Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.12.2014 року у справі №922/3210/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 922/3210/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційних скарг Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 17.09.2014у справі № 922/3210/13 Господарського суду Харківської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області простягнення 4 398 740, 38 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаКозак Н.В.- - відповідачаЗакаблуков А.С.

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь 3 698 740, 38 грн. основного боргу, 27 573, 36 грн. інфляційних витрат, 373 141, 84 грн. пені, 74 628, 37 3 % річних, 697 882, 81 грн. 7 % штрафу та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.07.2014 (головуючий Смірнова О.В., судді: Лаврова Л.С., Шарко Л.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.09.2014 (головуючий Черленяк М.І., судді: Россолов В.В., Тихий П.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на користь Публічного акціонерного товариства НАК "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 27 573, 36 грн. інфляційних витрат, 37 314, 18 грн. пені, 74 628, 37 3 % річних, 69 788, 28 грн. 7 % штрафу та 68 820 грн. судового збору. В стягненні 3 698 740, 38 грн. основного боргу провадження у справі припинено. В стягненні 335 827, 66 грн. пені та 628 094, 53 грн. штрафу відмовлено. Відстрочено виконання рішення суду до 01.02.2015.

Не погоджуючись частково з рішеннями судів, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови у стягненні пені, 7 % штрафу та в частині відстрочки виконання рішення суду. В цій частині позивач просить суд прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, в іншій частині - залишити без змін.

Також із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України звернулось Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині стягнення інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір інфляційних втрат до 531, 99 грн.

В своєму запереченні на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заперечує проти доводів Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області і просить суд залишити його скаргу без задоволення у повному обсязі.

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області не надіслало відзив на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційних скарг, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.10.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем; позивачем) та Комунальним підприємством "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (покупцем; відповідачем) укладено Договір № 14/6436/12 (т.1, а.с. 10-15), за умовами пунктів 1.1., 1.2. якого, продавець, зобов'язується передати у власність відповідачу у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити цей природний газ за умови цього Договору. Газ який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що на виконання умов договору, у період протягом жовтня - грудня 2012 року позивачем було поставлено відповідачу природний газ в обсязі 7615,15 тис. м3 на загальну суму 9 969 754, 38 грн., що підтверджується актами від 29.12.2012, від 30.11.2012, від 31.12.2012, які підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого природного газу, не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість, яка за розрахунком позивача, склала 3 698 740, 38 грн.

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, за посиланням позивача, не повністю розрахувався за отриманий природний газ, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, 7 % штрафу та пені.

В уточненні до відзиву на позовну заяву (а.с.19-20) відповідач послався на повне погашення заборгованості, у зв'язку з чим просив суд припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу. Відповідач вказує, що розмір штрафних санкцій є надмірно великим, а його фінансовий стан є досить важким, у зв'язку з чим просив суд зменшити розмір пені та штрафу на 90 % та відстрочити виконання рішення суду. На думку відповідача, розрахунок інфляційних втрат є невірним та необґрунтованим.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач погасив основний борг за отриманий природний газ на суму 3 698 740, 38 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 01.01.2014, договором № 121/30 від 12.02.2014 про організацію взаєморозрахунків, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2012 рік, згідно з договором від 26.10.2012 № 14/6436/12, та за 2013 рік згідно договору № 13/3030-ТЕ-32, та платіжним дорученням № 3190 від 21.10.2013.

З урахуванням наведених обставин, рішеннями судів попередніх інстанцій провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення боргу припинено у зв'язку із сплатою відповідачем відповідної суми.

Судові рішення в зазначеній частині не оскаржуються.

Підставою для нарахування 3 % річних та передбачених пунктом 7.2. договору пені та 7 % штрафу, став висновок судів попередніх інстанцій про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого природного газу. За розрахунками судів, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 74 628, 37 3 % річних, 373 141, 84 грн. пені та 697 882, 81 грн. 7 % штрафу.

Згідно частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно пункту третього статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В пункті 3.17.4. постанови "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З наведеного випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Судом першої інстанції встановлено, що допущене відповідачем прострочення виконання зобов'язання виникло з об'єктивних причин, а саме, у зв'язку з великою та сталою дебіторською заборгованістю споживачів за послуги теплопостачання, від надходження яких здійснюються платежі за поставлений природний газ.

Скориставшись своїм правом на зменшення розміру пені та штрафу, місцевий господарський суд врахував зазначені вимоги та зменшив розмір належної до стягнення пені з 373 141, 84 грн. до 37 314,18 грн. та 7 % штрафу з 697 882, 81 грн. до 69 788, 28 грн.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо зменшення розміру неустойки відповідає судовій практиці Вищого господарського суду України при розгляді аналогічних спорів (постанова Вищого господарського суду України від 09.04.2014 у справі № 908/4030/13, постанова Вищого господарського суду України від 29.07.2014 у справі № 922/712/14, постанова Вищого господарського суду України від 18.09.2014 у справі № 914/4671/13).

Що стосується заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, то судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що загальна сума належних до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат становить 27 573, 36 грн. Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат відповідає Рекомендаціям щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, які викладені у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що сума боргу з урахуванням середньомісячного індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці. При застосуванні індексу інфляції позивачем і судами попередніх інстанцій враховано, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Колегія вважає висновки в цій частині достатньо обґрунтованими.

Посилання відповідача на помилкове визначення позивачем періодів нарахування інфляційних втрат є таким, що не заслуговує на увагу, оскільки саме позивач визначає межі своїх позовних вимог на власний розсуд. Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, право господарського суду при прийнятті рішення виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. В матеріалах справи відсутні будь-які клопотання заінтересованих сторін про вихід за межі позовних вимог в цій частині.

З приводу заявленого відповідачем клопотання про відстрочення виконання рішення суду строком на один рік.

Відповідно до частини першої статті 121 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може розстрочити або відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання, суд першої інстанції частково задовольнив клопотання відповідача та відстрочив виконання свого рішення від 08.07.2014 до 01.02.2015.

Пунктом шостим статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В пунктах 7.1.1., 7.2. постанови № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У даному випадку, відповідачем було зазначено та доведено в установленому законом порядку наявність обставин, що можуть ускладнити виконання рішення у зв'язку з важким економічним становищем відповідача, яке виникло через невідповідність тарифів на теплову енергію розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво та невиконанням платників за поставлене тепло своїх зобов'язань перед відповідачем.

Враховуючи, що предметом стягнення є не заборгованість, а лише фінансові нарахування на неї (пеня, річні та інфляційні) надання відстрочки не суперечить вимогам статті 121 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводи, що викладені в касаційних скаргах пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.09.2014 у справі № 922/3210/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова