Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року Справа № 923/738/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення від та на постанову відГосподарського суду Херсонської області 12.06.2014 Одеського апеляційного господарського суду 06.08.2014у справі№ 923/738/14Господарського судуХерсонської областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доМіського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго"простягнення коштіву судовому засіданні взяли участь представники:- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача Тайльмайєр А.М.;ВСТАНОВИВ:

27.05.2014 Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Херсонської області із позовом до Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" про стягнення 3 % річних у розмірі 83 580, 51 грн.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 12.06.2014 у справі № 923/738/14 (суддя Литвинова В.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.08.2014 (колегія суддів у складі: Савицький Я.Ф. - головуючий суддя, судді Гладишева Т.Я., Журавльов О.О.), стягнуто з Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 3 % річних у розмірі 75 523, 02 грн.; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 12.06.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.08.2014 у справі № 923/738/14 в частині відмови у стягненні 3% річних у розмірі 8 057, 49 грн. нарахованих на неустойку, та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 3 % річних у розмірі 8 057, 49 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З урахуванням того, що Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" судові рішення у даній справі оскаржуються лише в частині відмови у стягненні 3% річних у розмірі 8 057, 49 грн. нарахованих на неустойку, касаційною інстанцією здійснюється перегляд лише в оскаржуваній частині.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Херсонської області від 12.06.2012 у справі № 5024/628/2012 стягнуто з Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" заборгованість за поставлений природний газ у розмірі 3 995 212, 43 грн., пеню у розмірі 153 991, 47 грн., 225 610, 21 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 198 681, 51 грн.

Позивач звертаючись із даним позовом до суду нарахував, зокрема, на пеню, яка стягнута за рішенням Господарського суду Херсонської області від 12.06.2012 у справі № 5024/628/2012, 3 % річних у розмірі 8 057, 49 грн.

За положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час правова природа пені зовсім інша, оскільки пеня - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. ст. 546, 549 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, пеня носить допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер.

Викладене підтверджується положеннями ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що пеня є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Правова природа штрафної санкції з прийняттям рішення не змінюється, пеня у грошове зобов'язання не перетворюється (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.02.2014 у справі № 905/909/13-г).

Як роз'яснено у п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" проценти на суму неустойки не нараховуються в силу прямої заборони законом такого нарахування (частина друга статті 550 ЦК України), тому що неустойка не є коштами, за користування якими здійснюється нарахування процентів річних згідно із законом.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову у позові щодо стягненні 3% річних у розмірі 8 057, 49 грн. нарахованих на пеню.

Доводи Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 12.06.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.08.2014 у справі № 923/738/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ