Історія справи

Постанова ВГСУ від 11.04.2016 року у справі №910/18081/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2016 року Справа № 910/18081/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - Петровської А.М.,

відповідача - Попічка Р.Р., Рябченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016

у справі № 910/18081/15 господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк"

до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"

про стягнення 826 379,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про стягнення 826 379,12 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2015 (суддя Ковтун С.А.) у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи таке рішення, господарський суд першої інстанції встановивши обґрунтованість та доведеність правових вимог щодо стягнення заборгованості за договором № 123/USE-12.1-308-Д/Г-08 про забезпечення надання гарантії, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав визнання припиненим зобов'язання шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України), що, в свою чергу, свідчить про задоволення за рахунок заставного майна вимог позивача за договором гарантії, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 (колегія суддів у складі: суддя Агрикова О.В. - головуючий, судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.) вказане рішення господарського суду від скасовано та викладено резолютивну частину в наступній редакції: Позов задоволено повністю. Стягнуто з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на користь ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" заборгованість за договором № 123/USE-12.1-308-Д/Г-08 про забезпечення надання гарантії від 27.11.2008 у розмірі 683 829,38 грн.; 1,78 долара США пені за несвоєчасну сплату комісії розрахованої у доларах США за надання та обслуговування контргарантії, що по курсу НБУ (21,058829) станом на 15.06.2015 еквівалентно 37,49 грн.; 159,82 грн. пені за несвоєчасну сплату комісійних інших банків; 4 729,05 грн. 3% річних; 137 623,38 грн. інфляційних збитків. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з урахуванням змін, які були внесені до ст. 36 Закону згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" № 629-VIII від 16.07.2015, під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; зарахування зустрічних вимог, зокрема зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (зокрема шляхом договірного списання), поєднання боржника і кредитора в одній особі, нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду від 20.01.2016, а рішення господарського суду першої інстанції від 28.09.2015 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст. 103 ГПК України, ст.ст. 36, 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 212, 530, 546, 563, 567, 606 ЦК України, ст. 23 Закону України "Про заставу", ст. 32 Закону України "Про зобов'язання вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Зокрема, скаржник вказує на те, що з 21.11.2014 (з часу запровадження в банку тимчасової адміністрації) позивач позбавлений можливості виконувати свої обов'язки за контргарантією (сплачувати кредиторові грошову суму відповідно до умов контргарантії) та, відповідно, з 21.11.2014 не може надавати відповідачу послуги гарантії. Також на думку скаржника, з 20.03.2015 (з часу запровадження у банку ліквідаційної процедури) у позивача не могло виникнути обов'язку щодо сплати послуг банків Commerzbank AG Germany та TMB Bank PLC, Таїланд, а тому списання вказаними банками з рахунку позивача 391 600,55 грн. у період з 20.03.2015 по 02.12.2015 є незаконним. Крім того, відповідно до умов контргарантії, наданої позивачем на користь банку Commerzbank AG Germany, позивач уповноважив останнього здійснювати списання з доларового рахунку позивача комісійних платежів за умови погодження цього списання з позивачем, у зв'язку з чим Commerzbank AG Germany не мав права самостійно списувати вказані кошти. Господарським судом апеляційної інстанції не враховано, що гарантія була забезпечена договором застави, і з першого дня настання обумовленої договором застави обставини (невиконання відповідачем свого зобов'язання по договору гарантії), у позивача виникло право на вклад розміщений відповідачем, що свідчить про відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем. Також відповідач додатково зауважив, що в порушення вимог ст. 103 ГПК України за результатами розгляду апеляційної скарги нового рішення не прийняв, в вніс зміни до скасованого ним рішення шляхом викладення його резолютивної частини в новій редакції.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку позивача, матеріалами справи доведено неналежне виконання відповідачем умов договору № 123/USE-12.1-308-Д/Г-08 про забезпечення надання гарантії.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з такого:

Господарський суд апеляційної інстанції, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановив наступне:

- 27.11.2008 ВАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (банк/гарант) та Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (боржник/принципал) уклали договір № 123/USE-12.1-308-Д/Г-08 про забезпечення надання гарантії (далі - договір гарантії);

- відповідно до п. 1.1 вказаного договору банк за дорученням боржника забезпечує випуск банком, зареєстрованим у Таїланді (банк бенефіціара) гарантії виконання (гарантія) на суму 1 176 074,77 доларів США на користь Королівського ВМФ Таїланду (бенефіціар) для забезпечення укладення контракту № АРС 1/2008;

- згідно з п. 1.2 договору гарантії для забезпечення випуску гарантії банком банефіціара гарант випускає контргарантію на корить банку Commerzbank AG Germany, Франкфурт-на-Майні, Німеччина (банк-кореспондент), та розміщує свої власні кошти в сумі 1 176 074,77 доларів США на рахунку покриття в банку-кореспонденті для забезпечення подальшого випуску гарантії банком бенефіціара на користь бенефіціара;

- надалі сторонами було укладено ряд договорів, якими внесено зміни до договору гарантії: договір від 07.05.2009, від 08.12.2009, від 16.02.2013, від 13.08.2013, від 24.12.2013, від 18.06.2014, від 28.02.2014, від 30.10.2014;

- п. 1.4 договору гарантії передбачено, що гарантія надається на строк до 28.02.2015, але в будь-якому випадку до повного звільнення від зобов'язань за гарантією; контргарантія надається на строк до 28.03.2015, але в будь-якому випадку до повного звільнення від зобов'язань за контргарантією; строк дії договору гарантії до 11.04.2015, але в будь-якому випадку до повного звільнення від зобов'язань за договором;

- відповідно до п. 1.7 договору гарантії принципал сплачує гаранту комісію за надання та обслуговування контргарантії згідно з діючими тарифами гаранта, зокрема: комісійні за надання та обслуговування контргарантії на умовах покриття коштами клієнта - 0,2% від суми контргарантії, мін. 200 доларів США за квартал або його частину; комісійні за оформлення договору про забезпечення надання гарантії - 70,00 доларів США; інші комісійні згідно з тарифами гаранта;

- у разі виконання гарантом зобов'язання за контргарантією за рахунок власних коштів, вважається, що відбулося кредитування принципала, і він зобов'язаний сплачувати відсотки за платіж за контргарантією в розмірі 25% річних від сплаченої гарантом та невідшкодованої принципалом суми до моменту повного відшкодування на користь гаранта сум, сплачених останнім за контргарантією. Відсотки сплачуються щомісячно не пізніше 3-го числа місяця, наступного за розрахунковим, за розрахунковий місяць (п. 2.1.8 договору гарантії);

- принципал зобов'язується сплачувати комісію за надання послуги згідно з п. 1.7 цього договору протягом 3-х банківських днів з дати отримання повідомлення від гаранта (щоквартально) у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату оплати (п. 2.1.1 договору гарантії);

- принципал зобов'язаний відшкодувати всі витрати інших банків, що виникли під час обслуговування гарантії протягом 3-х банківських днів з дати отримання повідомлення від гаранта про сплату таких витрат (п. 2.1.3 договору гарантії);

- в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором у день підписання цього договору принципал зобов'язується надати гаранту платіжне доручення на переказ коштів в сумі 1 176 074,77 долари США з свого рахунку на рахунок покриття (п. 2.1.6 договору гарантії);

- у разі отримання від гаранта повідомлення про надходження вимоги за контргарантією від банку бенефіціара, який отримав вимогу по гарантії від бенефіціара, протягом 2-ох банківських днів з дня отримання повідомлення від гаранта перерахувати гаранту списану з рахунку покриття суму (п. 2.1.7 договору гарантії);

- п. 2.2.1 договору гарантії передбачено, що гарант зобов'язується протягом двох банківських днів з дати підписання договору випустити контргарантію за умови виконання принципалом вимог, передбачених п. 2.1.6 договору;

- позивачем у повному обсязі виконано зобов'язання за договором № 123/USE-12.1-308-Д/Г-08 про забезпечення надання гарантії;

- 17.01.2013 ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (заставодержатель) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав № 3/Г-З-2013/USE-11-2-Д/Г-13 (далі - договір застави), згідно з п. 1.1 якого заставодавець надає заставодержателю в заставу майнові права, які полягають в праві вимоги на грошові кошти в сумі 1 176 074,77 долара США, що знаходяться на рахунку покриття № 26022260000001/840, відкритому у ПАТ "ВіЕйБі Банк", та належать заставодавцю на підставі договору про надання гарантії з усіма змінами та доповненнями, що укладені або будуть укладені до нього, укладеного ПАТ "ВіЕйБі Банк" та заставодавцем;

- договором застави встановлено, що здійснюючи позасудове звернення стягнення та реалізацію майнових прав, що є предметом застави, заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави такими способами на свій вибір: звернути стягнення на предмет застави в позасудовому порядку шляхом прийняття у власність відступлених майнових прав в порядку, передбаченому чинним законодавством про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, цим договором та договором відступлення права вимоги (п. 4.3.1);

- заставодавець цим доручає заставодержателю здійснювати зазначене договірне списання грошових коштів зокрема з рахунку покриття заставодавця № 26022260000001/840, відкритого у ПАТ "ВіЕйБі Банк". Сума договірного списання визначається заставодержателем, виходячи з розміру його вимог, забезпечених заставою за цим договором застави. Право заставодержателя на договірне списання виникає в момент виникнення у нього права звернення стягнення на предмет застави (п. 4.3.2);

- в той же день, тобто 17.01.2013, ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (новий кредитор) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 3/Г-У-2013/USE-11-3-Д/Г-13 (з відкладальною обставиною) (далі - договір відступлення);

- відповідно до умов вказаного договору відступлення кредитор, керуючись ст.ст. 212, 512-519 ЦК України, відступає новому кредитору право вимоги (з відкладальною обставиною) на грошові кошти, розміщені на рахунку покриття за договором про забезпечення надання гарантії № 123/USE-12.1-308-Д/Г-08 від 27.11.2008, укладеним ВАТ "ВіЕйБі Банк" та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт". На момент укладення цього договору розмір права вимоги, що відступається, складав 1 176 074,77 доларів США (п. 1.1.1). Відкладальною обставиною в розумінні цього договору є невиконання відповідачем зобов'язань за договором про надання гарантії та/або заставодавцем за договором застави майнових прав № 3/Г-З-2013/USE-11-2-Д/Г-13 від 17.01.2013;

- п. 1.3 договору відступлення передбачено, що з моменту настання відкладальної обставини, зазначеної в п. 1.2. договору відступлення права вимоги, до нового кредитора (ПАТ "ВіЕйБі Банк") переходить право вимоги, що належить кредитору (Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"), визначене в п. 1.1 цього договору;

- 10.12.2014 позивач надіслав на адресу відповідача рахунок-повідомлення за № 08-17218 про сплату комісійних банку Commerzbank AG Germany за надання контргарантії у розмірі CHF 10383,17, що за курсом НБУ на 25.11.2014 становило 160 792,32 грн. вiдповідно до SWIFT-повідомлення від банку Commerzbank AG Germany від 03.12.2014;

- 12.12.2014 позивач надіслав на адресу відповідача рахунок-повідомлення за № 08-17559 про сплату гаранту заборгованості по комісії за надання та обслуговування контргарантії за період з 02.12.2014 по 01.03.2015 включно у розмірі 2 352,15 доларів США;

- 12.03.2015 позивач надіслав на адресу відповідача рахунок-повідомлення за № 08-3088 про сплату гаранту заборгованості по комісії за надання та обслуговування контргарантії за період з 02.03.2015 по 01.06.2015 включно у розмірі 2352,15 доларів США;

- 13.03.2015 позивач направив на адресу відповідача рахунок повідомлення за № 08-3321 про сплату комісійних банку бенефіціара ТМВ Bank PLC, Таїланд за обслуговування гарантії у розмірі 4 410,28 доларів США, що за курсом НБУ на 12.03.2015 становило 95 058,86 грн., відповідно до SWIFT-повідомлення від банку Commerzbank AG Germany;

- 02.04.2015 позивач надіслав відповідачу рахунок-повідомлення за № 08-5019 про сплату комісійних банку бенефіціара ТМВ Bank PLC, Таїланд за обслуговування гарантії у розмірі 5 736,97 доларів США, що за курсом НБУ на 27.03.2015 становить 134 893,51 грн., та 5599,97 Євро, що за курсом НБУ на 17.03.2015 складає 144 483,94 грн., відповідно до SWIFT-повідомлення від банку Commerzbank AG Germany;

- 15.06.2015 позивач надіслав відповідачу рахунок-повідомлення за № 09-15382 про сплату гаранту заборгованості по комісії за надання та обслуговування контргарантії за період з 02.06.2015 по 01.09.2015 включно у розмірі 2 352,15 долара США;

- банком на адресу принципала було направлено вимогу № 31/1-16713 від 25.06.2015 про погашення заборгованості за комісією.

У зв'язку з невиконанням відповідачем вимог банку, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, наявність у відповідача перед позивачем заборгованості: 7 056,45 доларів США - за надання та обслуговування контргарантії; 160 792,32 грн. - за комісійними іншого банку гаранта Commerzbank AG Germany за надання контргарантії; 95 058,86 грн. - за комісійними банку бенефіціара ТМВ Bank PLC, Таїланд за обслуговування гарантії; 134 893,51 грн. - за комісійними банку бенефіціара ТМВ Bank PLC, Таїланд за обслуговування гарантії; 144 483,94 грн. заборгованості за комісійними банку бенефіціара ТМВ Bank PLC, Таїланд за обслуговування гарантії документально підтверджена, відповідачем не спростована, а отже відповідний факт є доведеним.

У зв'язку з викладеним, господарський суд апеляційної інстанції з урахуванням вимог ст.ст. 193, 200 ГК України, ст.ст. 526, 530, 560, 561, 563, 565, 568 ЦК України, вимог Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, а також умов укладених сторонами договорів, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором № 123/USE-12.1-308-Д/Г-08 про забезпечення надання гарантії від 27.11.2008 у розмірі 683 829,38 грн.; 159,82 грн. пені за несвоєчасну сплату комісійних інших банків; 4 729,05 грн. 3% річних; 137 623,38 грн. інфляційних збитків.

При цьому, господарський суд апеляційної інстанції правомірно зазначив про помилковість висновку господарського суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з підстав визнання припиненим зобов'язання шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України), оскільки із встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин не вбачається, що на підставі договору застави від 17.01.2013 відбулось поєднання боржника і кредитора в одній особі, оскільки обидві сторони правовідносин продовжують об'єктивно існувати із збереженням за ними всіх прав та обов'язків як за договором про надання гарантії так і за договором застави і договором відступлення права вимоги з відкладальною обставиною.

Крім того, доводи відповідача щодо наявності у позивача права самостійного договірного списання грошових коштів з рахунків відповідача у разі непроведення останнім оплати комісії за договором та як наслідок ствердження про бездіяльність позивача як кредитора, який не приступив до виконання зобов'язання, були правильно відхилені господарським судом апеляційної інстанцій з огляду на таке:

Як передбачено ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Статтею 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Аналогічна за змістом норма передбачена також п. 6.5. постанови НБУ № 22 від 21.01.2004 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті".

З наведених положень законодавства вбачається що здійснення договірного списання коштів з рахунків відповідача є правом, а не обов'язком банку.

Відповідно до п. 4.3.2 договору застави передбачено, що заставодавець доручає заставодержателю здійснювати зазначене договірне списання грошових коштів зокрема з рахунку покриття заставодавця № 26022260000001/840, відкритого у ПАТ "ВіЕйБі Банк". Сума договірного списання визначається заставодержателем, виходячи з розміру його вимог, забезпечених заставою за цим договором застави. Право заставодержателя на договірне списання виникає в момент виникнення у нього права звернення стягнення на предмет застави.

Отже, умовами договору застави передбачено право, а не обов'язок на договірне списання коштів з рахунку платника, а також право банку, а не обов'язок звернути стягнення за предмет забезпечення застави у разі настання певних умов.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Тобто, у випадку невиконання відповідачем обов'язку зі сплати комісії право позивача на отримання від відповідача коштів не вичерпується лише списанням таких коштів з рахунку відповідача. З урахуванням викладеного, господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача такої комісії не є ані порушенням умов укладених між сторонами договорів, ані приписів чинного законодавства.

Крім того, господарським судом апеляційної інстанції враховано, що позивач перебуває в процедурі ліквідації, у зв'язку з чим, відповідно до приписів чинного законодавства, здійснення будь-яких фінансових операцій можливе виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що з 21.11.2014 (з часу запровадження в банку тимчасової адміністрації) позивач позбавлений можливості виконувати свої обов'язки за контргарантією (сплачувати кредиторові грошову суму відповідно до умов контргарантії) та, відповідно, з 21.11.2014 не може надавати відповідачу послуги гарантії, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що згідно з п. 1.2 договору гарантії для забезпечення випуску гарантії банком банефіціара гарант випускає контргарантію на корить банку Commerzbank AG Germany, Франкфурт-на-Майні, Німеччина (банк-кореспондент), та розміщує свої власні кошти в сумі 1 176 074,77 доларів США на рахунку покриття в банку-кореспонденті для забезпечення подальшого випуску гарантії банком бенефіціара на користь бенефіціара.

Як встановлено господарськими судами, позивачем у повному обсязі виконано зобов'язання за договором № 123/USE-12.1-308-Д/Г-08 про забезпечення надання гарантії, тобто кошти банку в сумі 1 176 074,77 доларів США були розміщені на рахунку покриття в банку-кореспонденті для забезпечення подальшого випуску гарантії банком бенефіціара на користь бенефіціара.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно з ст. 4 вказаного Закону фінансовими вважаються, зокрема, послуги з надання гарантій та поручительств.

Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 1 ст. 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана.

Статтею 567 ЦК України передбачено, що гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

При цьому, Вищий господарський суд України відхиляє доводи відповідача про відсутність у нього обов'язку по сплаті комісій за надання та обслуговування гарантії у зв'язку із запровадженням у ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" тимчасової адміністрації, оскільки ані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ані Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, ані іншими законодавчими актами не передбачено припинення зобов'язання сторін за договором банківської гарантії у разі віднесення фінансової установи до категорії неплатоспроможних, а відповідні доводи відповідача ґрунтуються на припущенні неможливості виконання банком зобов'язань за гарантією у випадку звернення бенефіціара, що не є правовою підставою для звільнення боржника від виконання своїх зобов'язань за договором.

Крім того, в даному випадку предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості зі сплати комісійної винагороди за обслуговування гарантії відповідно до укладеного сторонами договору від 27.11.2008 № 123/USE-12.1-308-Д/Г-08 про забезпечення надання гарантії, і саме обставини й підстави виникнення/погашення, наявності/відсутності такої заборгованості підлягають з'ясуванню при вирішенні такого спору.

Також не знайшов свого підтвердження довід заявника касаційної скарги про те, що господарський суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 103 ГПК України за результатами розгляду апеляційної скарги нового рішення не прийняв, в вніс зміни до скасованого ним рішення шляхом викладення його резолютивної частини в новій редакції

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

Згідно ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на зазначені норми, господарський суд апеляційної інстанції, скориставшись своїм процесуальним правом, правильно скасував рішення господарського суду першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм права та фактично прийняв нове рішення.

Водночас Вищий господарський суд України не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1,78 долара США пені за несвоєчасну сплату комісії розрахованої у доларах США за надання та обслуговування контргарантії, що по курсу НБУ станом на 15.06.2015 еквівалентно 37,49 грн. з огляду на те, що обчислення пені та стягнення її за судовими рішеннями здійснюється лише в національній валюті України - гривні. Відповідно, є неможливим нарахування та стягнення пені в іноземній валюті за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України, оскільки розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"), а повноважень щодо встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти чинним законодавством України не передбачено.

Так, відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений тс. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому, що відповідно до поданих позивачем розрахунків пеня у розмірі 1,78 ним була розрахована в доларах США, тоді як чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. Відповідно, господарські суди належним чином не дослідили наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені, методологію її нарахування (з урахуванням наведених вимог законодавства), а отже не встановили відповідних обставин щодо розміру пені, заявленої до стягнення, у національній валюті.

Враховуючи наведене Вищий господарський суд України дійшов висновку, що як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржених судових рішень у зазначених частинах.

Касаційна інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, справа в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1,78 долара США пені за несвоєчасну сплату комісії, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2015 у справі № 910/18081/15 скасувати в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1,78 долара США пені за несвоєчасну сплату комісії, а справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 в частині, залишеній без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко