ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2017 року Справа № 910/13704/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Малетича М.М.,розглянувши касаційну скаргу Національного банку Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 (головуючий суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)та рішенняГосподарського суду міста Києва від 20.10.2016 (суддя Шкурдова Л.М.)у справі№ 910/13704/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" Кашути Д.Є. доНаціонального банку України,третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,про стягнення грошових коштів за цінними паперами,за участю представниківпозивачаКуликов Ю.Ю.відповідачаСапальов В.В., Григорчук В.І., Колосюк С.Л.,третьої особиКустова Т.В.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 у справі №910/13704/16 позов задоволено частково: стягнуто з Національного банку України на користь позивача отриманий купонний дохід у розмірі 89.191.860,00 грн., отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 524.658.000,00 грн. В частині позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 3.886.120,48 грн., інфляційних втрат в розмірі 2.848.633,51 грн. та про скасування нарахованої та стягнутої Національним банком України пені в розмірі 71.600.254,41 грн. в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 у справі № 910/13704/16 скасовано частково, викладено його резолютивну частину в новій редакції, згідно з якою позов задоволено частково: стягнуто з Національного банку України на користь позивача отриманий купонний дохід у розмірі 89.191.860,00 грн., отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 524.658.000,00 грн., 3% річних в розмірі 2.885.725,04 грн., інфляційні втрати в розмірі 1.405.321,39 грн. В частині позовних вимог про стягнення решти інфляційних втрат, 3% річних та про скасування нарахованої та стягнутої Національним банком України пені в позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 202, 204, 590, 625 ЦК України, ст.ст. 35, 82, 107 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.05.2014 між ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" як позичальником та Національним банком України як кредитором був укладений кредитний договір № 154/05-14/КТ.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору кредитор надав позичальнику кредит в сумі 500.000.000,00 грн. на строк з 27.05.2014 по 21.11.2014 з оплатою 10,0 % річних.

На забезпечення зобов'язань позивача за кредитним договором 27.05.2014 між позивачем та відповідачем був укладений договір застави Державних облігацій України № 1540/05-14/ДОУ.

Відповідно до п. 1.1 договору застави позивач з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передав у заставу відповідачеві державні облігації України загальною вартістю 524.658.000,00 грн., а саме державні облігації України UA4000180582 у кількості 524658 штук, номінальною вартістю 1.000,00 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 1.012,42 грн. за одну штуку із датою погашення 27.04.2016.

На виконання умов пункту 2.1.1 кредитного договору відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача суму кредитних коштів та одночасно заблокував у депозитарії цінних паперів відповідача цінні папери, визначені у договорі застави, які були надані під забезпечення кредиту.

Відповідно до умов пункту 2.2.4 кредитного договору відповідач має право наступного робочого дня за днем неповернення коштів позивачем віднести заборгованість на рахунки з обліку простроченої заборгованості та прострочених нарахованих доходів, а також нарахувати з наступного календарного дня, що настає за днем порушення позичальником будь-якого зобов'язання за кредитним договором, пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення виконання зобов'язання.

Згідно з п. 2.2.11 кредитного договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором відповідач має право стягнути штраф у розмірі 30.000,00 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 №408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "КБ "Фінансова Ініціатива" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015 № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" яким з 24.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива".

Уповноваженою особою на тимчасову адміністрацію призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кашуту Дмитра Євгеновича.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" запроваджено строком на 3 місяці з 24.06.2015 по 23.09.2015 включно.

Згідно зі ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до п. 2.2.2 договору застави у разі невиконання заставодавцем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткового неповернення або несвоєчасного повернення), та неможливості списання відповідно до ст. 73 Закону України "Про національний банк України" у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій у власність заставодержателя і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору.

Згідно з п. 2.2.4 договору застави у разі неможливості продажу предмета застави заставодержатель має право залишити заставлені державні облігації України у свій власності за справедливою вартістю.

Відповідно до п. 2 постанови Правління Національного банку України від 09.10.2014 № 655 "Про заходи зміни умов користування кредитами та операціями репо" в редакції, що діяла з 10.10.2014, стягнення пені, нарахованої за несвоєчасну сплату процентів та штраф, накладених за порушення умов відповідних кредитних договорів, не здійснюється.

Згідно з п. 1 вказаної постанови у разі звернення банку щодо неможливості належного виконання ним зобов'язань перед Національним банком України за операціями рефінансування та операціями репо в строки, визначені кредитними договорами та договорами репо, укладеними відповідно до умов Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2009 року № 259, здійснюється продовження строку та зміну інших умов користування отриманими кредитами на умовах та в порядку, визначених Положенням про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 13 липня 2010 року № 327, шляхом внесення відповідних змін до таких кредитних договорів, договорів застави та договорів репо.

Позивач листами вих. № 358 від 21.11.2014, № 395 від 16.12.2014, № 404 від 22.12.2014, копії яких наявні в матеріалах справи, звертався до Національного банку України з питання внесення змін до кредитного договору щодо продовження строку користування кредитними коштами та щодо незастосування штрафних санкцій та інших заходів впливу за простроченою заборгованістю, яка утворилася за позивачем на той момент.

Проте вказані листи залишені відповідачем без відповіді, відповідні зміни до умов кредитного договору внесені не були.

Відповідно до п. 1.4 розділу VI Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 259 від 30.04.2009, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин, Національний банк має право з дня виникнення простроченої заборгованості банку здійснювати списання коштів з кореспондентського рахунку банку та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками (далі - кореспондентський рахунок). Якщо немає (недостатньо) коштів на кореспондентському рахунку банку, то Національний банк уживає заходів щодо задоволення в повному обсязі своїх вимог за операціями з регулювання ліквідності відповідно до укладених договорів і вимог законодавства України, у тому числі шляхом продажу предмета застави (операції) та/або переведення його за справедливою вартістю у свою власність.

Пунктами п. 2.2.8 Кредитного договору та п. 2.2.4 Договору застави передбачено порядок задоволення вимог, а саме: переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю, що здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ у власність відповідача було переведено предмет застави, а саме державні облігації України UA4000180582 загальною вартістю 524.658.000,00 грн.

Постановою Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ у власність відповідача було переведено предмет застави за зазначеним вище договором застави, а також нараховано позивачеві пеню за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 71.600.254,41 грн. Також визначено черговість спрямування вартості набутого у власність забезпечення на погашення заборгованості: у першу чергу - суми основного боргу за кредитами, у другу - суми процентів за користування кредитами, у третю - сума нарахованої пені, у четверту - суми штрафів.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 за позовом ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" до НБУ, за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016, постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ визнана незаконною та скасована.

Враховуючи скасування постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення державних облігацій у власність НБУ, позивач заявив вимогу про стягнення збитків.

З огляду на те, що державні облігації погашені на суму 524.658.000,00 грн. і повернути їх в натурі неможливо, позивачем заявлено вимоги про стягнення збитків у вигляді вартості погашення цінних паперів в розмірі 524.658.000,00 грн.

У позовній заяві позивач послався на те, що за час користування належними позивачеві цінними паперами відповідач неправомірно отримав купонний дохід в розмірі 89191860 грн., суму якого позивачем визначено як збитки у вигляді неодержаного доходу.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин повинен відшкодувати спричинені ним збитки суб'єкту, права чи законні інтереси якого були порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата чи пошкодження її майна, а також неотримання доходів, які управнена сторона отримала б при належному виконанні зобов'язання іншою стороною.

Враховуючи положення ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, суди дійшли висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача у справі отриманого відповідачем за час дії незаконної постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ купонного доходу у загальному розмірі 89.191.860,00 грн. та доходу від погашення облігацій у загальному розмірі 524.658.000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів, в сумі 3.886.120,48 грн., інфляційних втрат в сумі 28.482.633,51 грн., нарахованих та заявлених до стягнення позивачем з посиланням на положення ст. 625 Цивільного кодексу України.

Місцевим судом відмовлено в задоволені вказаних вимог з посиланням на те, що ст. 625 ЦК України регулює зобов'язальні відносини і не розповсюджується на вимоги щодо стягнення збитків.

Апеляційний суд здійснив власний перерахунок та задовольнив позовні вимоги в цій частині частково: стягнув відповідача 3% річних в розмірі 2.885.725,04 грн., інфляційні втрати в розмірі 1.405.321,39 грн., пославшись на те, що за змістом ст.ст. 11, 509, 524, 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм процесуального та матеріального права, з огляду на таке.

Як зазначалось вище, позивач листами вих. № 358 від 21.11.2014, № 395 від 16.12.2014, № 404 від 22.12.2014, копії яких наявні в матеріалах справи, звертався до Національного банку України з питання внесення змін до кредитного договору щодо продовження строку користування кредитними коштами та щодо незастосування штрафних санкцій та інших заходів впливу за простроченою заборгованістю, яка утворилася за позивачем на той момент.

Суди відзначили, що факт отримання вказаних листів НБУ підтверджується відповідними відмітками відповідача про реєстрацію вхідної кореспонденції на наданих позивачем копіях листів. Проте вказані листи залишені відповідачем без відповіді, відповідні зміни до умов кредитного договору внесені не були.

Згідно з встановленими судами обставинами справи надіслання позивачем зазначених листів судами визначено як одну з підстав для задоволення позову.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 постанови Правління Національного банку України від 09.10.2014 № 655 "Про заходи зміни умов користування кредитами та операціями репо", на який послались суди, у разі звернення банку щодо неможливості належного виконання ним зобов'язань перед Національним банком України за операціями рефінансування та операціями репо в строки, визначені кредитними договорами та договорами репо, укладеними відповідно до умов Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2009 року № 259, здійснюється продовження строку та зміну інших умов користування отриманими кредитами на умовах та в порядку, визначених Положенням про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 13 липня 2010 року № 327, шляхом внесення відповідних змін до таких кредитних договорів, договорів застави та договорів репо.

В свою чергу п.п. 1.3, 1.7, 1.8 "Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327, встановлено, що рішення про надання чи відмову в наданні стабілізаційного кредиту, зміну умов кредитного договору, погодження графіка повернення кредиту та сплати процентів за користування ним приймає Правління Національного банку в межах монетарних параметрів.

Національний банк з метою обмеження ризику ліквідності банку під час надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановлює обмеження та вимоги щодо його діяльності, які мають бути передбачені в кредитному договорі.

Національний банк під час зміни умов кредитного договору в частині продовження строку користування кредитом застосовує процедуру особливого режиму контролю, який передбачає обмеження щодо діяльності банку шляхом призначення куратора.

Національний банк залишає без розгляду клопотання і документи банку щодо надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору в разі невідповідності їх вимогам законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, або подання банком неповного пакета документів чи недостовірної інформації та повертає їх банку.

З урахуванням наведеного колегія суддів відзначає, що при вирішенні спору судами не враховано правильно положення як п. 1 постанови Правління Національного банку України від 09.10.2014 № 655 "Про заходи зміни умов користування кредитами та операціями репо", так, відповідно, і п.п. 1.3, 1.7, 1.8 "Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327, які виключають автоматичне продовження (зміну) умов договору рефінансування.

Крім того суди не проаналізували факту направлення позивачем до Національного банку України листів за вих. № 358 від 21.11.2014, № 395 від 16.12.2014, №404 від 22.12.2014 у взаємозв'язку з іншими листами позивача, що направлялися до Національного банку пізніше. Так, як встановлено судами, в матеріалах справи наявні листи позивача № 439 від 30.12.2014, № 712 від 11.06.2015, відповідно до яких ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" просив Національний банк України розглянути можливість переведення предмета застави за справедливою вартістю у власність Національного банку України, а саме викупу Національним банком України облігацій внутрішньої державної позики за кредитними договорами.

Колегія суддів також відзначає, що висновок про обґрунтованість позовних вимог (про стягнення з відповідача на користь позивача у справі отриманого відповідачем купонного доходу у загальному розмірі 89.191.860,00 грн. та доходу від погашення облігацій у загальному розмірі 524.658.000,00 грн.) зроблено судами без належного врахування того, що зазначені цінні папери були предметом застави, тобто предметом, який забезпечував виконання боржником (позивачем) грошових боргових зобов'язань перед Національним банком України (відповідачем), строк виконання котрих, як вбачається зі встановлених судами обставин, настав.

При цьому чіткий розмір заборгованості позивача перед Національним банком України за кредитним договором від 27.05.2014 № 154/05-14/КТ (з урахуванням процентів та інших платежів) на час звернення стягнення на предмет застави суди зовсім не встановили.

Також суди не врахували положень ст. 54 Закону України "Про заставу", якою передбачно, що у випадку коли законом чи договором не передбачено інше, купонні листи на виплату процентів, дивідендів та інші доходи від зазначеного в цінному папері права є предметом договору застави тільки у випадках, якщо вони передані кредитору заставного зобов'язання.

Однак відповідних обставин, з урахуванням положень укладених між сторонами договорів, суди зовсім не досліджували, а тому передчасно зробили висновок про обгрунтованість стягнення з відповідача купонного доходу.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суддів про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в частині скасування нарахованої та стягнутої Національним банком України пені в розмірі 71.600.254,41 грн., виходячи з такого.

Згідно зі ст. 41 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Одним з елементів позову є предмет позову. Предмет позову - це матеріально правова вимога, заявлена позивачем у суд до відповідача відносно усунення допущеного відповідачем порушення права позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим, ніж зазначено в цій статті, способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 16 ЦК України визначено, якими способами захисту цивільних прав та інтересів здійснюється усунення допущеного відповідачем порушення права позивача, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 ГК України також визначено, якими способами захисту прав та інтересів здійснюється усунення допущеного відповідачем порушення права позивача, а саме: визнання наявності або відсутності права; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає ст. 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Проте захист таких інтересів повинний вчинюватись у спосіб, передбачений законодавством, в тому числі процесуальним.

Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, заявлена позивачем вимога про скасування нарахованої та стягнутої відповідачем пені у розмірі 71.600.254,41 грн. не відповідає встановленим ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України способам захисту порушеного права, що є підставою для відмови у її задоволенні.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Як визначено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова (крім частини за позовними вимогами про скасування нарахованої та стягнутої пені) підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки в сукупності з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 910/13704/16 залишити без змін в частині відмови в задоволенні позову про скасування нарахованої та стягнутої Національним банком України пені в розмірі 71.600.254,41 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі №910/13704/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець М.М. Малетич