ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 910/18722/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Корсака В.А., Яценко О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "АТП-1"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.02.2017у справі№ 910/18722/16господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "АТП-1"доКиївської міської ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); 2. Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; 3. Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)простягнення 15391518,53грн

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача: від третіх осіб:Болбот К.Ю. (довіреність №180 від 03.03.2017) Семенюк Н.М. (довіреність від 13.02.2017 № 225-КМГ-398) 1. Ткаченко О.О. (довіреність №05703-5025 від 22.03.2017) 2, 3 - не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 у справі №910/18722/16 (суддя Якименко М.М.) позов задоволено повністю; стягнуто з Київської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "АТП-1" 13976603,15грн - інфляційних втрат, 1414915,38грн - 3% річних, 206700,00грн - судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді - Пашкіна С.А., Жук Г.А.) від 21.02.2017 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 по справі №910/18722/16; прийнято нове рішення; в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АТП-1" на користь Київської міської ради 227370,00грн судового збору за подання апеляційної скарги.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, натомість залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення апеляційним судом приписів ч.1 ст.264, ст.267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст.54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Треті особи 2, 3 не скористалися правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, який підтримав викладені в касаційній скарзі доводи, заперечення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційна скарга не належить до задоволення з огляду на таке.

Публічне акціонерне товариство "АТП-1" (далі ПАТ "АТП-1") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради про стягнення 15391518,53грн, з яких: 13976603,15грн - інфляційних втрат, 1414915,38грн - три проценти річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов'язання щодо повернення позивачу всіх сплачених ним грошових коштів по Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначенні від 21.05.2008, укладеного між позивачем та відповідачем, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сокуренко О.Д. та зареєстровано в реєстрі №898, яке виникло внаслідок розірвання цього договору.

Судами встановлено таке.

21.05.2008 між ВАТ "АТП-1" (в подальшому перейменовано на ПАТ "АТП-1", покупець) та Київською міською радою (продавець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (далі по тексту Договір).

Відповідно до умов Договору продавець, на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 року №1580/4413 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на АДРЕСА_1, (кадастровий номер НОМЕР_1), площею 8,0386га, у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Згідно з п.2.1. Договору ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 72506601,00грн. В рахунок цієї суми відповідно до угоди №93 від 29.08.2007 року, укладеної між позивачем та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), позивачем сплачено відповідачу аванс у розмірі 4321187,73 грн.

Сума в розмірі 68185413,27грн може сплачуватися у розстрочку протягом одного року рівними частками до двадцять п'ятого числа кожного місяця від дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки (п.2.2. Договору).

Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що продавець зобов'язується після повної сплати позивачем суми, зазначеної у розділі другому цього договору, та пені за прострочення платежів (при наявності такої пені), оформити та видати впродовж тридцяти календарних днів позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до п.6.1. Договору обов'язок відповідача передати земельну ділянку позивачу вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до позивача після одержання позивачем державного акта на право власності на земельну ділянку.

Згідно з п.9.2. Договору розірвання цього договору здійснюється у випадках та в порядку, передбачених законодавством України.

17.11.2009 між позивачем та відповідачем підписано Договір про внесення змін до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сокуренко О.Д. та зареєстровано в реєстрі №794 (далі по тексту - Договір про внесення змін), за умовами якого вирішено внести зміни в наступні пункти:

- в підпункті 2.2. пункту 2 договору, слова "одного року" замінено на слова "п'ять років";

- підпункт 3.2. пункту 3 договору, викласти в наступній редакції: "Після сплати позивачем першого платежу оформити та видати позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку.".

На виконання умов Договору, з урахуванням авансового внеску, позивач сплатив відповідачу 15686423,29грн, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками.

У зв'язка з істотним порушенням відповідачем умов Договору позивач звернувся з позовом до суду про розірвання Договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 по справі №910/9122/13, яка залишена без змін постановою Вищого Господарського суду України від 01.12.2013, розірвано договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, укладений між Київською міською радою та ПАТ "АТП-1" (в минулому відкрите акціонерне товариство "АТП-1").

Відповідно до п.4.5. Договору відповідач зобов'язаний повернути ПАТ "АТП-1" всі грошові кошти, сплачені на підставі Договору після розірванні цього Договору.

В подальшому, у зв'язку з відмовою відповідача у поверненні коштів, сплачених позивачем за розірваним договором, ПАТ "АТП-1" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Київської міської ради суми у розмірі 15686423,29 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.07.2015 по справі №910/11077/15 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016, позов задоволено повністю; стягнуто з Київської міської ради на користь ПАТ "АТП - 1" 15686423,29грн та судовий збір в розмірі 73080,00грн.

08.09.2016 відповідачем сплачено, а позивачем отримано грошові кошти в розмірі 15686423,29 грн., на підставі рішення та наказу суду.

Оскільки відповідно до п.4.5. Договору при розірванні цього Договору з вини Продавця суми, сплачені Покупцем Продавцю на виконання цього Договору, включаючи суми авансу(ів), повертаються йому Продавцем в повному обсязі, та враховуючи, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 по справі №910/9122/13, яка залишена без змін постановою Вищого Господарського суду України від 01.12.2013 Договір розірвано з вини відповідача - продавця, суди дійшли висновку, що обов'язок відповідача повернути грошові кошти в розмірі 15686423,29грн виник з моменту набрання законної сили постановою Київського апеляційного господарського суду про розірвання Договору - з 04.09.2013. Тому суди обох інстанцій встановили, що відповідач прострочив виконання грошових зобов'язань щодо повернення позивачу всіх сплачених ним грошових коштів по Договору, що стало підставою для висновку про правомірність вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі ст.625 ЦК України. З урахуванням таких висновків суд першої інстанції позов задовольнив повністю, а апеляційний суд відмовив в позові з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Проте погодитись із такими висновками не можна з огляду на таке.

Частиною другою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 розміщена в розділі I "Загальні положення про зобов'язання" книга 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов'язання є грошовими.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти (ч.2 ст.11 ЦК України).

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч.1, 3 ст.510 ЦК України).

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Разом із тим, унормоване у договорі повернення відповідачем (кредитором у грошовому зобов'язанні в договорі купівлі-продажу) суми, сплаченої позивачем (боржником у грошовому зобов'язанні в договорі купівлі-продажу) на виконання своїх грошових зобов'язань за Договором, внаслідок розірвання останнього, не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченої суми авансу та інших сум, сплачених у розстрочку (п.п.2.1., 2.2. Договору), що залишилось поза увагою судів попередніх судових інстанцій. Аналогічно унормовано і у ч.4 ст.653 ЦК України, відповідно до якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих в тому числі як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки він є за своєю суттю відповідальністю за порушення зобов'язання, в даному випадку, як встановлено судом, за порушення відповідачем зобов'язання видати акт про право власності на земельну ділянку, яке не є грошовим зобов'язання, що потягло за собою розірвання Договору.

В порушення ст.43 ГПК України суди не врахували вищенаведеного, не дослідили зміст п.4 Договору "Відповідальність Сторін", який містить пп.4.5., який ними оцінений як такий, що унормовує виникнення у відповідача - кредитора в даних зобов'язальних правовідносинах купівлі-продажу, обов'язок повернути в повному обсязі отримані суми внаслідок припинення підстави набуття таких сум, що не створює ані грошового зобов'язання, ані встановлює строків його виконання, позаяк в наведеному пункті йдеться про повернення сплачених сум при (тобто в умовах) розірванні Договору, що, в свою чергу, виключає факт прострочення. Разом із тим, суди не дали оцінку тому, що в п.4.5. Договору сторонами унормовано лише право покупця на компенсацію збитків, спричинених розірванням Договору.

Як наслідок, суди дійшли неправильного висновку, застосувавши до спірних правовідносин положення частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки повернення суми (в тому числі авансу), сплаченої боржником кредитору за Договором, є правовим наслідком припинення Договору (а не грошовим зобов'язанням за Договором), та засвідчує безпідставне збагачення продавця через те, що підстави для утримання сплачених покупцем сум за майно, не передане у власність, відсутні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 ГПК України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, невірно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Допущені порушення процесуальних норм унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 ГПК України, постанову та рішення у даній справі слід скасувати, направивши справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, п.3 ч.2 ст.11110, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АТП-1" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 у справі №910/18722/16 - скасувати.

Справу № 910/18722/16 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді В. Корсак

О. Яценко