ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2015 року Справа № 910/15552/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканді"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.10.2015 (головуючий суддя Сулім В.В., судді Гаврилюк О.М., Коротун О.М.) та рішенняГосподарського суду м. Києва від 14.08.2015 (суддя: Підченко Ю.О.)у справі№ 910/15552/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сканді"доПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. ОСОБА_6, 2. ОСОБА_7,провизнання договору поруки припиненим,за участю представниківпозивачаГоловков Є.І.,відповідачане з'явились,третіх осібне з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2015 у справі №910/15552/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2015, відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканді" про визнання припиненим договору поруки № 03.93/08-ДП1 від 18.07.2008.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 559, 598 ЦК України, ст. 33 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що основне зобов'язання за договором поруки було змінено без згоди поручителя; банком не було реалізовано права пред'явлення вимоги до поручителя, а отже порука є припиненою, оскільки він та боржник за кредитним договором несуть солідарну відповідальність перед відповідачем; право вимоги банку до товариства виникло саме з моменту невиконання ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором з листопаду 2008 року, а з урахуванням приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України припинилося через шість місяців.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача та третіх осіб не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій (з урахуванням обставин, встановлених у судові справі № 910/9986/14) встановлено, що 18.07.2008 між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк") (кредитор) та ОСОБА_6 (позичальник) укладено кредитний договір № 03.93/08-КЛ (далі - договір), відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику у вигляді невідновлювальної кредитної лінії кредит на споживчі потреби в сумі 350.000,00 доларів США зі сплатою 16 % річних та строком кредитування по 17.07.2018 включно, а позичальник зобов'язується належним чином використати та повернути кредитору суму кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі, а також виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені цим договором.

Згідно з п. 6.3 договору позивальник зобов'язується застрахувати або забезпечити страхування майновим поручителем у акредитованих кредитором страхових компаніях за власний рахунок на весь період дії цього договору на користь кредитора предмет іпотеки, переданий у забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, на умовах, погоджених з кредитором.

Відповідно до п 9.2 договору кредитор підвищує процентну ставку на 2% річних в порівнянні з передбаченою п. 1.4 процентною ставкою за цим договором у наступних випадках: позичальник здійснив страхування предмету застави на умовах, що не були погоджені з кредитором; страхування предмету іпотеки здійснене позичальником або майновим поручителем у неакредитованій банком страховій компанії; позичальником не виконані вимоги п. 6.3-6.6 цього договору; позичальником не виконані додаткові умови Протоколу Кредитного Комітету №128 М від 15.07.2008. При цьому позичальник підписанням цього договору підтверджує, що для вказаного вище застосування нової процентної ставки не вимагається підписання сторонами будь-яких інших додаткових документів, крім цього договору.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №03.93/08-КЛ від 18.07.2008 між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сканді" (поручитель) укладено договір поруки № 03.93/08-ДП2 від 18.07.2008 (далі - договір поруки).

Відповідно до п. 1.2 договору поруки поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед банком відповідати по борговим зобов'язанням боржника - ОСОБА_6, які виникають з умов кредитного договору №03.93/08-КЛ від 18.07.2008, а саме: повернути кредит в розмірі 350.000,00 доларів США, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.

Згідно з п. 1.3 договору поруки сторони договору встановлюють, що зобов'язання поручителя перед банком є безумовним і для їх виконання дотримання будь-яких інших умов, крім передбачених цим договором та кредитним договором, не потребується.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі боргових зобов'язань боржника за кредитним договором, включаючи повернення суми кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісійної винагороди, неустойки (пені, штрафу) та відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним виконанням зобов'язань боржником.

Згідно з п. 1.4 договору поруки поручитель зобов'язується самостійно контролювати дотримання та своєчасне виконання боржником своїх зобов'язань перед банком.

Пунктом 3.1 договору поручитель підтвердив, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за зобов'язаннями боржника і будь-яке посилання в тексті цього договору на положення кредитного договору є достатнім для виявлення волі кожної сторони щодо змісту такого посилання.

Відповідно до п. 5.1 договору поруки цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боржником або поручителем зобов'язань за кредитним договором та поручителем за цим договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань в повному обсязі.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання договору поруки припиненим.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Таким чином, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом домовленості сторін, а отже поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання, укладаючи договір поруки.

В пункті 9.2 кредитного договору його сторони передбачили право кредитора (Банку) підвищувати процентну ставку на 2% річних в порівнянні з передбаченою пунктом 1.4 процентною ставкою за цим договором у випадках порушення умов кредитного договору і визначили, що ця дія не потребує підписання сторонами будь-яких інших додаткових документів, крім цього договору.

У свою чергу, як було зазначено вище, в пункті 3.1 договору поруки визначено: поручитель підтверджує, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за зобов'язаннями боржника. Будь-яке посилання в тексті цього договору на положення кредитного договору є достатнім для виявлення волі кожної сторони щодо змісту такого посилання.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що на момент укладення договору поруки позивачу було відомо про всі умови Кредитного договору, в тому числі й ті, які встановлюють право відповідача на збільшення відсоткової ставки на 2% з визначених умовами кредитного договору підстав, а тому погоджуючись на укладення договору поруки та підписуючи його, позивач був ознайомлений з такою можливістю зміни розміру процентної ставки та надав на це згоду.

Позивач, підписуючи договір поруки, повністю погодився з усіма умовами договору кредиту і обсягом його відповідальності внаслідок підвищення процентної ставки по кредиту.

Посилаючись на те, що поручитель та боржник за кредитним договором несуть солідарну відповідальність перед відповідачем, скаржник стверджує, що право вимоги банку до товариства виникло саме з моменту невиконання ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором - з листопаду 2008 року, а з урахуванням приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України припинилося через шість місяців.

Колегія суддів відхиляє таке твердження скаржника з огляду на наступне.

Відповідно ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі № 6-616цс15.

Відповідно до п. 5.1 Договору поруки цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боржником або поручителем зобов'язань за кредитним договором та поручителем за цим договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань в повному обсязі.

Встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк для пред'явлення вимоги до поручителя встановлений шістьма місяцями і відповідно до ст. 254 ЦК України повинен закінчуватися у відповідне число останнього, шостого місяця строку.

Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами спірного договору встановлено, що він діє до повного виконання усіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

Тобто вимога про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту, коли позичальник не виконав вимоги, пред'явленої банком щодо повернення всієї суми кредиту, а не з моменту виникнення поточної заборгованості - з листопаду 2008 року, як зазначає скаржник.

Отже, банк не прострочив строку пред'явлення вимоги до поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 ГК України повного виконання боржником за кредитним договором (ОСОБА_6.) взятих на себе зобов'язань з повернення суми наданого кредиту та сплати інших передбачених платежів.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком судів щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сканді" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2015 у справі № 910/15552/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова