Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" січня 2014 р. м. Київ К-31867/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючий,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової адміністрації у Львівській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової адміністрації у Львівській області про визнання подання про звільнення в частині недійсним, призначення пенсії по інвалідності, зобов'язання оформити акт про нещасний випадок,

в с т а н о в и л а :

У березні 2008 року ОСОБА_4 звернувся в суд з вказаними адміністративним позовом, в якому зазначав, що у жовтні 2005 року його звільнено з органів податкової міліції. Вказує, що під час проходження служби у 1999 року отримав травму, проте відповідач не провів службову перевірку по факту отримання трудового каліцтва та не склав акт форми Н-1, у зв'язку з чим його помилково визнано придатним до військової служби і він не має можливості оформити пенсію по інвалідності.

Вважаючи дії відповідача неправомірними та неодноразово уточнюючи позовні вимоги, просив суд зобов'язати відповідача підготовити документи для призначення пенсії по інвалідності та направити їх в органи Пенсійного фонду України, визнати недійсним подання про звільнення в частині проведення бесіди та придатності позивача до військової служби, зобов'язати оформити акт форми Н-1, надати його для проходження військово-лікарської комісії та видати направлення на проходження медико-соціальної експертизи для визначення групи та причини інвалідності.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2010 року, позов задоволено частково: подання про звільнення з органів податкової міліції, винесеного у вересні 2005 року визнано недійсним в частині проведення начальником відділу проходження служби податкової міліції управління персоналу Державної податкової адміністрації у Львівській області бесіди про звільнення; зобов'язано оформити акт форми Н-1 про нещасний випадок на підставі матеріалів службової перевірки та надати його для проходження військово-лікарської комісії медичної служби управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказує, зокрема на те, що подання на звільнення не є актом індивідуальної дії, який породжує правові наслідки, так як є лише внутрішньовідомчим документом, який передує прийняттю наказу про звільнення. Крім того, позивачем пропущено строки звернення до суду за захистом своїх прав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 травня 2005 року ОСОБА_4 був направлений для проходження військово-лікарської комісії по факту отриманої травми під час дорожньо-транспортної пригоди у 1999 році. З 27 травня 2005 року позивач розпочав проходження такої комісії, однак не завершив через відсутність акту форми Н-1 про нещасний випадок (поранення).

Згідно з актом медичного огляду військово-лікарської комісії управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 27 травня 2005 року позивач вважав себе придатним до запропонованої і подальшої служби.(т.1 а.с.10).

У вересні 2005 року внесено подання щодо звільнення ОСОБА_4 з органів податкової міліції, в якому зазначено, що у вересні 2005 року начальником відділу проходження служби податкової міліції управління персоналу Державної податкової адміністрації у Львівській області з позивачем проведено бесіду щодо звільнення.

09 вересня та 17 жовтня 2005 року затверджено висновки по результатах службової перевірки щодо отримання позивачем травми руки у 1999 році в період проходження служби та при виконанні службових обов'язків, якими встановлено, що травму отримано внаслідок падіння на сходах, а не під час дорожньо-транспортної пригоди. Акт форми Н-1 за результатами перевірки відповідачем не оформлявся. Відповідно до висновку по результатах службової перевірки, затвердженого 17 жовтня 2005 року, позивач отримав легкі тілесні ушкодження під час проходження служби при виконанні службових обов'язків.

Наказом голови Державної податкової адміністрації у Львівській області від 26 жовтня 2005 року №701-о позивача звільнено з органів податкової міліції за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (через скорочення штатів) із по-становкою на військовий облік.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що бесіда з позивачем щодо його звільнення не проводилась, отже подання про звільнення в цій частини є недійсним. До повноважень відповідача віднесено оформлення та видача акту форми Н-1 про нещасний випадок (поранення), а тому він повинен був його видати на підставі матеріалів службової перевірки та надати його для проходження військово-лікарської комісії.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти юридичну форму рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання рішення недійсним та його скасування є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який прийняв це рішення.

Отже, виходячи з наведеної норми закону, оскаржувані рішення, дія або бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Подання на звільнення є внутрішньовідомчим документом, що передує звільненню, отже за своєю суттю не є документом публічно-правового характеру, так як не створює правових наслідків і не впливає на права і обов'язки учасників спірних правовідносин, а відтак не порушує охоронювані законом права та інтереси позивача.

Рішенням, дією або бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин є не саме подання про звільнення, а рішення компетентного органу за наслідками його розгляду, зокрема наказ про звільнення з податкової міліції.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За умовами пункту 1.77 Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 лютого 2001 року №85, усім особам рядового й начальницького складу і військовослужбовцям, які отримали поранення (контузію, травму, каліцтво), підрозділи по роботі з особовим складом органів внутрішніх справ або командування військових частин оформляють акт про нещасний випадок (поранення), на підставі матеріалів службової перевірки, дізнання, слідства або кримінальної справи, атестації, службової характеристики, довідки лікувальної установи, історії хвороби або витягу з неї, свідоцтва про хворобу, запису лікаря лікувальної установи в картці амбулаторного хворого, довідки архівної установи з викладенням обставин, при яких воно отримано.

Акт про нещасний випадок (поранення), затверджується начальником відповідного органу внутрішніх справ (командиром військової частини) і долучається до особової справи особи рядового й начальницького складу або військовослужбовця.

Згідно з додатком 13 цього Порядку за вищезазначених обставин складається акт форми Н-1.

Пунктом 2.2. Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346, встановлено, що за результатами розслідування складаються акти за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки (у тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.

За умовами пункту 3.8 цього Порядку комісія з розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) протягом трьох діб після її утворення зобов'язана скласти акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5 у трьох примірниках, а також акт за формою Н-1 (НТ) у п'яти примірниках і передати їх на затвердження керівнику підрозділу.

Виходячи з наведених норм, складення акту за формою Н-1 є обов'язковим, отже суди дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність дій відповідача щодо відмови скласти такий акт, проте не звернули уваги, що службові перевірки по факту отримання позивачем травми під час виконання службового розслідування проводились у вересні-жовтні 2005 році. Висновки цих перевірок ОСОБА_4 надані в цей же період, проте з адміністративним позовом він звернувся 17 березня 2008 року.

Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції чинній на час розгляду справи, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, визначені статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України. Пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (частина перша). Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом (частина друга).

У суді першої інстанції відповідач надав свої заперечення на позов та заявив клопотання про відмову у задоволені позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних причин. Таке ж клопотання було заявлено і в апеляційній скарзі.

Проте вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції не досліджував питання щодо дотримання строку звернення до суду.

Апеляційний суд не звернув уваги на зазначені порушення норм процесуального права та не виправив правову помилку.

Допущені судами порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог щодо оформлення акту форми Н-1 і направлення справи на новий судовий розгляд.

Зважаючи на те, що у справі в частині задоволення позовних вимог щодо скасування подання про звільнення, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині і ухвалює нове про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 227, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2010 року в частині задоволення позовних вимог щодо визнання частково недійсним подання про звільнення з податкової міліції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2010 року в частині позовних вимог щодо зобов'язання оформити та надати акт про нещасний випадок форми Н-1 скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь, у справі і оскарженню не підлягає.

Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ М.Г. Кобилянський /підпис/ В.В. Юрченко /підпис/