Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 року м. Київ К/800/45555/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Головчук С.В.,

Черпака Ю.К.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Лящівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_5 - представника позивача ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з Лящівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області середній заробіток за час вимушеного прогулу за січень 2014 року в сумі 1 842,81 грн. та моральну шкоду в сумі 500 грн.

В обґрунтування позовних вимог, зазначила, що відповідач не виконує судове рішення про поновлення її на роботі, у зв'язку з чим, вона знаходиться у вимушеному прогулі, а тому відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) має право на середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вказуючи на те, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року в частині поновлення на посаді виконана шляхом прийняття наказу лише від 1 червня 2013 року №883-к, просив стягнути середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, а саме: з 16 жовтня 2012 року по 6 червня 2013 року в сумі 30 262,04 гривень.

Постановою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 7 травня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з Лящівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за січень 2014 року в сумі 1 842,81 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухваленої ним постанови та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що відповідно до протоколу № 1 засідання конкурсної комісії для відбору кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців Лящівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області від 12 липня 2011 року визнано переможцем та рекомендовано призначити ОСОБА_4 на посаду спеціаліста сільської ради, як таку, що набрала найбільшу кількість балів та успішно пройшла співбесіду.

Проте, всупереч рекомендації конкурсної комісії ОСОБА_4 відмовлено у прийняті на посаду спеціаліста Лящівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, а на вказану посаду призначено ОСОБА_6, що підтверджується розпорядженням Лящівського сільського голови № 8-р/к від 8 серпня 2011 року «Про призначення на посаду спеціаліста-землевпорядника Лящівської сільської ради».

Постановою Чорнобаївського районного суду від 21 листопада 2011 року у справі №2а-9239/11 визнано дії Лящівського сільського голови Чорнобаївського району Черкаської області Карасовської А.І. щодо прийняття розпорядження № 8-р/к від 8 серпня 2011 року «Про призначення на посаду спеціаліста-землевпорядника Лящівської сільської ради» протиправними та зобов'язано вчинити дії щодо скасування діючого розпорядження та прийняття розпорядження щодо призначення на посаду спеціаліста-землевпорядника Лящівської сільської ради ОСОБА_4

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову - про відмову в задоволені позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 24 квітня 2013 року, постанову апеляційного суду скасовано та залишено в силі постанову суду першої інстанції.

Окрім цього, апеляційним судом встановлено, що рішенням Лящівської сільської ради від 1 липня 2013 року № 30-10/УІ на виконання рішення Вищого адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі №2а-9239/11 вирішено не скасовувати розпорядження Лящівського сільського голови від 8 серпня 2011 року № 8-р/к «Про призначення на посаду спеціаліста-землевпорядника Лящівської сільської ради» про призначення ОСОБА_8

Розпорядженням Лящівського сільського голови від 17 липня 2013 року № 28а-р/о призначено на 9 вересня 2013 року проведення повторного конкурсу на заміщення посади спеціаліста землевпорядника Лящівської сільської ради, про що листом від 8 серпня 2013 року повідомлено ОСОБА_4

9 вересня 2013 року відповідачем проведено іспит та співбесіду для відбору кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців. Однак, ОСОБА_4 участь у даному конкурсі не приймала.

Між тим, постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області від 27 червня 2013 року виконавче провадження у справі №2а-9239/11 закрито на підставі пункту 11 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив з того, що оскільки судове рішення про призначення позивача на посаду відповідачем не виконано, що в свою чергу призвело до вимушеного прогулу позивача, то відповідно до статті 236 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та, відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем вжито всіх заходів щодо виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі, що підтверджується рішенням відповідача від 1 липня 2013 року № 30-10/УІ, що в судовому порядку не скасовано. Окрім того, враховуючи, що постановою державного виконавця від 27 червня 2013 року виконавче провадження у справі №2а-9239/11 закрито на підставі пункту 11 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Втім, колегія суддів не погоджується з таким висновком судів з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В розумінні статті 235 КЗпП України вимушеним прогулом є час з дня незаконного звільнення працівника (переведення на іншу роботу (посаду) до дня ухвалення судом рішення про поновлення працівника на попередній роботі (посаді).

За перевіркою матеріалів справи, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 квітня 2014 року, скасовано розпорядження Лящівського сільського голови № 8-р/к від 8 серпня 2011 року «Про призначення на посаду спеціаліста-землевпорядника Лящівської сільської ради» та зобов'язано прийняти рішення про проведення повторного конкурсу на заміщення вакантної посади спеціаліста-землевпорядника Лящівської сільської ради.

Зважаючи на те, що відповідачем рішення, які б свідчили про призначення чи поновлення позивача на роботі не приймались, то, відповідно, підстави для виплати середнього заробітку позивачу, яка не перебувала у трудових відносинах з відповідачем відсутні.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог саме з наведених вище мотивів, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, однак з помилкових мотивів.

Враховуючи те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а рішення апеляційного суду є помилковим в частині мотивів відмови в задоволенні позову, то відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення апеляційного суду підлягає зміні з зазначенням інших мотивів відмови в задоволенні позову.

Керуючись статтями 222, 225, 232 КАС України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 - представника позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2014 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

С.В. Головчук

Ю.К. Черпак