Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року Справа № 910/9554/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Дунаєвської Н.Г.,Самусенко С.С. - доповідача,

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Експансія Рітейл"на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 15 липня 2014 року Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 рокуу справі№ 910/9554/14господарського судуміста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Експансія Рітейл" до1. Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія"треті особи 1. Приватне акціонерне товариство "Сільпо Рітейл" 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" про визнання договору частково недійсним за участю представників: від позивача: Мишакова Ю.А., від відповідача-1: Разумов М.А.ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року ПАТ "Експансія Рітейл" звернулося до господарського суду із позовом до ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Експансія" про визнання недійсним пп.4.3.13.1 п.4.3.13, укладеного між відповідачами кредитного договору в редакції договору №11 від 13.04.2012.

Позов мотивовано тим, що вказаний пункт кредитного договору суперечить вимогам ст.43 ГК України та ст.91 ЦК України, оскільки обмежує правоздатність позивача на укладення договорів, перелічених в оскаржуваному пункті, не дозволяє йому займатись господарською діяльністю без обмежень, отже створює перешкоди у свободі здійснення дозволеної законом підприємницької діяльності. Позивач вважає, що оспорювані положення договору створюють зобов'язання не лише для позичальника, але й для його поручителів, які відповідають перед банком як солідарні боржники.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2014 у справі №910/9554/14 (суддя Паламар П.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 (судді: Кропивна Л.В. - головуючий, Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.), у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивач не є стороною спірного правочину і не довів того факту, що укладений між відповідачами у справі правочин порушує його права або охоронювані законом інтереси, адже оспорювані позивачем умови кредитного договору створюють зобов'язання лише для позичальника.

Не погоджуюсь із судовими рішеннями, ПАТ "Експансія Рітейл" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема, скаржник зазначає, що суди дійшли помилкового висновку, що оспорювані положення кредитного договору не стосуються прав та обов'язків позивача, та що вказаний пункт не обмежує його правоздатність та дієздатність.

Так, підпункт 4.3.13.1 кредитного договору визначає підставою для застосування штрафних санкцій вчинення, зокрема, позивачем таких дій як надання кредитів, гарантій, майнових порук. У випадку вчинення вказаних дій позивачем без погодження з банком, банк в силу положення п.7.5 кредитного договору наділений правом застосувати штрафну санкцію до боржника, а оскільки позивач є поручителем та іпотекодавцем за вказаним кредитним договором, то він несе солідарну відповідальність за порушення умов вказаного пункту договору на рівні з позичальником. Таким чином, п.п.4.3.13.1 кредитного договору створює зобов'язання для позивача також.

Крім того, скаржник посилається на ст.43 ГК України, за якою підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Також скаржник посилається на норми ст.ст. 27, 91 ЦК України, за якими цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду; правочин, який обмежує можливість особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним, та на ч.2 ст. 207 ГК України, за якою недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.01.2015 касаційну скаргу у справі №910/9554/14 прийнято до провадження.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача-1, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.11.2013 між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Експансія" як позичальником укладено договір №10 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/179к від 17.05.2006, згідно з яким кредитний договір викладено у новій редакції.

За умовами кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 7500000 доларів США, а позичальник - прийняти, належним чином використати та повернути кредит банку, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним договором.

Договором №11 про внесення змін до кредитного договору у визначення термінів введено поняття "Учасники Угоди", якими визначено АТ "Сільпо Рітейл" ТОВ "Фоззі-Фуд" та АТ "Експансія Рітейл".

Відповідно до умов п.4.3.13 кредитного договору (у редакції договору №11 від 13.04.2012) протягом строку дії цього договору без попереднього письмового погодження з банком позичальник зобов'язаний та зобов'язується забезпечити виконання учасниками угоди:

за п.4.3.13.1 не надавати кредити та/або гарантії третім особам та/або не виступати поручителем/майновим поручителем/гарантом за зобов'язанням третіх осіб в сумі, що перевищує еквівалент 1000000 доларів США на одну юридичну особу протягом календарного року, за виключенням:

за п.4.3.13.1.1 надання кредитів, гарантій на користь позичальника, учасників угоди та інших осіб, що увійшли до складу групи компаній "FOZZY GROUP";

за п.4.3.13.1.2 надання майнових порук по зобов'язанням позичальника та/або по зобов'язанням учасників угоди та/або по зобов'язанням інших осіб, що увійшли до складу групи компаній "FOZZY GROUP", якщо майно, що буде предметом майнової поруки, було придбане або придбавається частково або повністю за рахунок кредиту, що отриманий після укладання договору № 10 про внесення змін до цього договору;

за п.4.3.13.1.3 надання порук/гарантій по зобов'язанням позичальника, учасників угоди та інших осіб, що увійшли до складу групи компаній "FOZZY GROUP", у випадку якщо поручитель/гарант надає поруку/гарантію по зобов'язанням юридичної особи, за зобов'язаннями якої поручитель/гарант надав поруку/гарантію перед банком.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на те, що позивач не є стороною спірного договору, а також ним не доведено факту порушення його прав чи інтересів.

Залишаючи рішення місцевого господарського суду без змін апеляційний господарський суд виходив із того, що під час розгляду справи №911/2341/13 про стягнення з позичальника штрафу на підставі п.п.4.3.13.1 кредитного договору ПАТ "Експансія Рітейл" як третя особа не протиставило проти вимог кредитора заперечень, пов'язаних із недійсністю підстав виникнення цієї вимоги. Ані боржник, ані поручитель із зустрічним позовом про визнання недійсним п.п.4.3.13.1 кредитного договору у рамках розгляду вказаного спору не зверталися. Рішення суду першої інстанції у справі №911/2341/13 набрало законної сили, вимоги банку були визнані обгрунтованими і законними, тому факти, встановлені у вказаній справі, не підлягають переоцінці знову.

Крім того, судова колегія апеляційної інстанції вказала про не встановлення того, що оспорювані позивачем умови цивільного договору впливають на правоздатність позивача і обмежують його у цьому, порівняно з тим, як це вказано в його установчих документах, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та законі.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки господарських судів помилковими та передчасними з огляду на наступне.

За ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Способи захисту права та законних інтересів зазначених суб'єктів передбачено даними статтями.

Як вбачається, у справі №911/2341/13 господарським судом розглядався спір про стягнення з позичальника штрафу на підставі пп.4.3.13.1 кредитного договору.

У даній справі не досліджувалось питання дійсності вказаного пункту, оскільки останнє не було предметом вказаного спору.

Відсутність заперечень ПАТ "Експансія Рітейл" з приводу дійсності вказаного пункту у межах справи №911/2341/13 не позбавляє останнього права звернутися до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, та передбаченим законом способом.

Висновки апеляційного господарського суду касаційна інстанція вважає передчасними без повного дослідження обставин та доказів у справі по суті спору.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що АТ "Експансія Рітейл" виступило іпотекодавцем та поручителем за виконання позичальником кредитного договору перед банком, відповідно, за договором поруки №10-0604/17к/П-03 від 13.09.2010 та договором іпотеки від 17.05.2006.

За ст.43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Місцевий господарський суд, стверджуючи, що позивач не є стороною договору, не дослідив належним чином наслідки дії його оспореного пункту для позивача як поручителя та іпотекодавця.

Тому з рішеннями судів попередніх інстанцій не можна погодитися.

При новому розгляді судам, зокрема, слід дослідити обставини відносно того, чи статутні та установчі документи ТОВ "Експансія", на підставі яких ним здійснюється господарська діяльність, або певні положення законодавства, або належним чином оформлені договірні відносини надають йому повноваження на укладення угод, які б породжували права та обов'язки для третіх осіб (зокрема, для позивача) або надають право вимагати від третіх осіб не вчиняти певні, не заборонені законом дії.

Згідно ч.1 ст.47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права.

У зв'язку з недотриманням наведених вище норм, з огляду на межі перегляду справи в касаційному порядку, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді цієї справи господарському суду першої інстанції слід дослідити доводи сторін та встановити наявність/відсутність повноважень у позичальника підписувати вказаний пункт договору, наявність/відсутність порушеного права позивача оспорюваним пунктом, та прийняти законне та обгрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Експансія Рітейл" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 у справі №910/9554/14 скасувати.

Справу №910/9554/14 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя І. Плюшко

Судді: Н. Дунаєвська

С. Самусенко