Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 року Справа № 917/1515/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Швеця В.О. (доповідач),суддівДобролюбової Т.В., Гоголь Т.Г.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 15.12.2015у справі№ 917/1515/15 Господарського суду Полтавської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз"простягнення коштів

У судовому засіданні 25.02.2016 у справі було оголошено перерву до 03.03.2016 до 12 год. 30 хв.

за участю представників сторін від:

позивача: Данилевський О.М. (дов. від 18.04.2014),

відповідача: Баранова В.І. (дов. від 10.12.2015)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" про стягнення 2 257 621,76 грн. пені, 4 803 479,63 грн. 7 % штрафу, 451 524,35 грн. 3 % річних та 50 514,73 грн. інфляційних втрат. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасної сплати вартості природного газу, поставленого за договором купівлі-продажу природного газу № 2-01/14/12-ВТВ від 31.07.2012. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, статі 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 01.10.2015, ухваленим суддею Бунякіною Г.І., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 169 610,63 грн. пені, 328 174,04 грн. 7 % штрафу, 340 229,21 грн. 3 % річних та 40 690,96 грн. інфляційних втрат, у решті позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з наявності укладення між сторонами у справі та іншими учасниками правовідносин спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету. З огляду на що, суд визнав обґрунтованим нарахування 1 696 106,24 грн. пені, 340 229,21 грн. 3 % річних, 3 281 740,35 грн. 7 % штрафу та 40 690,96 грн. інфляційних втрат. Водночас, врахувавши наявність підстав для задоволення клопотання відповідача, суд зменшив розмір заявлених до стягнення штрафу та пені н 90 %. При цьому, суд керувався приписами статей 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Барбашова С.В. - головуючий, Білецька А.М., Тарасова І.В., постановою від 15.12.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі в частині зменшення розміру пені і штрафу на 90 % і відмови у стягненні 2 088 011,14 грн. пені та 4 475 305,59 грн. 7% штрафу скасувати та прийняти у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на те, що господарські суди зменшивши розмір пені, не з'ясували усіх обставин, котрі є умовою для застосування судом цього права та виходили лише з інтересів відповідача не врахувавши, при цьому, негативні наслідки які були спричинені позивачеві зменшенням розміру цієї пені. Окрім цього, на думку скаржника відсутність вини відповідача у виникненні боргу та його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення розміру пені в розумінні пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України. При цьому, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 549, 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статей 42, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 31.07.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2-01/14/12-ВТВ, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2012 році природний газ, а покупець в свою чергу взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити газ на умовах цього договору. Згідно з пунктами 6.1., 6.2. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу упродовж місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу. Судами також установлено, що на виконання умов договору позивач передав у власність відповідачу упродовж серпня - грудня 2012 року природний газ в обсязі 23518,543 тис.куб.м. на загальну суму 101 204 429,78 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу. Станом на 05.06.2013 відповідачем у повному обсязі сплачено борг за спожитий природний газ на загальну суму 101 204 429,78 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" 2 257 621,76 грн. пені, 4 803 479,63 грн. 7 % штрафу, 451 524,35 грн. 3 % річних та 50 514,73 грн. інфляційних втрат. Як убачається зі змісту касаційної скарги, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не погоджується з судовими рішеннями у справі в частині відмови у стягненні 2 088 011,14 грн. пені та 4 475 305,59 грн. 7% штрафу, відтак рішення і постанова переглядаються судом касаційної інстанції в оскаржуваній частині. Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із договорів. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 цього Кодексу). За приписами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За приписами статті 610 вказаного Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 затверджено Порядок перерахування у 2012 - 2014 роках субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. Цей Порядок визначає механізм перерахування у 2012-2014 роках субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок надходжень, визначених відповідними законами про Державний бюджет України. Здійснюючи судовий розгляд справи, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за договором купівлі-продажу природного газу № 2-01/14/12-ВТВ від 31.07.2012 між сторонами у справі, а також Головним управлінням Державної казначейської служби України в Полтавській області, Департаментом фінансів Полтавської обласної державної адміністрації були укладені спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків № 2545 від 17.09.2012, № 2774 від 18.10.2012, № 2904 від 06.11.2012, № 3130 від 14.12,2012, № 156 від 18.01.2013, № 342 від 14.02.2013, № 656 від 19.03.2013, № 895 від 07.04.2013. За змістом пункту 2.5. кожного із спільних протокольних рішень передбачено перерахування відповідачем на рахунок НАК "Нафтогаз України" коштів за природний газ 2012 року згідно з договором від 31.07.2012 № 2-01/14-12-ВТВ із записом у графі "призначення платежу": "постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, дата і номер Спільного протокольного рішення, за природний газ 2012 року, договір від 31.07.2012 №2-01/14/12-ВТВ". Судами попередніх інстанцій встановлено, що частина зазначених у розрахунку позивача сум, на які позивачем нараховані пеня та штраф, сплачені відповідно до вказаних спільних протокольних рішень. Суди попередніх інстанцій (згідно із здійсненим перерахунком) дійшли висновку, що вимоги про стягнення з відповідача пені підтверджені в сумі 1 696 106,24 грн. (пеня) та 3 281 740,35 грн. (штраф). Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення решти заявленої пені та штрафу, передбаченої пунктом 7.2. договору № 2-01/14/12-ВТВ, оскільки уклавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору № 2-01/14/12-ВТВ. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За змістом приписів статті 614 названого Кодексу особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності) якщо інше не встановлено договором або законом. Для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2. договору, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків. Суди встановили, що укладені спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків не є новацією в розумінні частини другої статті 604 Цивільного кодексу України з огляду на те, що вони укладені іншим колом суб'єктів, ніж договір, та не припиняють первісні зобов'язання за останнім, а лише організовують взаєморозрахунки заборгованості, яка існує за ним. Строк виконання зобов'язань з оплати природного газу, отриманого на умовах договору, сторони погодили умовами спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, прострочення оплати за умовами яких не доведено. Саме з на підставі вказаних протокольних рішень та постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 відбулося погашення частини заборгованості за договором, на яку позивачем нараховано пеню та штраф. Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. За приписами статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, котрі заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначний період прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо. При цьому наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні зазначених правових норм, вирішується на підставі оцінки судом усіх матеріалів справи. Як убачається зі змісту судових рішень у справі, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, зменшуючи підтверджений розрахунком суду розмір пені до 169 610,63 грн. та штрафу до 328 174,04 грн., на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, установив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру пені. Зокрема, судами установлено, що відповідач не є газовидобувною компанією, а всі кошти, що надходять в рахунок оплати послуг з газопостачання населення, бюджетних установ та інших споживачів спрямовується за затвердженим алгоритмом, у відсотковому співвідношенні на оплату спожитого природного газу. Також, судами попередніх інстанцій взято до уваги збитковість діяльності підприємства та недофінансування і нестабільність надходжень коштів із бюджету, внаслідок чого відповідач не мав змоги своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за отриманий газ. Враховано судами і те, що відповідач, попри важкий майновий стан, здійснив повну сплату заборгованості за поставлений природний газ. Щодо доводу скаржника про те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, і при зменшенні пені суди не дослідили негативні наслідки спричинені позивачеві, то відповідно до приписів статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих наявність у позивача збитків, які б були спричинені простроченням саме відповідача. Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і визначення розміру, до яких вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, враховуючи установлені судами обставини, висновок судів обох інстанцій про наявність правових підстав для зменшення розміру пені до 169 610,63 грн., штрафу до 328 174,04 грн. та відмову у стягненні їх решти, визнається правомірним. Посилання скаржника, як на судову практику, на інші постанови Вищого господарського суду України, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у даній справі, оскільки вони ухвалені за різних установлених судами попередніх інстанцій обставин справи. Доводи касаційної скарги щодо порушення судами приписів статей 549, 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статей 42, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. Інші доводи скаржника також визнаються неспроможними, оскільки не спростовують установленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 917/1515/15 Господарського суду Полтавської області залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: Т. Добролюбова

Т. Гоголь