Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2014 р. м. Київ К/9991/1103/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Кіцманського виробничого управління житлово-комунального господарства

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.05.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010

у справі № 2-а-209/09/2470 ( 37774/09/9104)

за позовом Кіцманського виробничого управління житлово -комунального господарства

до Державної податкової інспекції у Кіцманському районі Чернівецької області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Подано позов про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 30.10.2008 № 0000532300/0 , від 10.12.2008 № 0000532300/1, від 15.01.2009 № 0000532300/2 та від 23.03.2009 № 000053230/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 24516 грн. основного платежу та 12258 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.05.2009, залишеною без змін ухвалою Львівскього апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010, в задоволені позову відмовлено.

Кіцманське виробниче управління житлово-комунального господарства подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилаючись на порушення судами норм матеріального права, зазначає, що визначальним для формування податкового кредиту є факт придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях та наявність податкової накладної.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 30.10.2008 № 0000532300/0 та за прийнятими за наслідками оскарження первісних податкових повідомлень-рішень податковими повідомленнями-рішеннями від 10.12.2008 № 0000532300/1, від 15.01.2009 № 0000532300/2 та від 23.03.2009 № 0000532300/3 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 36774 грн., в т.ч. 24516,00 грн. основного платежу та 12258,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки планової виїзної перевірки за період з 01.07.2007 по 30.06.2008 про порушення позивачем вимог п.п.7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Порушення вказаної норми закону полягало в тому, що позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту за періоди: серпень, листопад 2007 року, лютий, березень, квітень, травень, червень 2008 року податок на додану вартість за операціями з придбання товарів і послуг, що придбані за рахунок бюджетних коштів, отриманих від Кіцманської міської ради, що є трансфертами за кодом 2410 Державного бюджету України та які мають цільове призначення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що профінансовані за рахунок капітальних трансфертів, що мають цільове призначення, товари (послуги) не можуть вважатися придбаними безпосередньо платником і суми податку на додану вартість, сплачені при їх придбанні, не можуть бути включені до складу податкового кредиту. Такі висновки зроблені судами на підставі роз'яснення ДПА України, викладеного в листі від 27.01.2007 № 1453/7/16-1517, на підставі положень п.п. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3, п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також на підставі положень п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд касаційної інстанції не може визнати законними оскаржувані судові рішення, оскільки вони ухвалені в результаті порушення норм матеріального права.

Відповідно до абзаців 1 та 2 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинні на час виникнення спірних відносин) (далі Закону) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведеної норми Закону випливає, що право на податковий кредит у платника податку на додану вартість виникає у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону передбачає, що не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі).

Як випливає зі змісту 3.2.7 пункту 3.2 статті вказаного Закону він регулює оподаткування операцій саме з виплат, зазначеного у ньому цільового фінансування, і не регулює оподаткування операцій з придбання товарів (послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість» не забороняє формування податкового кредиту у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку залежно від походження належних платникові податку коштів.

Положення п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на які посилається суд апеляційної інстанції, регулюють питання включення до складу валових доходів бюджетних коштів у вигляді дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів та можливість включення податку на додану вартість, сплаченого при придбанні товарів (послуг) за рахунок таких коштів до складу податкового кредиту, та не регулюють питання включення податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (послуг) за рахунок коштів, що отримані платником податку як трансферти з цільовим призначенням.

Виходячи з того, що обставини у справі встановлені судами попередніх інстанцій правильно, але суди дійшли помилкових висновків, що зумовило ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та прийняти нову постанову про задоволення позову повністю.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кіцманського виробничого управління житлово-комунального господарства задовольнити.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.05.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіцманському районі Чернівецької області від 30.10.2008 № 0000532300/0, від 10.12.2008 № 0000532300/1, від 15.01.2009 № 0000532300/2 та від 23.03.2009 № 000053230/3 про визначення Кіцманському виробничому управлінню житлово-комунального господарства податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 36774 грн., в т.ч. в сумі 24516 грн. основного платежу та в сумі 12258 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Кіцманського виробничого управління житлово-комунального господарства судові витрати зі слати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун