Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.02.2014 року у справі №5017/1105/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2014 року Справа № 5017/1105/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Шмаюн Н.В., дов. № 55 від 02.09.2013 року;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 року

у справі № 5017/1105/2012 господарського суду Одеської області

за позовом державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України"

до селянського (фермерського) господарства "Тритікум"

про стягнення 495 570,96 грн.

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2012 року державне підприємство "Державний резервний насіннєвий фонд України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до селянського (фермерського) господарства "Тритікум", просило стягнути з відповідача 330 380,64 грн. вартості втраченого елітного насіння соняшнику "Еврика МЛ" у кількості 4,880 т, елітного насіння озимої пшениці сорту "Дельфін" - 36,6 т, елітного насіння ячменю сорту "Достойний" - 45 т та 165 190, 32 грн. штрафу (т. 1, а.с. 2-5).

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем умов договору про надання послуг зі зберігання насіння від 06.03.2009 року № С-14.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.06.2012 року у справі призначалась товарознавча експертиза (т. 2, а.с. 47-48).

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.12.2012 року (суддя Желєзна С.П.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2013 року (головуючий Мишкіна М.А., судді Будішевська Л.О., Бєляновський В.В.) (т. 2, а.с. 182-194) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 89-97).

Постановою Вищого господарського суду України від 30.05.2013 року (головуючий Добролюбова Т.В., судді Гоголь Т.Г., Швець В.О.) рішення господарського суду Одеської області від 24.12.2012 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду (т. 2, а.с. 223-234).

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.09.2013 року (суддя Брагіна Я.В.) позов здоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 3, а.с. 74-80).

Судовий акт мотивовано доведеністю позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 року (головуючий Гладишева Т.Я., судді Савицький Я.Ф., Лавренюк О.Т.) рішення господарського суду Одеської області від 05.09.2013 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено (т. 3, а.с. 156-165).

Оскаржений судовий акт мотивовано недоведенням позивачем, що насіння за договором № С-14 від 06.03.2009 року належної якості та кількості відсутнє у відповідача.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, державне підприємство "Державний резервний насіннєвий фонд України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 року скасувати, рішення господарського суду Одеської області від 05.09.2013 року залишити в силі (т. 3, а.с. 178-187).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.01.2014 року касаційну скаргу державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.02.2014 року (т. 3, а.с. 176-177).

У судове засідання 10.02.2014 року представник відповідача - селянського (фермерського) господарства "Тритікум" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - селянського (фермерського) господарства "Тритікум".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.03.2009 року між державним підприємством "Державний резервний насіннєвий фонд України" та селянським (фермерським) господарством "Тритікум" було укладено договір про надання послуг зі зберігання насіння № С-14, відповідно до умов якого зберігач надає поклажодавцю послуги зі зберігання насіння відповідно до актів приймання - передачі, а поклажодавець приймає послуги відповідно до умов, вказаних у даному договорі. Насіння, яке передається зберігачу згідно за договором, належить до державного резервного насіннєвого фонду. Право власності на насіння належить поклажодавцю (т. 1, а.с. 11).

Згідно п. 2.2, 2.4, 2.6 договору зберігач зобов'язався прийняти насіння, надане поклажодавцем на зберігання і повернути його поклажодавцеві у схоронності; проводити зберігання насіння за наступною адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Теплична, 1; забезпечити належне зберігання насіння згідно ДСТУ-2240-93 та забезпечити безперешкодний доступ в місця зберігання насіння представників поклажодавця; відпуск насіння проводити покупцям на підставі листа і довіреності поклажодавця; вживати усіх заходів для забезпечення схоронності насіння; виконувати обов'язки за договором зберігання особисто.

Пунктами 6.2, 6.2.1, 6.2, 6.6 договору сторони визначили, що у разі втрати (нестачі) або пошкодження насіння, внаслідок чого його якість змінилась настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням, зберігач відшкодовує поклажодавцю збитки у розмірі повної вартості такого насіння. Вартість насіння відшкодовується виходячи з рівня середньозважених цін, що складаються на біржових торгах за спотовими контрактами на момент розрахунку з урахуванням сортових надбавок. Зберігач відповідає за невиконання умов договору (втрату, нестачу, пошкодження насіння) незалежно від наявності вини.

На виконання умов вказаного договору позивачем було передано відповідачеві на зберігання насіння соняшнику "Евріка МЛ" еліта (Ярі) врожаю 2008 року у кількості 73,7 т, насіння пшениці "Дельфін" еліти (озимі) врожаю 2010 року - 36,6 т; ячмінь "Достойний" 1 репродукції (озимі) врожаю 2010 року - 75 т; ячмінь "Достойний" еліта (озимі) врожаю 2010 року - 50 т, що підтверджується актами прийому - передачі від 06.03.2009 року № 1, від 07.09.2010 року № 4 (т. 1, а.с.12, 13).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом строку дії договору про надання послуг зі зберігання насіння № С-14 від 06.03.2009 року позивачем надавались відповідачу до виконання розпорядження про видачу насіння на користь підприємств -виробників сільськогосподарської продукції та укладались договори сортозаміни (міни) насіння та інші договори зберігання, у зв'язку з чим кількість та асортимент насіння, права та обов'язки по забезпеченню зберігання якого врегульовані умовами договору № С-14 від 06.03.2009 року змінились до наступних показників: елітне насіння соняшнику „Евріка МЛ" у кількості 4,880 т, елітне насіння озимої пшениці сорту „Дельфін" у кількості 36,6 т та елітне насіння ячменю сорту „Достойний" у кількості 45 т.

16.11.2011 року згідно наказу державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" № 52 від 13.10.2011 року позивачем разом з завідуючим складом та головним агрономом відповідача проведено інвентаризацію основних засобів під час якої виявлено відсутність на зберіганні у селянського (фермерського) господарства "Тритікум" елітного насіння соняшнику "Евріка МЛ" у загальній кількості 29,680 т, елітного насіння озимої пшениці сорту "Дельфін" - 61,600 т, елітного насіння ячменю сорту "Достойний" - 45 т, про що складено інвентаризаційні описи № 1 та № 2 (т. 1, а.с. 17, 18).

Листом № 138-3/2-14/3 від 23.01.2012 року державне підприємство "Державний резервний насіннєвий фонд України" вимагало у відповідача повернути насіння, надання послуг зі зберігання якого є предметом укладеного між сторонами договору про № С-14 від 06.03.2009 року, а у випадку неможливості його повернення відшкодувати його повну вартість у розмірі 330 380,64 грн.

Проте, відповідач насіння на вимогу позивача не повернув та не сплатив вартість насіння в сумі 330 380,64грн.

Вищезазначене стало підставою для звернення з відповідним позовом.

Згідно п. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до п. 1 ст. 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно п. 1, 2 ст. 948 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Статтею 953 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Згідно пп. "а", "б", г" п. 7, п. 11.1, 11.2 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 року № 69 основними завданнями інвентаризації є виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі; установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку; перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів.

Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії та у присутності матеріально відповідальної особи.

Матеріально-відповідальною особою є працівник, якому за характером його роботи довірено товарні цінності і на якого на підставі укладеного письмового договору покладено повну матеріальну відповідальність.

Місцевим господарським судом встановлено відсутність насіння, переданого селянському (фермерському) господарству "Тритікум" на зберігання за договором № С-14 від 06.03.2009 року.

Як зазначалось вище, інвентаризаційні описи від 16.11.2011 року № 1 та № 2, якими виявлено відсутність на зберіганні у селянського (фермерського) господарства "Тритікум" спірного насіння, підписані представниками відповідача старшим агрономом - насіннєводом Черневим М.М. та завідуючою складом Байбаковою Р.С., які несли повну матеріальну відповідальність згідно їх посадових інструкцій та відповідних договорів.

Так, згідно результатів аналізу насіння, проведеного Овідіопольською державною насіннєвою інспекцією 18.12.2010 року насіння "Соняшник Евріка МЛ" врожаю 2008 року не відповідає нормам ДСТУ 2240-93 ЕН, насіння некондиційне (т. 2, а.с. 154).

Також, згідно висновку № 473 судово-товарознавчої експертизи, у її мотивувальній частині зазначено, що елітного насіння соняшнику "Евріка МЛ" врожаю 2008 року немає, оскільки в наявності є насіння соняшнику врожаю 2009 року; спірне насіння зберігається насипом, кількість якого визначена органолептичним шляхом на підставі візуального огляду та зі слів директора відповідача; також, елітне насіння озимої пшениці "Дельфін" та елітне насіння озимого ячменю "Достойний" зберігається насипом у середній частині току, а згідно інвентаризаційних описів № 1 від 01.06.2009 року та № 2 від 23.11.2010 року позивач здав на зберігання насіння у мішках (т. 2, а.с. 71).

Відповідно до п. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Згідно пп. 1 п. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Пунктом 1 ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Місцевим господарським судом встановлено, що п. 6.6 договору № С-14 від 06.03.2009 року сторони передбачили, що зберігач відповідає за невиконання умов договору (втрату, нестачу, пошкодження насіння) незалежно від наявності вини.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як встановлено місцевим господарським судом, п. 6.5 договору № С-14 від 06.03.2009 року сторони визначили, що у разі, якщо зберігач несвоєчасно повернув чи не повернув насіння, поклажодавець вправі стягнути штраф із зберігача у розмірі 50% від вартості насіння.

Встановивши, вищезазначені обставини справи, місцевий господарський суд задовольнив позов.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Скасовуючи прийнятий судовий акт, апеляційна інстанція зазначила, що інвентаризаційні описи № 1 та № 2 від 16.11.2011 року не можуть бути визнані допустимими доказами на підтвердження обставин незбереження відповідачем насіння, оскільки не відповідають Інструкції про порядок проведення контролю за станом роботи з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженої наказом Державного комітету з державного матеріального резерву № 239 від 08.09.2009 року.

Також апеляційна інстанція зазначила про відхилення місцевим господарським судом висновку судово-товарознавчої експертизи № 473 від 13.12.2012 року без мотивування підстав.

Апеляційний господарський суд, встановивши недоведеність позивачем факту незбереження селянським (фермерським) господарством "Тритікум" матеріальних цінностей державного матеріального резерву, тобто, порушення (невиконання) відповідачем умов договору № С-14 від 06.03.2009 року, дійшов висновку про відмову у позові.

Пунктом 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам відповідає не у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Апеляційна інстанція у порушення вищезазначеної норми процесуального закону відхиляючи надані позивачем інвентаризаційні описи від 16.11.21011 № 1, № 2 помилково виходила з недотримання позивачем при проведенні контрольних заходів вимог Інструкції про порядок проведення контролю за станом роботи з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженої наказом Державного комітету з державного матеріального резерву від 08.09.2009 року № 239 та у відповідності до вимог названої Інструкції не складено акта перевірки, оскільки вказана Інструкція є спеціальним нормативним актом у правовідносинах зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Також є невірними висновки апеляційної інстанції про застосування до спірних правовідносин приписів Закону України від 24.01.1997 року № 51/97-ВР "Про державний матеріальний резерв", оскільки він визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву (далі - державний резерв) і регулює відносини в цій сфері, а відносини між сторонами виникли не на підставі відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, а є договірними.

Крім того є хибними висновки апеляційної інстанції про відхилення місцевим господарським судом висновку судово-товарознавчої експертизи № 473 від 13.12.2012 року без мотивування підстав, оскільки, як зазначалось вище, першою інстанцією досліджувався вказаний висновок у цілому та йому надавалась відповідна оцінка за правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З врахуванням вищенаведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення місцевого господарського суду в силі, яким повно та всебічно встановлені та досліджені обставини справи і правильно застосовані норми процесуального і матеріального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

З врахуванням вищезазначеного сплачений державним підприємством "Державний резервний насіннєвий фонд України" судовий збір у розмірі 4 955 (чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 71 коп. за розгляд касаційної скарги повинен бути відшкодований селянським (фермерським) господарством "Тритікум".

Вимоги заявника касаційної скарги про стягнення з відповідача 9 911,42 грн. судового збору, сплаченого державним підприємством "Державний резервний насіннєвий фонд України" при зверненні з апеляційною та касаційними скаргами, відхиляються, оскільки, місцевий господарський суд не позбавлений скористатись правом, наданим йому п. 2 ч. 1 ст. 88 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 року у справі № 5017/1105/2012 скасувати.

Рішення господарського суду Одеської області від 05.09.2013 року у справі № 5017/1105/2012 залишити в силі.

Стягнути з селянського (фермерського) господарства "Тритікум" (місцезнаходження: 67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Теплична, б. 1; код ЄДРПОУ 30420824) на користь державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" (місцезнаходження: 03038, м. Київ, вул. Ямська, б. 32; код ЄДРПОУ 30518866) 4 955 (чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 71 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду Одеської області видати наказ.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков