Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 року Справа № 910/18109/13

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., за участю представника сторони ОСОБА_1 (дов. від 17.03.2014), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу споживчого товариства "Діамед" на рішення господарського суду м. Києва від 1 листопада 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року у справі № 910/18109/13 за позовом споживчого товариства "Діамед" до товариства з обмеженою відповідальністю "Віском ЛТД", публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про визнання договору недійсним,

УСТАНОВИВ: У вересні 2013 року споживче товариство "Діамед" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Віском ЛТД", публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про визнання недійсним договору від 6 серпня 2002 року № 00917/5-08 на послуги водопостачання та водовідведення з підстав невідповідності закону.

Відповідачі позов не визнали та просили застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Рішенням господарського суду м. Києва від 1 листопада 2013 року (суддя Л. Шкурдова), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року, у позові відмовлено з мотивів недоведеності вимог.

Споживче товариство "Діамед" просить рішення та постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", пункту 3.1 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 року № 65 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте товариство з обмеженою відповідальністю "Віском ЛТД" право на подання відзиву на касаційну скаргу не використало і його представник у судове засідання не з'явився.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарськими судами встановлено, що позивач є власником частини приміщень на вул. Симиренка, 17-А в м. Києві та уклав із відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (після зміни назви-публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") договір від 5 лютого 2010 року № 08962/5-08 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Актами від 10 березня та 28 квітня 2010 року контрагенти погодили, що водопостачання об'єкту здійснюється мережею, балансоутримувачем якої є позивач.

Відповідач також є власником приміщення у цій же будівлі і отримує комунальні послуги з централізованого водопостачання і водовідведення на підставі укладеного з відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" договору від 6 серпня 2002 року № 00917/5-08 (далі договір) і якому відкрито особовий рахунок 715-60 (8-560).

Позивач, як балансоутримувач мережі, вважає себе виконавцем житлово-комунальних послуг водопостачання і водовідведення і просить визнати договір недійсним з тих підстав, що товариство з обмеженою відповідальністю "Віском ЛТД" як споживач, який не має доступу до мережі, у тому числі внутрішньобудинкової, має здійснювати розрахунки за послуги з виконавцем, який повинен розраховуватися з їх виробником.

Відмовляючи в позові, господарські суди виходили з того, що спірний договір не суперечить вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства; особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин спрямовано на настання правових наслідків.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (у редакції 2002 року) суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання, зокрема, є підприємства питного водопостачання і споживачі питної води. Частиною другою статті 19 цього Закону встановлено, що договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Пунктом 1 договору відповідачі погодили, що їхні правовідносини регулюються договором і Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Державного Комітету України по житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 року № 65, дотримання яких є обов'язковим для всіх осіб, підприємств, установ, організацій, що користуються комунальними водопроводами і каналізаціями, незалежно від їхньої відомчої належності і форми власності та водоканалу.

Абонентами, що користуються послугами водоканалу, можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах (пункти 1.2. і 1.3. цих Правил).

30 липня 2004 року набрав чинності Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (крім частин четвертої, п'ятої, сьомої і восьмої статті 31 цього Закону), яким господарська діяльність, спрямована на задоволення потреб особи у забезпеченні холодною водою і водовідведенні віднесена до комунальних послуг. Пунктом 1 Прикінцевих положень якого було встановлено, що договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність.

Визначення виконавця житлово-комунальної послуги наведене у статті 1 цього Закону. Водночас зазначена особа має забезпечувати виконання обов'язків, визначених у частині другій статті 21 Закону України.

Позивач не надав господарським судам належних і допустимих доказів про те, що є балансоутримувачем мережі і предметом його діяльності є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору та про можливість виконувати обов'язки виконавця житлово-комунальних послуг водопостачання і водовідведення.

За обставин не доведення позивачем обставин, з якими законодавство пов'язує визнання договору недійсним, а також порушень відповідачами його прав чи охоронюваних законом інтересів, господарські суди правомірно відмовили в позові.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення господарського суду м. Києва від 1 листопада 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року у справі № 910/18109/13 залишити без змін, а касаційну скаргу споживчого товариства "Діамед" без задоволення.

Головуючий, суддя М. В. Кузьменко Суддя І. М. Васищак Суддя В.М. Палій