Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/6516/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної судової адміністрації України

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2011 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації (далі - ДСА) України, Державного казначейства України, Військового місцевого суду Житомирського гарнізону про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої заробітної плати,

в с т а н о в и л а :

У червні 2011 року колишній суддя Військового місцевого суду Житомирського гарнізону ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України та військового місцевого суду Житомирcького гарнізону про стягнення недоотриманої заробітної плати в розмірі 89190,12 грн за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2010 року. Просив визнати дії відповідачів неправомірними щодо нарахування йому заробітної плати на підставі пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці суддів» (далі - постанова КМУ № 865) та стягнути з відповідачів на його користь недоотриману заробітну плату. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що в спірний період часу кошти на оплату праці суддів виділялись відповідачами у меншому, ніж належало розмірі, відповідно до визнаного судом протиправним пункту 4-1 постанови КМУ № 865, яким встановлено, що розміри посадових окладів суддів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2011 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ДСА України, Державного казначейства України та Військового місцевого суду Житомирського гарнізону щодо непогашення заборгованості перед суддею ОСОБА_4 по заробітній платі. Зобов'язано Військовий місцевий суд Житомирського гарнізону здійснити позивачу розрахунок грошового забезпечення при звільненні з військової служби, виходячи з посадового окладу в розмірі 7256 грн. Стягнуто з ДСА України на користь ОСОБА_4 недоотриманої заробітної плати за період з 01 квітня 2010 року по 31 жовтня 2010 року у сумі 82300,73 грн та 6889,39 грн компенсації втрати частини грошових доходів за несвоєчасну виплату заробітної плати, а всього 89190,12 грн. Зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені ДСА України в розмірі 89190,12 грн для виплати заборгованості.

У касаційній скарзі ДСА України порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 в період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2010 року працював суддею Військового місцевого суду Житомирського гарнізону.

У статті 6 Конституції України міститься правова норма, згідно з якою державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Статус суддів, відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України.

Незалежність та недоторканість суддів на час виникнення спірних правовідносин гарантувалась нормами Закону України «Про статус суддів».

Згідно зі статтею 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складалась з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, щоб досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.

Іншого законодавчого акту з питань оплати праці суддів немає.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці» умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано, виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати.

Постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 повинна була набрати чинності з 01 січня 2006 року. Однак, до набрання чинності вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.

Іншою постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4-1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 03 вересня 2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови від 03 вересня 2005 року № 865 до набрання нею чинності.

При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 01 вересня 2005 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» розмір мінімальної заробітної плати 332 грн, що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суди виходили з того, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 залишено без змін.

Проте, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.

При цьому касаційним судом зазначено, що встановлення сталої (розрахункової) величини для обчислення розмірів посадових окладів суддів та внесення відповідних доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 відбулося до моменту набрання нею чинності. Вказана постанова у редакції до внесення доповнень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 не була введена в дію, а тому суди не мали підстав для висновку про те, що оскаржувані постанови звужують існуючі гарантії незалежності суддів. Постанови Кабінету Міністрів України, що є предметом оскарження, не суперечать Закону України «Про статус суддів», прийняті в межах його повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже, судом касаційної інстанції у справі щодо оскарження нормативно-правового акту органу виконавчої влади висловлено правову позицію щодо законності пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.

Відповідно до положень частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За правилами частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Враховуючи викладене, на час звернення до суду з цим позовом у червні 2011 року, правових підстав для перерахунку заробітної плати на підставі постанови Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року та постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року не було.

Тому, вимоги позивача про перерахунок заробітної плати задоволенню не підлягають.

На підставі статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2011 року скасувати, ухваливши нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Військового місцевого суду Житомирського гарнізону про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої заробітної плати.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак