокрема, і без укладення відповідного додатку до договору на виконання саме умов договору, слід визначити, чи отримано відповідачем спірні кошти, які просить стягнути позивач як оплату за поставку товару за зазначеним договором, враховуючи, при цьому, платіжне доручення від 02.11.2012 №14693, якому не було дано оцінки під час розгляду справи місцевим господарським судом та перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Водночас, в залежності від встановленого, слід звернути увагу, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин, неналежне виконання відповідачем умов договору може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для повернення коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України, що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Оскільки, в силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2013 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2014 у справі №904/7744/13 скасувати.

Справу № 904/7744/13 направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР