ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року Справа № 916/688/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, Ходаківської І.П., Яценко О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2016у справі№ 916/688/16 Господарського суду Одеської областіза позовомДепартаменту комунальної власності Одеської міської ради доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій"пророзірвання договору оренди, виселення та стягнення 349 344, 78 грн. за участю представників: позивачаДанілова Л.В. - предст., дов. від 13.12.16відповідачаПахомов В.В. - предст., дов. від 25.09.16

ВСТАНОВИВ:

23.03.2016 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 310498,37 грн., пені у розмірі 38846,41 грн., розірвання договору оренди № 87/50 від 12.08.2003 в новій редакції від 24.11.2006, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради стосовно нежилих приміщень першого поверху загальною площею 87,6 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 83, та виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 87,6 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 83. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна щодо сплати орендних платежів та обґрунтовано приписами статей 526, 549, 626, 629, 785 Цивільного кодексу України, статей 230, 231, 232 Господарського кодексу України, статей 18, 19, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідач не надав до суду пояснень щодо позовних вимог, в звязку з чим спір вирішувався за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.06.2016 (суддя Д'яченко Т.Г.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати у розмірі 310498 грн. 37 коп. та пеню у розмірі 38846 грн. 41 коп.; розірвано договір оренди № 87/50 від 12.08.2003 в новій редакції від 24.11.2006, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради нежилих приміщень першого поверху загальною площею 87,6 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, буд.83; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 87,6 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 83; розподілено судовий збір.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 (судді: Гладишева Т.Я. - головуючий, Головей В.М., Савицький Я.Ф.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, а саме, суди не врахували при стягненні пені обмеження, встановлені частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, та заяву відповідача про застосування позовної давності відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України; в порушення статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України неповно з'ясували обставини справи щодо пошкодження орендованого майна внаслідок пожежі та необхідності переоцінки його вартості, відмовили відповідачу у клопотанні про призначення судової будівельно-технічної експертизи та стягнули завищену орендну плату, яка не відповідає стану орендованого приміщення, не дослідили наявності всіх складових, необхідних для відшкодування збитків за приписами статті 22 Цивільного кодексу України, не дослідили та не встановили всієї сукупності обставин, необхідних для розірвання договору за приписами частини другої статті 651 Цивільного кодексу України; суди не перевірили належність позивача відповідно до положень статті 761 Цивільного кодексу України; суди не взяли до уваги, що відповідач є суб'єктом видавничої справи та за положеннями Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок" та Постанови Верховної Ради України "Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси" не може бути позбавлений права на оренду спірного майна. Крім того, суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про час і місце засідання суду.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу та просив судові рішення у справі залишити без змін, зазначаючи, що розрахунок пені здійснено позивачем з урахуванням вимог статей 232, 250 Господарського кодексу України у межах шестимісячного строку за кожен місяць прострочки; обставини щодо пожежі у орендованому приміщенні не впливають на розрахунок суми заборгованості з орендних платежів; посилання відповідача на те, що він є діючим видавництвом також не заслуговують на увагу, оскільки приміщення передавалось орендарю для інших цілей, а зміни до договору оренди в частині зміни мети використання приміщення не вносились, відсутні підстави для звільнення орендаря від відповідальності за порушення зобов'язань щодо сплати орендних платежів; доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права спростовуються матеріалами справи.

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи, викладені у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суди встановили, що 24.11.2006 Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" (орендар) уклали Договір оренди нежитлового приміщення № 87/50 від 12.08.2003 у новій редакції, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 87,6 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 83, вищезазначені приміщення належать Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 02 серпня 2006 року на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №123 від 10 березня 2005 року право власності на які зареєстровано 16.08.2006 Комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" у книзі 4ог-187, номер запису 2901. Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11558638, виданим КП „ОМБТІ та РОН" 16.08.2006, реєстраційний номер вказаних вище нежилих приміщень першого поверху - 15747750.

За змістом пункту 2.1 договору оренда плата визначається на підставі статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради № 4840-VI від 09.11.2005 „Про нову редакцію Методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси". Відповідно до пункту 2.2 договору за орендоване приміщення орендар, зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 1871,26 грн., без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Орендар вносить орендну плату до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності (пункт 2.4 договору). За несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної обліковою ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки (пункт 5.2 договору).

Звертаючись з цим позовом, позивач вказував про те, що відповідач умови договору щодо сплати орендних платежів не виконує, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за період з 01.07.2014 по 31.01.2016, пеню, нараховану на цю заборгованість, а також застосувати наслідки істотного порушення договірних зобов'язань шляхом розірвання договору оренди та виселення орендаря.

Задовольняючи позов у повному обсязі, місцевий господарський суд достеменно встановив факт порушення відповідачем своїх зобов'язань та наявність заборгованості з орендної плати та дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди та виселення орендаря зі спірного приміщення.

Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції з вказаними висновками погодився та зазначив, що факт систематичного порушення відповідачем своїх зобов'язань підтверджується також судовими рішеннями про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за попередні періоди.

При цьому суд апеляційної встановив, що рішенням Господарського суду Одеської області від 10.11.2010 у справі № 3/67-10-3502, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.01.2013, розірвано договір оренди № 87/50 від 24.11.2006, укладений Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій"; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 87,6 кв. м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 83; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради 131878 (сто тридцять одна тисяча вісімсот сімдесят вісім) грн. 84 коп. заборгованості з орендної плати, 8129 (вісім тисяч сто двадцять дев'ять) грн. 30 коп. пені, 1485 грн. (тисяча чотириста вісімдесят п'ять) грн. 08 коп. витрат на оплату державного мита та 236 грн. (двісті тридцять шість) грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Ухвалою від 21.06.2013 Господарський суд Одеської області затвердив Мирову угоду від 18.06.2013, укладену Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" (Відповідач) у справі № 3/67-10-3505, пунктом 1 якої сторони погодили, що укладений сторонами договір оренди № 87/50 від 12.08.2003, нова редакція якого посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 24.11.2006 та зареєстрована в реєстрі за № 4095, враховуючи частину другу статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також діяльність відповідача у сфері розвитку освіти та інноваційної діяльності, є таким, що діє до 24.11.2016.

Однак, як встановили суди, відповідач не виконує належним чином зобов'язання відповідно до умов укладеного договору, у зв'язку з чим за Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" станом на 11.01.2016 утворилася заборгованість в сумі 310498,37 грн. (розрахунок заборгованості зі сплати орендної плати розраховано за період з 01.07.2014 по 31.01.2016), доказів про зворотне відповідач не надав.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона, орендодавець, передає другій стороні, орендареві, за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору оренди.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами, орендовані приміщення є комунальною власністю, тому при розгляді даної справи застосовуються також норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна". За приписами статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 19 цього ж Закону унормовано, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Строки внесення орендної плати визначаються у договорі. Відповідно до вимог статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 783 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача. При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено статтею 785 Цивільний кодексом України. Згідно з приписами статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі, зокрема, розірвання договору оренди, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

За змістом статті 759 Цивільного кодексу України, укладаючи договір оренди майна, орендодавець розраховує на надходження орендної плати, натомість, досліджені судами документи достовірно засвідчують тривале та неодноразове невиконання відповідачем обов'язку повно та своєчасно сплачувати орендну плату.

При цьому за загальним правилом істотність порушення орендаря визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору, незалежно від вини сторони, що припустилася порушення.

Також суд апеляційної інстанції розглянув та мотивовано відхилив доводи відповідача про те, що розмір орендної плати не відповідає стану орендованого приміщення через пожежу, наголосивши, що порядок перегляду розміру орендних платежів визначений пунктом 2.2 договору, а доказів ініціювання перегляду платежів відповідно до зазначеного пункту відповідач не надав.

Клопотання відповідача про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи також мотивовано відхилено апеляційним судом через те, що за встановленими обставинами справи орендар не припиняв користуватися орендованими приміщеннями через їх стан та, відповідно, не звільняється з цих підстав від сплати орендної плати.

Враховуючи належно встановлений факт істотного порушення відповідачем своїх зобов'язань, висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості, розірвання договору та виселення є обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. За приписами статті 230 цього Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною шостою статті 232 Кодексу встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахування наведених норм та досліджених умов договору попередні судові інстанції, перевіривши правильність нарахування заявлених позивачем сум, дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, встановивши, що розрахунок проведено за кожним з періодичних платежів на строк, що не перевищує шести місяців; доводи касаційної скарги наведеного не спростовують та не містять доказів звернення відповідача з заявою про застосування наслідків позовної давності до прийняття рішення судом першої інстанції.

Не заслуговують на увагу також і доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про час і місце засідання суду як такі, що повністю спростовуються матеріалами справи.

Також суд апеляційної інстанції розглянув та обґрунтовано відхилив посилання скаржника на норми Закону України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок" та Постанови Верховної Ради України від 16.01.2009 № 901-VI "Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси", оскільки вказані нормативні акти не містять положень, які б скасовували відповідальність орендаря за порушення зобов'язань з проведення повного та своєчасного розрахунку з орендної плати і не встановлюють заборони на розірвання договору оренди у випадку істотного порушення орендарем умов договору.

Відтак, доводи касаційної скарги не спростовують належно та повно встановлених судами істотних обставин справи та законності їх правових висновків відповідно до наведених вище положень законодавства; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 42, 43, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут креативних технологій" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 916/688/16 Господарського суду Одеської області та рішення Господарського суду Одеської області від 06.06.2016 залишити без змін.

Головуючий Л.Рогач

Судді І.Ходаківська

О.Яценко