Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2016 року Справа № 910/26401/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)відповідача:Тетеря І.А. посвідчення № 119026розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 10.11.2015та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.02.2016у справі№ 910/26401/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Суперщітка"доДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"простягнення 878 946,41 грн.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Суперщітка" (далі за текстом - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі за текстом - відповідач, Залізниця) про стягнення 878 946,41 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 (головуючий суддя - Синиця О.Ф., судді - Зеленін В.О., Калатай Н.Ф.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ДТГО "Південно-Західна залізниця" на користь ТОВ "Суперщітка" 792 000,00 грн. заборгованості за надані послуги з прибирання територій та приміщень вокзального комплексу станції Київ-Пасажирський, 72 430,04 грн. пені, 7 616,22 грн. трьох відсотків річних, 3168,00 грн. інфляційних втрат та 13129,62 грн. витрат по сплаті судового збору.

Судові рішення мотивовані приписами статей 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 901, 903 Цивільного кодексу України, з огляду на які, та зважаючи на доведеність з боку позивача виконання робіт за договором про надання послуг з прибирання територій та вокзального комплексу станції Київ-Пасажирський та наявність заборгованості з боку відповідача за виконані позивачем роботи, суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі в частині стягнення з відповідача 792000,00 грн. основного боргу, 7616,22 грн. трьох відсотків річних та 3168,00 грн. інфляційних втрат. А в частині стягнення пені, заявленої до стягнення у розмірі 76162,19 грн., суди дійшли висновку про часткове задоволення, а саме в розмірі 72430,04 грн.

Не погодившись з рішенням та постановою попередніх судових інстанцій, Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема приписів статей 526, 610, 613 Цивільного кодексу України. При цьому скаржник наголошує на неповному дослідженні судами п.п. 4.3, 6.2.2 договору в частині, що визначає обов'язок Товариства виставити рахунок-фактуру на оплату наданих послуг. Ненадання такого рахунку-фактури протягом п'яти днів з моменту підписання акта надання послуг є, на думку Залізниці, простроченням кредитора, відтак відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки фактично час виконання зобов'язання в частині оплати наданих послуг ще не настав.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01.04.2015 між ДТГО «Південно-Західна залізниця» в особі вокзалу станції Київ-Пасажирський, як замовник, та ТОВ «Суперщітка», як виконавець, укладено договір, відповідно до умов п. 1.1. якого виконавець зобов'язується надавати комплекс послуг по прибиранню територій та приміщень вокзального комплексу станції Київ-Пасажирський, згідно переліку та об'ємів надання послуг визначених в додатку № 2, що є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язується їх прийняти та своєчасно оплатити.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата за надані послуги проводиться замовником не пізніше 25 банківських днів наступного місяця, згідно актів надання послуг, підписаних уповноваженими представниками обох сторін та рахунків-фактур, виставлених виконавцем.

Згідно з п. 4.2. договору замовник повинен підписати акт надання послуг протягом трьох робочих днів з дати подання його виконавцем, після попереднього письмового погодження уповноваженими представниками обох сторін.

Пунктом 4.3. договору встановлено, що виконавець виставляє замовнику рахунок за надані послуги протягом 5 календарних днів з моменту підписання сторонами відповідного акту. Замовник вказує в своєму платіжному дорученні номер і дату цього договору, номер і дату рахунку, що підлягає оплаті.

Відповідно до п. 6.1.1. замовник зобов'язується своєчасно проводити оплату згідно підписаних актів надання послуг та виставлених рахунків у строки вказані у даному договорі.

На виконання умов згаданого договору позивач надав відповідачеві комплекс послуг з прибирання територій та приміщень вокзального комплексу станції Київ-Пасажирський. Ця обставина підтверджується наявним у матеріалах справи актом наданих послуг від 30.04.2015 №57, не заперечується сторонами, та свідчить про повне виконання позивачем умов зазначеного договору.

Судами також було встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою вих. № 22/2 від 22.09.2015, відповідно до якої вимагав від відповідача негайно погасити заборгованість за договором у розмірі 792 000,00 грн., яка утворилася в зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань. Направлення зазначеної вимоги відповідачу підтверджується наявними у матеріалах справи копіями описів вкладень у цінний лист та фіскальних чеків "Укрпошти" від 22.09.2015.

У зв'язку з неотриманням від відповідача відповіді на згадану вимогу, а також те, що відповідачем станом на 05.10.2015 не здійснено оплату за надані послуги у сумі 792 000,00 грн., наведені обставини слугували підставою для звернення із даним позовом про стягнення заборгованості в розмірі 792000,00 грн., 76162,19 грн. пені, 7 616,22 грн. трьох відсотків річних та 3 168,00 грн. інфляційних втрат.

Спір між сторонами виник з тих причин, що позивач, надавши послуги відповідно до договору від 01.04.2015, що підтверджується актом наданих послуг від 30.04.2015 №57, звернувся з вимогою про стягнення суми основного боргу, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором стосовно своєчасної оплати наданих послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, як передбачено статтею 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що оплата за надані послуги проводиться замовником не пізніше 25 банківських днів наступного місяця, згідно актів надання послуг, підписаних уповноваженими представниками обох сторін та рахунку-фактури, виставлених виконавцем.

Судами також встановлено, що відповідно до п.4.3 договору виконавець виставляє замовнику рахунок за надані послуги протягом 5-ти днів з моменту підписання сторонами відповідного акту. Замовник вказує в своєму платіжному дорученні номер і дату цього договору, номер і дату рахунку, що підлягає оплаті.

У касаційній скарзі відповідач наголошує на тому, що недотримання позивачем наведеного п.4.3 договору, а також п.6.2.2 договору, яким встановлено обов'язок виконавця вчасно надавати замовнику акти надання послуг та рахунки, що підлягають оплаті є, з огляду на положення частини 2 статті 613 Цивільного кодексу України, підставою для відстрочення виконання зобов'язання замовника з оплати наданих послуг, оскільки до вчинення вказаних у п.п. 4.3,6.2.2 договору дій відповідач не міг виконати свій обов'язок.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Дослідивши акт наданих послуг від 30.04.2015 № 57, суди з'ясували, що з урахуванням умов п. 4.1 договору, відповідач мав здійснити оплату у термін до 10.06.2015.

Отже, наведеним пунктом 4.1 договору встановлено конкретний строк розрахунку за надані послуги - не пізніше 25 банківських днів з дня підписання акта про надання послуг. Ця умова договору, яка відповідає приписам ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати послуг протягом певного терміну після отримання ним рахунка-фактури. Отже настання обов'язку з оплати наданих за договором послуг не прив'язується до моменту виставлення рахунку позивачем чи отримання такого рахунку відповідачем. І відповідно відсутність виставленого рахунку-фактури не може слугувати умовою для відстрочення виконання грошового зобов`язання відповідачем на підставі ч.2 статті 613 Цивільного кодексу України, оскільки не може змінювати конкретний строк оплати, визначений пунктом 4.1 договору.

З огляду на викладене колегія суддів визнає помилковими доводи заявника касаційної скарги про порушення судами статті 613 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій достеменно встановлено виконання позивачем свого обов'язку за договором щодо надання послуг з прибирання у повному обсязі, що підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг від 30.04.2015 № 57, термін сплати за яким сплив 10.06.2015, за відсутності доказів оплати наданих послуг, колегія суддів вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 792 000,00 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За приписами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, пунктом 7.1 договору сторони погодили, що у випадку прострочення замовником строків оплати, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ від належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданих сторонами розрахунку та контррозрахунку пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суди дійшли обґрунтованого висновку про невідповідність заявленого розміру пені та інфляційних втрат вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Так розмір пені судами розраховано на рівні 72430,04 грн., проте позивачем заявлено до стягнення 76162,16 грн., інфляційних втрат - на рівні 6879,72 грн., в той час як позивачем заявлено до стягнення лише 3168,00 грн. Водночас три відсотки річних позивачем розраховано правильно, а саме у розмірі 7616,22 грн. Беручи до уваги наведені обставини щодо порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг від 01.04.2015, а також здійснений господарськими судами перерахунок заявлених до стягнення сум, колегія суддів погоджується із висновками судів щодо задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 72430,04 грн., трьох відсотків річних у розмірі 3168,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7616,22 грн.

Отже, з урахуванням приписів статей 526, 549, 901, 903 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції, висновки якого підтримала апеляційна інстанція, встановивши факти порушення замовником зобов'язань за договором про надання послуг від 01.04.2015, правомірно виходив з того, що у відповідача перед товариством виник обов'язок з погашення суми основного боргу, пені, нарахованої за прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг, а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Обґрунтованих доводів на спростування вказаного висновку суду касаційна скарга не містить.

За наведених обставин касаційна інстанція погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для часткового задоволення позову.

Згідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши відповідно до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення у рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішення і постанови та прийняття нового рішення у справі - відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 у справі №910/26401/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець