Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 918/129/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіГончарука П.А.,суддіСтратієнко Л.В.за участю представника позивача Пронюка В.Я.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 08.12.2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 рокуза заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"про визнання наказу таким, що не підлягає виконаннюу справі№ 918/129/15 Господарського суду Рівненської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"простягнення 11 329 506,11 грнВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - відповідач) про стягнення 11 329 506, 11 грн заборгованості за договором від 28.12.2012 р. № 13/3183-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.04.2015 р. у справі № 918/129/15 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 468 206, 92 грн пені, 824 708, 20 грн 3 %річних, 6 320 570, 07 грн інфляційних втрат, а також 55 560, 54 грн судового збору; в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 2 667706,85 грн та 3 % річних у сумі 48 314,07 грн відмовлено.

6 травня 2015 року на виконання рішення суду від 21 квітня 2015 року видано відповідний наказ.

25 листопада 2015 року відповідач звернувся до Господарського суду Рівненської області з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 1 468 206, 92 грн пені, 824 708, 20 грн 3 % річних та 6 320 570, 07 грн інфляційних втрат.

Зазначена заява обґрунтована тим, що 1 468 206, 92 грн пені, 824 708, 20 грн 3 % річних та 6 320 570, 07 грн інфляційних втрат списані на підставі ч. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08.12.2015 у справі № 918/129/15 (суддя Торчинюк В.Г.), залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 р. (головуючий суддя: Олексюк Г.Є., судді: Гудак А.В., Маціщук А.В.) у справі № 918/129/15 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 1 468 206, 92 грн пені, 824 708, 20 грн 3 % річних та 6 320 570, 07 грн інфляційних втрат.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, а також невірним застосуванням судами приписів ч. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", просить суд скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та направити справу № 918/129/15 на новий розгляд.

Вищий господарський суд України, перевіривши в межах вимог касаційної скарги фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що предметом спору у справі Господарського суду Рівненської області № 918/129/15 були правовідносини сторін щодо виконання умов договору від 28.12.2012 р. № 13/3183-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу (далі - договір), за результатами розгляду яких з відповідача на користь позивача було стягнуто 1 468 206, 92 грн пені, 824 708, 20 грн 3 % річних, 6 320 570, 07 грн інфляційних втрат, а також 55 560, 54 грн судового збору, а в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 2 667706,85 грн та 3 % річних у сумі 48 314,07 грн відмовлено.

На виконання зазначеного рішення виданий наказ.

06.06.2015 р. набрав чинності Закон України № 423-VIII від 14.05.2015 р. "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"". Цим законом було внесено зміни до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", зокрема, статтю 18 вищевказаного законодавчого акту доповнено частиною 13 наступного змісту:

"Заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості.

Ця реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини".

Судами попередніх інстанцій було встановлено та сторонами у справі підтверджено, що основна заборгованість за природний газ, спожитий протягом січня - грудня 2013 року, за договором була сплачена відповідачем 27 жовтня 2014 року, тобто до 06.06.2015 р.

Предметом регулювання п. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" у редакції Закону України № 423-VIII від 14.05.2015 р. є заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий у період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. та за природний газ, спожитий до 01.01.2014 р., але яка залишилася непогашеною станом на 06.06.2015 р., без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду.

Враховуючи зміст пункту 3 частини 3 розділу 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", предметом регулювання даного закону була заборгованість, що залишилась непогашеною на день набрання чинності цим законом, тобто станом на 06.06.2015 р., за природний газ, спожитий в період з 01.01.2014 р. до 31.12.2014 р. та заборгованість за природний газ, спожитий до 01.01.2014 р., але яка була сплачена у період з 06.06.2015 р. до 06.09.2015 р.

На підставі викладеного, суди дійшли обґрунтованого висновку, що реалізація зазначеного права на списання штрафних санкцій можлива у випадку не тільки існування у боржника непогашеної заборгованості на момент набрання чинності зазначеним законом (06.06.2015 р.), а і її погашення протягом червня - вересня 2015 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що оскільки на момент набрання чинності зазначеним законом (06.06.2015 р.) заборгованість відповідача була погашена, то дія Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" у редакції Закону України № 423-VIII від 14.05.2015 р. не розповсюджується на спірні правовідносини, а тому виводить сторін за межі можливості списання штрафних санкцій.

Також Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо того, що Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" у редакції Закону України № 423-VIII від 14.05.2015 р. не передбачена можливість списання 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки ці нарахування мають компенсаційний характер і не є штрафними та фінансовими санкціями, а вважаються компенсацією кредитору за збитки, понесені внаслідок знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за період прострочення платежу.

3 % річних та інфляційні нарахування не є санкціями, а є частиною грошового зобов'язання та виступають специфічним способом відшкодування мінімального розміру реальних збитків, що є неминучими у разі прострочення грошового зобов'язання та стягуються незалежно від вини боржника.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на віднесення 3 % річних та інфляційних втрат до фінансових санкцій на підставі Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу-учасників Державного концерну «Укроборонопром» та забезпечення їх стабільного розвитку» є безпідставним, оскільки зазначений нормативно-правовий акт регулює інші правовідносини та є спеціальним, оскільки стосується заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонопром».

Доводи скаржника у касаційній скарзі щодо віднесення 3 % річних до фінансових санкцій на підставі Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» також є безпідставними, оскільки зазначений нормативно-правовий акт припинив свою дію з 01.07.2012 р. у зв'язку з закінченням строку його дії та розповсюджувався на чітко визначену заборгованість за природний газ, а саме лише на ту, що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не була сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом, що унеможливлює його застосування до спірних правовідносин.

Таким чином, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Судові витрати, пов'язані з оплатою касаційної скарги судовим збором, у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 08.12.2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 року у справі № 918/129/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І.Д. Кондратова

Суддя П.А. Гончарук

Суддя Л.В. Стратієнко