ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 року Справа № 910/17659/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.,суддів Данилової М.В., Бакуліної С.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Національного університету оборони України імені Івана Черняховського на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі № 910/17659/16 Господарського суду м. Києва за позовомНаціонального університету оборони України імені Івана Черняховського до Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Козацький" простягнення заборгованості

в судовому засіданні взяли участь представники:- позивачаДибець О.Ю.,- відповідачане з'явились

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Національний університет оборони України імені Івана Черняховського звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Козацький", в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 118 026,47 грн. основного боргу та 39 477,50 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про відшкодування витрат, понесених за надання комунальних послуг (постачання електричної енергії, постачання теплової енергії у гарячій воді/парі, водопостачання та водовідведення) в частині розрахунку за надані комунальні послуги за період з квітня 2016 року по липень 2016 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 (суддя Комарова О.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Козацький" на користь Національного університету оборони України імені Івана Черняховського грошові кошти: пені - 106,08 грн. та судовий збір - 1,59 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 (головуючий Мартюк А.І., судді: Мальченко А.О., Андрієнко В.В.) вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить їх скасувати, а справу передати новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство Міністерства оборони України "Готель "Козацький" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Державне підприємство Міністерства оборони України "Готель "Козацький" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

У зв'язку з відпусткою судді Ходаківської І.П., здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів для розгляду даної справи у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Данилова М.В., Бакуліна С.В. (протокол від 05.09.2017).

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 03.03.2016 між Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського (надалі - сторона-1, позивач) та Державним підприємством Міністерства оборони України "Готель "Козацький" (надалі - сторона-2, відповідач) було укладено договір про відшкодування витрат, понесених за надання комунальних послуг (постачання електричної енергії, постачання теплової енергії у гарячій воді/парі, водопостачання та водовідведення) № 44/3/16 (надалі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору, предметом договору є відшкодування стороною 2 витрат за надані комунальні послуги (постачання електричної енергії, постачання теплової енергії у гарячій воді/парі, водопостачання та водовідведення), що надає сторона-1 по забезпеченню приміщень, що знаходиться за адресою: м. Київ, Авіаконструктора Антонова, 2/32, корп. 76, займаних стороною-2.

Згідно з пунктом 2.1. договору, відшкодування стороною-2 витрат за надані комунальні послуги (постачання електричної енергії, постачання теплової енергії у гарячій воді/парі, водопостачання та водовідведення) здійснюється на підставі щомісячно наданих стороною-1 завірених рахунків, згідно показників облікових засобів (лічильників) за діючими тарифами.

За умовами пункту 2.2. договору, відшкодування витрат за комунальні послуги (постачання електричної енергії, постачання теплової енергії у гарячій воді/парі, водопостачання та водовідведення) здійснюються стороною-2 до 15 числа місяця наступного за звітними.

В пункті 3.1.2. договору визначено, що сторона-1 зобов'язується надавати стороні-2 для відшкодування комунальних послуг завірені рахунки до 10 числа поточного місяця.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що у випадку несвоєчасного перерахування грошових коштів за отримані комунальні послуги (постачання електричної енергії, постачання теплової енергії у гарячій воді/парі, водопостачання та водовідведення) сторона-2 виплачує пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Судами встановлено, що позивачем в період з квітня 2016 року по липень 2016 року за надані відповідачу комунальні послуги були виставлені на оплату рахунки №238 від 30.04.2016 на суму 53 226,43 грн., № 316 від 31.05.2016 на суму 14 726,81 грн., №415 від 30.06.2016 на суму 35 250,02 грн., № 488 від 29.07.2016 на суму 18 548,69 грн.

Взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив в повному обсязі оплату комунальних послуг, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за договором в сумі 118 026,47 грн.

10.08.2016 позивач направив відповідачу претензію № 182/3/907 від 10.08.2016 з проханням сплатити суму заборгованості за надані на підставі договору комунальні послуги, що підтверджується фіскальним чеком № 0244 від 10.08.2016 та описом вкладення у цінний лист від 10.08.2016, яка була отримана уповноваженою особою відповідача 16.08.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас судами встановлено, що відповідач до порушення провадження у справі сплатив позивачу суму заборгованості за надані комунальні послуги за договором про відшкодування витрат, понесених за надання комунальних послуг (постачання електричної енергії, постачання теплової енергії у гарячій воді/парі, водопостачання та водовідведення) № 44/3/16 від 03.03.2016, що підтверджується картками рахунку, квитанціями та платіжними дорученнями на загальну суму 118 026,47 грн., з яких вбачається, що за рахунком № 238 від 30.04.2016 здійснено проплату 17.05.2016, за рахунком № 316 від 31.05.2016 - 13.06.2016, за рахунком №415 від 30.06.2016 здійснено проплату - 11.07.2016, 12.07.2016, 13.07.2016, 14.07.2016, за рахунком № 488 від 29.07.2016 здійснено проплату - 15.08.2016 та 22.08.2016 ( а.с. 85-88, 90-91, 93, 95).

Ухвалюючи рішення у справі в цій частині, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 118 026,47 грн. основного боргу. При цьому суди врахували, що припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі (пункт 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 118 026,47 грн. задоволенню не підлягають.

Стосовно заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 39 477,50 грн. пені, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень пункту 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами статті 3 цього Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що у випадку несвоєчасного перерахування грошових коштів за отримані комунальні послуги (постачання електричної енергії, постачання теплової енергії у гарячій воді/парі, водопостачання та водовідведення) сторона 2 виплачує пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що розрахунок виконаний невірно, з огляду на наступне.

За приписами статті 534 ЦК України, якою врегульовано черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Як роз'яснено у пункті 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Судами встановлено, що за рахунком № 238 від 30.04.2016 на суму 53 226,43 грн. прострочка сплати відповідачем заборгованості становить 1 день - 16.05.2016, а тому, з урахуванням умов пункту 2.2. договору та роз'яснень у пункті 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, сума пені становить 55,26 грн.:

- за рахунком № 316 від 31.05.2016 на суму 14 726,81 грн. прострочка сплати відповідачем заборгованості відсутня, останній оплачено 13.06.2016, тобто в межах строку, встановленого в пункті 2.2. договору;

- за рахунком № 415 від 30.06.2016 на суму 35 250,02 грн. прострочка сплати відповідачем заборгованості відсутня, останній оплачено 11.07.2016, 12.07.2016, 13.07.2016 та 14.07.2016, тобто в межах строку, встановленого в пункті 2.2. договору;

- за рахунком № 488 від 29.07.2016 на суму 18 548,69 грн. прострочка сплати відповідачем заборгованості становить 6 днів - з 16.08.2016 по 21.08.2016 (оплачено 15.08.2016 та 22.08.2016), а тому, з урахуванням умов пункту 2.2. договору та роз'яснень у пункті 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013, сума пені становить 50,82 грн.

Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, за здійсненим судом розрахунком, становить 106,08 грн.

З огляду на що, доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 534 ЦК України визнаються колегією суддів необгрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального законодавства застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі № 910/17659/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

С. В. Бакуліна