Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 року Справа № 907/600/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Коробенка Г.П. (доповідач)розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень", м. Ужгородна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.12.2013р.у справігосподарського суду Закарпатської областіза позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень", м. Ужгороддо1) Батівської селищної ради, смт. Батьово Закарпатської області, 2) фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, с. Свобода Закарпатської областітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міськрайонне Управління Держкомзему у м. Берегове та Берегівському районі Закарпатської області, м. Береговепро визнання незаконним рішення Батівської селищної ради від 09.04.2010 року № 470 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення" та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача 1-2: не з'явились,

третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

ДТГО "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Батівської селищної ради та ФОП ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення Батівської селищної ради від 09.04.2010р. №470 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення" та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.07.2013р. по справі № 907/600/13, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2013р., в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ДТГО "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувані судові акти прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, як зазначається скаржником, судами при винесенні рішень: не прийнято до уваги і не застосовано у вирішенні спору законодавство СРСР, яке діяло на момент облаштування залізничного полотна та смуги відведення по ст. Батьово і яким обгрунтовується приналежність спірної земельної ділянки залізниці; порушено п. б) ч. 4 ст. 84, ч.2 ст. 149 Земельного кодексу України.

У запереченнях на касаційну скаргу Батівська селищна рада та ФОП ОСОБА_4 просять в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням двадцятої сесії п'ятого скликання Батівської селищної ради від 09.04.2010 р. за №470 надано дозвіл ФОП ОСОБА_4 на викуп земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,01 га, на якій знаходиться будівля магазину "Скорпіон" для ведення підприємницької діяльності, яка розташована на території селищної ради за адресою: АДРЕСА_1.

Право власності ФОП ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0099 га в АДРЕСА_1 посвідчено державним актом на право власності серії ЯЛ №073992, виданим міжрайонним управлінням Держкомзему у м. Берегове та Берегівському районі Закарпатської області на підставі договору купівлі-продажу №01-206 від 13.07.10. Вказаний державний акт зареєстровано за №212040001000031 20.01.11.

Позивач посилаючись на те, що вказана земельна ділянка знаходиться в смузі відведення залізниці по відокремленому підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень", тобто відноситься до земель залізничного транспорту, та що, останнє є належним землекористувачем земельної ділянки, посилаючись на копії плану полоси відводу лінії Лавочне-Батєво-Чоп Львівської залізниці від 1984 року та плану землекористування від 1989 року, просить визнати незаконним зазначене вище рішення селищної ради та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Пунктом 12 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонногоколійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Статтею 65 Земельного кодексу України передбачено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996р. визначення територіальних меж залізниць здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття спірного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до ст. 126 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції станом на момент прийняття спірного рішення та на даний час у позивача відсутнє зареєстроване у встановленому законом порядку право користування спірною земельною ділянкою - відсутній державний акт на право постійного користування земельною ділянкою із зазначенням меж земельної ділянки, що останнім не заперечується.

План полоси відводу лінії Лавочне-Батєво-Чоп Львівської залізниці від 1984р. та план землекористування від 1989р. на які посилається позивач, як правильно зазначено судом попередніх інстанцій, не є належними доказами, що підтверджують право користування позивача спірною земельною ділянкою.

За таких обставин, оскільки в матеріалах справи відсутні докази належності позивачу права власності на спірну земельну ділянку, висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків викладених в оскаржуваному рішенні та постанові і не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2013р. у справі №907/600/13 залишити без змін.

Головуючий суддя : Н.Г. Ткаченко

Судді: Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко